Меню
Поиск



рефераты скачать Етичні засади діяльності працівників прокуратури

І право, і мораль зорієнтовані на свободну волю людини і її відповідальність. Але між ними, як різновидами соціальних регуляторів, є суттєві відмінності. Перш за все, норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності і є відповідно їх нормативним виразом, тобто їх своєрідною мірою. А норми права відображають узгоджену суспільством і підтриману державою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. Тому, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, перш за все, практичного освоєння соціального буття, то мораль більш тісно зв'язана з духовністю, зі світоглядом людини, зі ставленням як до людей, до світу в цілому, так і, врешті-решт, до самої себе.[17]

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних традицій та звичок, що передаються людьми з покоління в покоління і тому мають з ними тісний зв'язок. Так, потрібно зауважити, що першою історичною формою права для всіх народів було звичаєве право, тобто звичай, якому безпосередньо надавалося юридичне значення. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповноважених державних органів. Але і за сучасних умов законодавець не є винахідником правової норми, його роль виявляється в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог, вибирає той, який вважає за найкращий за конкретних історичних обставин і надає йому формальної визначеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, формально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Остання обставина надає праву значної соціальної динаміки - правові норми відносно легко можуть встановлюватись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, коли мораль є більш стійкою і навіть може бути консервативною (кровна помста тощо).

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів: «так можна», «так не можна», прототипом яких слід вважати історичне табу. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (наскільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою. Наприклад, у кримінальному праві вважається, що будь-яка поведінка, не передбачена конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, не може за жодних умов вважатися злочином.

Регулююча функція права пов'язана з двома критеріями:

а) державною значущістю відповідних відносин

б) можливістю їх проконтролювати. [5]

До відносин, що регулюються правом, належать найбільш важливі для стабільного функціонування і розвитку даної соціальної системи. Наприклад, пов'язані з конституційним устроєм державної влади, формою правління, реалізацією основних прав і свобод людини і громадянина, власністю, визначенням злочинів, покарань, призначенням покарань, порядком застосування кримінальної відповідальності тощо. Отже, за межами правового регулювання залишаються відносно невеликі сфери соціальних відносин, регуляторами яких у чистому вигляді є мораль та інші не правові соціальні норми, що є однією з істотних рис правового суспільства і державності. Контроль за стосунками між людьми можливий тільки тоді, коли вони мають зовнішні параметри, тобто виходять за межі особистих стосунків і пов'язані з настанням суспільно значущих наслідків. Людина у правових відносинах виступає, перш за все, як член суспільства і громадянин держави. Тому норми права є деперсоніфікованими, формально однаковими і обов'язковими для всіх, кого вони стосуються. Норми права окреслюють свободу зовнішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів.

У свою чергу, мораль опосередковує ті суспільні відносини, які не можуть бути врегульованими правом через неможливість здійснювати за ними зовнішній контроль. До сфери морального регулювання входять міжлюдські стосунки, обмежені внутрішнім світом людини, а тому прямо не чіпають суспільні інтереси, не мають безпосереднього зовнішнього вияву. У моральних відносинах людина виступає, перш за все, як індивід, як наділена неповторними рисами і прагненнями особистість. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої свободи людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення свободи.

Норми моралі виконуються людьми, виходячи з їх внутрішнього переконання, громадської думки, що, однак, не означає, ніби мораль менш захищена, ніж право, з точки зору механізму її забезпечення, який у кінцевому рахунку є досить ефективним. Виконання норм права забезпечується гранично визначеним і гарантованим механізмом застосування різних форм державного впливу аж до державного примусу.

Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гарантії у вигляді заходів державного примусу і її виконання залежатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій - реалізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.

 Суспільство у разі здійснення людиною аморального вчинку визначає міру морального засудження, дії. Моральні норми не регламентують заздалегідь конкретні заходи і форми дії. Як один з мерів моральної дії може бути засудження вчинку людини на зборах колективу, етичний осуд, попередження, виключення з громадської організації. У разі правопорушення відповідні правоохоронні органи зобов'язані прийняти належні заходи, передбачені законом.

Порушення норм права припускає строго певний процесуальний порядок залучення винної особи до юридичної відповідальності. Порушення ж моральних норм такого порядку не припускає.

Відмінність між правом і мораллю виявляється в оцінці мотивів поведінки особи. Право наказує необхідність усесторонній оцінці поведінки людини, що зробила правопорушення або злочин. Але з правової точки зору байдуже, якими мотивами керувалася людина в конкретному випадку, якщо його поведінка по своїх результатах була правомірною, законною. З погляду моралі, важливо виявити стимули, мотиви людини, його наміру у виборі певної поведінки, що є правомірним.

За допомогою права держава добивається твердження в свідомості громадян, всього населення загальнолюдських, прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і пороками. Цивільне і кримінальне судочинство покликане укріплювати законність, виховувати людей у дусі пошани до права, закону, справедливих і законних інтересів особи і суспільства, держави.[8]

Впливаючи на правове життя суспільства, мораль сприяє зміцненню громадського порядку. Службова функція моралі у взаємодії з правом виражається в тому, що мораль прославляє якість правового і в цілому всього громадського порядку. Це можна прослідкувати на дії правового положення «Все, що не заборонене законом - дозволено» в регулюванні громадського порядку. Реалізацію цього принципу не можна розуміти абсолютно, в тому сенсі, що людина повинна керуватися лише названим принципом. У свідомості індивіда є такі чинники, як відповідальність, совість, честь, гідність, борг, які проникають в правосвідомість особи, взаємодіють з ним, коректують його правову поведінку. В умовах становлення ринку в наший країні удосконалюється правова основа приватної власності, договірних відносин.

Право повинне сприяти затвердженню ідеалів добра і справедливості в суспільстві. Через право здійснюється охорона моральних норм і етичних засад.

Ефективність правових норм, їх виконання багато в чому обумовлюється тим, на скільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми працювали, вони, принаймні, не повинні суперечити правилам моралі. Право в цілому повинне відповідати моральним поглядам суспільства.


2. Професійна етика працівника прокуратури


2.1 Моральні якості працівника прокуратури


Закон «Про прокуратуру» наділив прокурорів і слідчих широкими повноваженнями владно - розпорядливого характеру:

§  порушити кримінальну справу;

§  пред’явить підозрюваному звинувачення в досконалому злочині;

§  вибрати відносно обвинуваченого запобіжний захід, зокрема утримання під вартою;

§  провести в його житлі обшук, огляд або виїмку;

§  накласти арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію і їх виїмку;

§  усунути обвинуваченого з посади;

§  проводити прослуховування і запис переговорів та ін.[12]

 Неправильне користування такими повноваженнями, а тим більше зловживання службовим положенням можуть спричинити і спричиняють за собою наслідки. Як приклад можна привести випадки, коли з вини прокурорських і слідчих працівників притягали до кримінальної відповідальності невинні особи і засуджені до виняткової міри покарання.

Трагічні наслідки спричинили грубі порушення законності, зловживання службовими повноваженнями прокурорами, слідчими, суддями в період культу особи. Тисячі невинних громадян незаконно притягали до кримінальної відповідальності і засуджені до вищої міри покарання - розстрілу, довічного висновку і тривалих термінів позбавлення волі. В минулі роки в гонитві за показниками серед працівників прокуратури і інших правоохоронних органів існувала думка, що для розкриття злочину застосовні будь-які засоби і методи і відступу від норм карно-процесуального закону, і допущені порушення закону при розслідуванні кримінальних справ виправдовувалися досягнутою метою - розкриттям злочину шляхом « вибивання » від підозрюваних свідчень відносно злочинів, які вони не здійснювали.

Зловживання прокурорами і слідчими своїми владно-розпорядливими повноваженнями негативно впливає на формування особистості цих осіб: вони перестають бачити винятковість і тяжкі наслідки процесуальних дій, у них з'являється черствість, формалізм, неувага до людей, до їх горя і страждань, надмірна суворість, упевненість в своїй непогрішності. Наступає переродження не тільки як фахівця, прокурора або слідчого, але і як людини.

Кожен працівник прокуратури покликаний діяти не тільки в рамках закону, але і керуватися в своїй роботі нормами гуманізму, проявляти доброзичливість, чуйність, турботу і увагу до людей. Громадяни наший країни щодня звертаються в прокуратуру за захистом своїх прав і свобод, пов'язуючи посади прокурора і слідчого з поняттям справедливості. Часто звернення їх до прокурора - це остання надія на законний дозвіл питання. Тому від прокурорів потрібно в їх роботі проявляти об'єктивність, неупередженість і справедливість, своїм відношенням до виконання посадових обов'язків, щодня затверджувати верховенство закону.[25]

У ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, зазначено що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими та непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов’язків із громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю.

У тому, що переважній більшості прокурорсько-слідчих працівників притаманні саме такі якості, не варто сумніватися, бо діяти на підставі закону, ставати на його захист, а конкретніше - на захист порушених прав громадян, які потерпіли від злочинців, бути на сторожі інтересів держави - життєва норма для багатьох працівників прокуратури. Свою місію вони чесно виконують і нині, за умов перегляду соціальних цінностей та норм, зокрема, правових та моральних, на яких виховувалося не одне покоління. Проте і в цей складний час прокурорсько-слідчі працівники прагнуть свято берегти честь свого мундира, високе звання захисника законності.[13]

На жаль, помилково розуміючи демократію як вседозволеність, окремі громадяни поширюють про прокурорсько-слідчих працівників неправдиві й образливі вигадки, що не тільки ганьблять їх, але й підривають авторитет прокуратури в цілому. Тому необхідно обов’язково захищати честь, репутацію, авторитет не лише працівника, але й органу, в якому працюєш.

З огляду на соціальні функції прокуратури, її високе соціальне призначення до осіб, які обіймають посади прокурорів ставляться високі моральні критерії. Передусім це - велика повага до прав та свобод людини, співчуття, людинолюбство, безкорисливість, неупередженість, вміння застосувати принцип правової рівності громадян перед законом, тобто незалежно від того, хто обвинувачується у вчиненні злочину чи син начальника ДАЇ, чи президент, прокурор зобов’язаний підтримувати державне обвинувачення в суді.

Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурора передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру. Це, насамперед, глибока і тверда переконаність у справедливості і великій соціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна націленість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, високі вольові якості. У той же час, враховуючи великий обсяг владних повноважень, якими наділений прокурор, його обов'язок - ефективно і виключно обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі "за" і "проти", бути об'єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу, спокусі захисту "честі мундиру", проникати у сутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх. Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівника цієї системи виявляти мобільність, швидкість і гнучкість мислення, здібність конструктивно думати і приймати рішення у незвичайних, екстремальних умовах без сторонньої допомоги, осмислено діяти і вирішувати задачі у мінімальний час. [15]

Прокурор повинен оцінювати явища з урахуванням усіх деталей, прораховувати найближчі і віддалені, прямі і побічні результати. Прокурор, за висловом славнозвісного юриста А.Ф.Коні, - "промовляючий суддя". У цьому контексті прокурор постає, як викривач суспільних пороків, антигромадських проявів, злочинності, свавілля. Але тут йдеться і про значення його ораторських здібностей, культуру володіння письмовою мовою для передачі широкому загалу у яскравій, переконливій і зрозумілій формі його думок і почуттів.

Відповідно до ст. 4 проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора при виконанні службових обов’язків прокурор зобов’язаний:

§  відноситися до людини як до вищої цінності;

§  поважати і захищати права, свободи і гідність громадян відповідно до вітчизняних та міжнародних правових норм та загальнолюдських принципів моралі;

§  глибоко розуміти соціальну значимість своєї ролі, міру відповідальності перед суспільством і державою за забезпечення правової захищеності громадян;

§  розумно і гуманно використовувати надані права у відповідності з принципами справедливості;

§  постійно вдосконалювати професійну майстерність, знання права, підвищувати загальну культуру, творчо опанувати необхідний на службі вітчизняний та зарубіжний досвід.[25]

Основні обов’язки, передбачені Європейськими інструкціями з питань етики та поведінки прокурорів, прийняті Конференцією Генеральних прокурорів в травні 2005 р. (Будапешт):

§  здійснювати свої обов’язки відповідно до національного та міжнародного законодавства;

§  справедливо, неупереджено та оперативно виконувати свої функції;

§  поважати, захищати та підтримувати людську гідність та людські права;

§  брати до уваги те, що вони діють від імені та в інтересах суспільства;

§  намагатися знаходити справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та інтересами та правами індивідуума.[35]

Прокурор повинен підтримувати честь і гідність своєї професії, свою професійну компетентність на належному рівні. У своїй діяльності завжди відповідати найвищим етичним та естетичним вимогам, сумлінно виконувати службові обов’язки.

 У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують честь, гідність і ділову репутацію прокурора, останній вправі звернутися до суду з відповідним позовом про захист своїх прав.

При виконанні службових обов’язків прокурор має бути незалежним, що передбачає його свободу від будь-якого впливу, тиску чи втручання в діяльність. З метою дотримання цього принципу прокурор зобов’язаний активно протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність.

При прийнятті конкретних рішень бути самостійним та незалежним:

 - від протиправного впливу з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або домогтись прийняття неправомірного рішення з боку представників інших органів влади, об’єднань громадян, підприємницьких структур та окремих осіб;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10




Новости
Мои настройки


   рефераты скачать  Наверх  рефераты скачать  

© 2009 Все права защищены.