Прийняття етичного кодексу можна розглядати як один із способів подолання бюрократизму та корупції. Кодекс визначає стандарти чесності та поведінки, яких мають дотримуватися державні службовці, загальні принципи, що окреслюють етичні межі службової діяльності, норми і правила реалізації цих принципів.

Запропонований Комітетом зразок Кодексу поведінки державних службовців сприяв прийняттю національних кодексів, створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, запровадженню навчання тощо.

Центральна ідея етичного врядування в Європі цілком відповідає підходу, який реалізується у США. Однак це не означає, що способи її реалізації є ідентичними. Найближчою до системи США є етична система Великобританії.

Дослідники Британської державної служби відзначають, що їй притаманні висока корпоративна етика, сувора відповідність кодексу адміністративної моралі. Існує думка, що високі моральні якості державних службовців завжди були предметом особливої гордості британців. Британського державного службовця характеризують висока самодисципліна, чесність, моральність, турбота про "суспільний гаманець", професійна честь, прагнення завжди знайти найкраще рішення.

Громадянська служба і сьогодні розглядається у Великобританії як "почесний обов'язок шляхетних людей", як знак довіри до них з боку "корони" і суспільства. Поведінка "слуг корони" регламентується етичним Кодексом державного службовця. У світовій практиці немає аналога цього документа. Його своєрідність полягає в тому, що він, з одного боку, регламентує етику професійної діяльності службовців починаючи від надання послуг населенню до політичних консультацій міністрам, з іншого - визнає взаємні обов'язки службовців і міністрів. Тому він складається з двох частин: вимог до службової діяльності міністрів та вимог до решти службовців.

Принципи відкритості та відповідальності "нової" державної служби Великобританії з 1991 р. стали утверджуватися через десятирічну державну програму "Громадянська хартія". Метою програми є досягнення найвищих можливих .стандартів діяльності в інтересах тих, хто користується державними послугами у Великій Британії. Хартією було встановлено стандарти державних послуг у 40 галузях (у тому числі у сфері оподаткування). Для виявлення і запозичення кращого досвіду надання державних послуг, а також підвищення відповідальності державних установ за задоволення потреб споживачів у 1992 р. Кабінетом Міністрів було введено загальнонаціональну премію "Знак хартії". Загалом діяльність "Громадянської хартії" сприяла кращому розумінню населенням своїх прав під час отримання державних послуг, а також створила передумови для зміни психології та культури самих державних службовців.

Етика доповнюється законом як засобом зовнішнього примусу. Етика державного службовця - це не стан, якого повинні досягнути службовці, а безперервний процес етичного самовдосконалення. Етику слід розглядати не як набір рецептів, а як допоміжний засіб у визначенні цілей державного управління і способів їх досягнення на державній службі.

У 1994 р. за наказом прем'єр-міністра Великобританії було створено як постійний інститут Комітет з проблем стандартів у суспільному житті, завданням якого стало вивчення стандартів поведінки та роботи всіх державних службовців, у тому числі стандартів їх фінансової та комерційної діяльності. У Франції, як і в більшості країн Європи, етика державного службовця означає, насамперед, повагу до закону. Як і у Великобританії, вирішальною в успішному реформуванні державної служби визнано моральну мотивацію - свідоме ставлення державних службовців до реформ як до особистих цілей.

Ще в 70-ті роки XX ст. в законодавстві Франції про державну службу серед обов'язків державного службовця було регламентовано дотримання ряду принципів і правил службової поведінки. У 90-ті роки склалася об'єктивна потреба реформування державної служби у зв'язку зі зниженням її авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Підвищена увага стала приділятися не лише законодавчому закріпленню правил службової поведінки, а й їх реалізації.

У 1991 р. було створено низку органів, зобов'язаних спостерігати, розкривати і відстежувати серйозні порушення правил службової поведінки державних службовців та доводити за необхідності відповідну інформацію про це до прокуратури й інших органів (Центральний департамент по запобіганню корупції, Міжвідомча комісія з розслідування контрактів, що укладаються службовцями, Вища рада з етики в національній поліції).

Важливим напрямом адміністративної реформи є також підготовка державних службовців з менеджменту, який пов'язує утвердження нового підходу до їх професійної етики з формуванням "нової управлінської культури". Такий підхід до вирішення проблеми було зумовлено двома основними припущеннями:

не можна змінити організацію без зацікавленості вищого керівництва;

менеджмент людських ресурсів повинен перестати бути виключною сферою компетенції фахівців у цій галузі й має стати одним із функціональних обов'язків кожного керівника.

Російський досвід. З різних причин реформа державної служби, особливо виконавчої влади, значно відстає від реформ в багатьох інших напрямах. Втратили силу колишні норми адміністративної моралі, нехай далекі від досконалості, але все ж вони якось регулювали поведінку державних службовців і ставали на заваді бюрократичним зловживанням. На місці цих норм виник моральний вакуум з притаманною йому вседозволеністю та корупцією.

Тому основний акцент у реформуванні державної служби Росії робиться не на структурному, а на кадровому аспекті вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року і залежить від низки факторів, у тому числі політичного характеру.

У нормативно-правових актах і в спеціальній літературі наводиться загальний перелік вимог, рис і якостей, які зумовлюють і характеризують етичну поведінку державного службовця. Проте завдання щодо їх практичного втілення залишається невирішеним у теорії та методології державного управління.

Підходи до реалізації етичних вимог та розробки механізмів її практичного формування - в єдності індивідуального й суспільного компонентів.

Аналіз етики державних службовців США, Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходах до формування комплексної системи норм і способів функціонування етики державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.

Професійну етику не можна запровадити авторитарними методами. До цього процесу потрібно залучати самих державних службовців. Продуктивним є лише двосторонній спосіб її запровадження: з одного боку, потрібно усвідомлення ролі професійної етики як основи професійної культури, колективне вироблення її цінностей і норм кожним службовцем, а з іншого - політична воля з належним формальним забезпеченням професійної етики як робочого інструменту державної служби.

Суспільні цінності відіграють особливу роль у поведінці державного службовця. Вони формують своєрідну систему координат, у просторі якої відбувається орієнтація його поведінки. У професійній етиці державних службовців суспільна цінність може називатися "Батьківщина", "нація". Потрібна практична реалізація в суспільній діяльності й відносинах єдності двох цінностей - Людини і Батьківщини. Батьківщина - це не абстракція, не самоціль, а живий організм, який забезпечує повагу гідності людини, розкриття і сприйняття інтересів кожного і є осередком, в якому кожна особистість почуває себе захищеною, потрібною і належно оціненою.

Висновки

Мораль та право є найважливішими різновидами соціальної регуляції. І мораль, і право як форми суспільної свідомості необхідні, перш за все, для ціннісної орієнтації людини в складному, різноманітному, багатому на протиріччя світі між-людських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю. Як соціальні норми вони вказують, як потрібно поводити себе людям у різних життєвих ситуаціях, у стосунках людей між собою. І мораль, і право є продуктом цивілізації та культури, створюються в результаті свідомої діяльності людей, їх спільнот та соціальних інституцій. Так, правові норми приймаються спеціально уповноваженими державними органами - парламентом та іншими правотворчими суб'єктами. У нормативній формі мораль і право відображають прагнення а,о врегулювання між учасниками суспільних відносин, впорядкованості соціального життя. Моральні та правові норми відображають врешті-решт досягнутий рівень соціального та духовного розвитку суспільства і людини.

У ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, зазначено що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими та непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов’язків із громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю.

З огляду на соціальні функції прокуратури, її високе соціальне призначення до осіб, які обіймають посади прокурорів ставляться високі моральні критерії. Передусім це - велика повага до прав та свобод людини, співчуття, людинолюбство, безкорисливість, неупередженість, вміння застосувати принцип правової рівності громадян перед законом.

Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурора передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру. Це, насамперед, глибока і тверда переконаність у справедливості і великій соціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна націленість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, високі вольові якості. У той же час, враховуючи великий обсяг владних повноважень, якими наділений прокурор, його обов'язок - ефективно і виключно обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі "за" і "проти", бути об'єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу, спокусі захисту "честі мундиру", проникати у сутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх. Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівника цієї системи виявляти мобільність, швидкість і гнучкість мислення, здібність конструктивно думати і приймати рішення у незвичайних, екстремальних умовах без сторонньої допомоги, осмислено діяти і вирішувати задачі у мінімальний час

Моральна культура прокурора - це характеристика особистості з точки зору цілісності її морального розвитку, сукупність моральних якостей, які характеризують їх моральну свідомість і поведінку у повсякденній службовій діяльності. Її структура включає: культуру моральної свідомості, культуру моральних відносин, культуру професійного спілкування. В культурі моральної свідомості виділено теоретичний і психологічний рівень. До теоретичного рівня відносяться: етичні знання, моральні погляди, ідеали, переконання, норми та потреби. Психологічний рівень включає: емоції, симпатії, антипатії, уявлення про моральне та аморальне, моральні правила, нрави, звички.

Слідчий - спеціаліст-юрист, обов’язком якого є розслідування вчинених злочинів і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготовка матеріалів кримінальної справи для розгляду справи в суді. від якості роботи слідчого залежить не тільки дотримання прав та свобод людини під проведення розслідування, але й досягнення його основної мети: прийняття справедливого рішення у справі, що виявляється у виявленні та притягненні до кримінальної відповідальності винних у вчиненні злочину чи, навпаки, в реабілітації невинних.

Професійна діяльність державного обвинувача нерідко вимагає великої особистої ініціативи, завзятості, наполегливості, цілеспрямованості і значних організаторських здібностей.

Прокурор - самостійний і незалежний учасник судового процесу. Він повинен завжди поступати у відповідності до своїх внутрішніх переконань. З боку керівників прокуратури аморально здійснювати тиск на прокурора, заставляти його виступати в суді проти свого переконання. Для успішного здійснення кримінального судочинства велике значення має встановлення правильних відносин прокурора з слідчим, судом, захисником та іншими учасниками судового процесу.

Основною рушійною силою етичних відносин в колективі прокуратури є керівник. Він організовує навчання і виховання підлеглих, керує їх службовий - професійною діяльністю, організовує виконання колективом завдань, що стоять перед ним, здійснює контроль і перевірку виконання ухвалених ним рішень, вимог законів і інших нормативних документів, наказів і розпоряджень вищестоящих керівників. Вирішення керівника колективу прокуратури є не тільки організаційно - управлінський, але і соціально - психологічний, правовий і етичний акт.

Кодекс професійної етики та поведінки прокурора має декілька загальних цілей: визначення і стимулювання високих стандартів поведінки, допомога в прийнятті прокурором рішень, посилення довіри з боку громадян до професійної діяльності та посади прокурора. Правила, відображені в ньому, спрямовані на досягнення практично реалізованого мінімуму цілей, і було б нереалістичним очікувати, що вони, наприклад, допоможуть викоренити корупцію в прокурорському середовищі або взагалі позбавлять від конфліктів між особистісними і суспільними (державними) інтересами. Так само очевидно, що закріплені в Кодексі стандарти не зможуть регламентувати поведінку прокурорів в кожній окремо взятій ситуації. Але, з одного боку, вони слугуватимуть їм системою орієнтирів при вирішенні того чи іншого конкретного поведінкового питання, а з іншого - стануть тією нормативною базою, на якій ґрунтуватимуться конкретні норми і практика дисциплінарних комісій прокуратури, доповнюючи Кодекс правильним змістом.

Таким чином, прокурорська етика - це наявність у прокурорів і слідчих високого рівня загальноосвітньої і теоретичної підготовки, володіння глибокими знаннями в різних областях, духовними і душевними якостями, прояв високого професіоналізму при виконанні своїх функціональних і посадових обов'язків, неухильне дотримання при цьому правил моральності, принципів діяльності органів прокуратури і гуманне відношення до людей

Література

1.       Конституція України.. - К.: Юрінком Інтер, 2008

2.      Закон України „Про прокуратуру” N 1789-XII від 5.11.1991 р. // www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

3.      Алексеев А.И., Ястребов В.Б.. Профессия - прокурор: введение в юридическую специальность. - М., 1998 - 180 с

4.      Алексеев Н.С., Макарова З.В. Ораторское искусство в суде - Л.: Изд-во ЛГУ, 1989.- 192 с

5.      Бондаренко, А.Н. Этические начала деятельности прокурора по определению порядка и последовательности представления доказательств в судебном следствии /А. Н. Бондаренко. //Проблемы понимания и тенденции развития государства и права в XXI веке. - Ставрополь: Ставропольсервис школа, 2004. -с. 41 - 44

6.      Бризгалов І.В. Юридична деонтологія (стислий курс лекцій). К. 1998

7.      Буряк В.Г., Воропай Т.С. Мораль і право: історія і сучасність. // Вісник Харківського політехнічного інституту. - Харків, 1993. - №18. - с. 164-172.

8.      Васильев В.Л. Юридическая психология. - СПб., 2002. - 220 с.

9.      Голочко О., Подкопаєв С. Удосконалення правового регулювання дисциплінарної відповідальності прокурорів // Вісник прокуратури. - 2006. - № 2. - С 72- 74

10.    Гребеньков Г.В. Фіолевський Д.П. Юридична етика - К.: Алерта, 2004. - 209 с.

11.    Долежан В. Кодекс прокурорської етики: яким йому бути? // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - № 12. - С 63-65

12.    Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. М., 1996. - 140 с

13.    Етика. / За ред. В.О. Лозового. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 223 с.

14.    Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учебное пособие для студентов. - Москва: БЕК, 1997. - 330 с.

15.    Зеленецкий В.С. Компетентность специалиста (о теоритической компетентности практиков и практической компетентности теоретиков). // Весы Фемиды. - 2000. - №4 (16). - С. 48-57.

16.    Иностранное конституционное право / Под ред. проф. В.В. Маклакова. М.: Юристъ, 1997. -220 с

17.    Іщєнко А.В. Забезпечення прав і свобод людини криміналістичними засобами і методами. Постановка проблеми / Матеріали науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ, Дніпропетр. юрид. ін-т МВС України, 1999. - С 26-27.

18.    Ковальська З. Публічне та приватне право, або Чому два юристи завжди мають три думки (Професійна етика юриста). // Юридичний вісник України. - 2000. - 13-19 квітня (№15). - С. 1-3.

19.    Когутич І.І. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів. - К.: Атака, 2004. - 352 с.

20.    Кодекс професійної етики та поведінки прокурора від 31.05.2005 (проект), підготовлений Українською асоціацією прокурорів // www.uap.org.ua <http://www.uap.org.ua>

21.    Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. - Одеса, 2002. - 280с

22.    Лозовий В.О., Петришин О.В. Професійна етика юриста. - Харків: Право, 2004. - 172 с.

23.    Малюткин, А.В. Духовные начала в профессиональном правосознании юристов и их значимость в судебной реформе.//Судебная реформа и эффективность деятельности органов суда, прокуратуры и следствия. -СПб., 1998.- С. 17 - 18

24.    Макінтайр Е. Після чесноти: Дослідження з теорії моралі. / Пер. з англ. - К.: Дух і літера, 2002. - 414 с.

25.    Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Сучасна особа юриста. - Львів, 1997. - 116 с.

26.    Проект Кодексу професійної етики і поведінки прокурора. Документи, використані при його підготовці. - К., 2005 - 220с

27.    Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов. Учебное пособие / Под ред. А.В. Опралева и Г.В. Дубова, - М.: «Шит - М». 1997. - 320 с

28.    Рікер П. Право і справедливість. - Київ: Дух і літера, 2002. - 218 с.

29.    Сливка С.С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект). - Львів, 2000. - 336 с.

30.    Сливка С.С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс. - Львів: «Воля», 2001. - 168 с

31.    Тертышник В.М., Слинько С.В., Николаенко Ю.А. Допрос на предварительном следствии. Учебное пособие. - Харьков, Гриф, 1997. 180 с

32.    Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений. - Ростов н/Д: Феникс, 2002. - 576 с.

33.    Фролов В. Правила судової етики. - Миколаїв, 1998 - 200 с

34.    Этический кодекс прокуроров Латвии, утвержден решением Совета Генерального Прокурора № 70 от 17.06.1998. // www.uap.org.ua <http://www.uap.org.ua>

35.     Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів, запропоновані конференцією Генеральних прокурорів Європи, яка відбулася в Страсбурзі 24-26 січня 2005 року // www.uap.org.ua

36.     Якуба Е.А. Право и нравственность как регуляторы общественных отношений при социализме. - Харьков, 1970. - 233 с

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10