Ритмічність - випуск продукції в рівні проміжки часу однакової або зростаючої кількості повторюваних виробів.

Виробничий процес, побудований на основі дотримання вищезгаданих принципів, рахується раціональним.

Удосконалювання виробництва повинно здійснюватися в напрямку його спеціалізації (суворого закріплення усе більш обмеженого обсягу різноманітних робіт, виконуваних на кожній ділянці виробництва), подальшої концентрації (доведення виробництва до оптимальних масштабів), комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів і керування ними.

До сучасних методів організації виробництва ставиться потокове виробництво продукції масового попиту1. Вищою формою організації потокових методів є потокові лінії. Вони бувають в основному дві системи: із спеціальних верстатів-автоматів перериваної дії і роторні безупинного дії.
У якості спеціальних можуть застосовуватися верстати з програмним керуванням, для виконання допоміжних операцій - робототехнічні пристрої.

Ефективність потокової організації виробництва складається в тому, що вона дозволяє повніше реалізувати пропорційність, ритмічність і безперервність, різко скоротити, простої устаткування, частку допоміжних операцій, зменшити тривалість виробничого циклу, підвищити якість продукції.

У умовах вільної конкуренції ціна продукції, зробленої підприємствами, фірмами вирівнюється автоматично. На її впливають закони ринкового ціноутворення. У теж час кожний підприємець ринеться до одержання максимально можливої прибули. І тут, крім чинників збільшення обсягу виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки й ін., невблаганно висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції, зниження витрат виробництва.

У традиційному уявленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, споживаних у виробництві: трудових і матеріальних.

Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці
(у промисловості України 13-14%, розвитих країн 20-25%). Тому актуальна задача зниження трудомісткості що випускається продукції, росту продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, росту продуктивності праці можна досягти різноманітними засобами. Найбільше важливі з них - механізація й автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого обладнання. Проте одні заходи щодо удосконалювання застосовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення організації виробництва і праці. Нерідко підприємства (фірми) одержують або беруть під оренду дороге устаткування, не підготовившись до його використання. У результаті коефіцієнт використання такого устаткування дуже низький.
Витрачені на придбання засобу не приносять очікуваного результату.

Важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна його організація: підготування робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці й ін.

Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції. Звідси зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їхній використання. На перший план тут виступає застосування ресурсозберегаючих технологічних процесів. Немаловажним є підвищення вимогливості і повсюдне застосування вхідного контролю за якістю і матеріалів, що надходять від постачальників сировини, що комплектують виробів і напівфабрикатів.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхній завантаження.

На закордонних підприємствах розглядаються також такі чинники зниження витрат на виробництво продукції, як визначення і дотримання оптимального розміру партії що закуповуються матеріалів, оптимального розміру серії що запускається у виробництво продукції, рішення питання про те, робити самим або закуповувати в інших виробників окремі компоненти або комплектуючих виробів.

Відомо, що чим більше партія що закуповується сировини, матеріалів, тим більше розмір середньорічного запасу і більше розмір витрат, пов'язаних із складуванням цієї сировини, матеріалів (орендна плата за складські помешкання, утрати при тривалому збереженні, утрати, пов'язані з інфляцією й ін.). Водночас придбання сировини і матеріалів значними партіями має свої переваги. Знижуються витрати, пов'язані з розміщенням замовлення на що одержуються товари, із прийманням цих товарів, контролем за проходженням рахунків і ін. Таким чином, виникає задача визначення оптимального розміру що закуповуються сировини і матеріалів. Розрахунок можна звістки по такій схемі (таблиця 8)1.

Таблиця 8.

[pic]

Як очевидно з таблиці, оптимальне річне число закупівель у даному прикладі дорівнює чотирьом, оскільки сума витрат по складуванню й обслуговуванню закупівель у цьому випадку є найменшої.

Ті ж правила діють і при визначенні оптимального розміру серії що запускається продукції. При виробництві продукції значним числом дрібних серій витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними. Проте зростуть витрати на підготування виробництва. Розрахуємо оптимальний розмір серії запуску (таблиця 9)2.

З таблиці випливає, що найбільше оптимальним розміром серії запуску є серія 2 по 4500 штук, у результаті котрої витрати по складуванню готової продукції і підготуванню виробництва складають мінімальний розмір - 11908 тис. грн. у рік.

Звичайно, подібні розрахунки не можна вважати достатньо об'єктивними і точними, проте, у визначеному наближенні їх прийняти можна.

У сполученні з традиційними шляхами зниження витрат на виробництво продукції знову виниклі чинники дозволять у комплексі довести розмір витрат виробництва до оптимального рівня.

Проблема беззбиткового функціонування, розширеного відтворення, з одного боку, збитковості і банкрутства - з інший, багатьох вітчизняних компаній, банків, підприємств різноманітних галузей господарства і сфер діяльності є як не можна більш актуальної. Тільки зростання прибутку, нововведення забезпечують фінансову основу самофінансування ринкової діяльності фірми, здійснення її розширеного відтворення.

Таблиця 9.

[pic]

Завдяки прибули виконуються зобов'язання підприємства перед бюджетом, банками, іншими підприємствами й організаціями.

3.2. Шляху підвищення рентабельності виробництва.

Якщо підприємство дістає прибуток, воно рахується рентабельним.

Але як не припустити «сповзання» підприємств до одержання прибутку за будь-яку ціну? Як розумно обмежити їх у цьому прагненні? Адже сьогодні підприємство може збільшити прибуток не тільки за рахунок кращої роботи, росту обсягу виробництва потрібної народному господарству продукції і зниження її собівартості, але і за рахунок рентабельної продукції, довільного збільшення цін на вироби без відповідного підвищення якості і т.п.

Показники рентабельності, застосовувані в економічних розрахунках, характеризують відносну прибутковість. Розрізняють показники рентабельності продукції і рентабельності підприємства.

Рентабельність продукції приміряють у 3-х варіантах: рентабельність реалізованої продукції, товарної продукції й окремого виробу.

Рентабельність реалізованої продукції це відношення прибули від реалізації продукції до її повної собівартості. Рентабельність виробу - це відношення прибули на одиницю виробу до собівартості цього виробу. Прибуток по виробі дорівнює різниці між його оптовою ціною і собівартістю.

Показники рентабельності і прибутковості мають загальну економічну характеристику, вони відбивають кінцеву ефективність роботи підприємства і що випускається їм продукції. Головним із показників рівня рентабельності є відношення загальної суми прибули до виробничих фондів.

Існує багато чинників, що визначають розмір прибули і рівень рентабельності. Ці чинники можна підрозділити на внутрішні і зовнішні.
Зовнішні - це чинники, що не залежать від зусиль даного колективу, наприклад зміна цін на матеріали, продукцію, тарифів перевезення, норм амортизації і т.д. Такі заходи проводяться в загальному масштабі і сильно впливають на показники, що узагальнюють, виробниче - господарської діяльності підприємств.

Структурні зсуви в асортименті продукції істотно впливають на розмір реалізованої продукції, собівартість і рентабельність виробництва. Задача економічного аналізу - виявити вплив зовнішніх чинників, визначити суму прибули, отриману в результаті дії основних внутрішніх чинників, що відбивають трудові вкладення робітників і ефективність використання виробничих ресурсів.

Показники рентабельності (прибутковості) є загальноекономічними. Вони відбивають кінцевий фінансовий результат і відбиваються в бухгалтерському балансі і звітності про прибутки і збитки, про реалізацію, про прибуток і рентабельність.

Рентабельність можна розглядати як результат впливу техніко- економічних чинників, а значить як об'єкти техніко-економічного аналізу, основна ціль якого виявити кількісну залежність кінцевих фінансових результатів виробниче - господарської діяльності від основних техніко- економічних чинників.

Рентабельність є результатом виробничого процесу, вона формується під впливом чинників, пов'язаних із підвищенням ефективності оборотних коштів, зниженням собівартості і підвищенням рентабельності продукції й окремих виробів.

Загальну рентабельність підприємства необхідно розглядати як функцію ряду кількісних показників - чинників: структури і фондовіддачі Основних виробничих фондів, оборотності нормованих оборотних коштів, рентабельності реалізованої продукції.

Методика аналізу загальної рентабельності:
По чинниках ефективності;
У залежності від розміру прибутку і розміри виробничих чинників.

Балансова (загальна) прибуток - це кінцевий фінансовий результат виробниче - фінансової діяльності. Замість загального прибутку в підприємства може утворитися загальний збиток, і таке підприємство перейде в категорію збиткових.

Загальний прибуток (збиток) складається з прибутку (збитку) від реалізації продукції, робіт і послуг; позареалізаційних прибутків і збитків. Під рентабельністю підприємства розуміється його спроможність до збільшення вкладеного капіталу. Задачею аналізу рентабельності є декілька положень: оцінити динаміку показника рентабельності з початку року, ступінь виконання плану, визначають і оцінюють чинники, що впливають на ці показники, і їхній відхилення від плану; виявляють і вивчають причини втрат і збитків, викликаних безгосподарністю, помилками в керівництві й інших недоглядах у виробниче - господарської діяльності підприємства; розкривають і підраховують резерви можливого збільшення прибутку або прибутку підприємства.

Оптимальним доповненням до показників прибутку і рентабельності явилося би виділення в тому числі питомої ваги збільшення прибули, отриманого в результаті зниження собівартості. Таке доповнення орієнтувало б первинну ланку на здійснення організаційно-технічних заходів, спрямованих на ріст продуктивності праці, економію і раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії, на краще використання основних фондів і виробничих потужностей, а в результаті - на зниження витрат на виробництво продукції в цілому. Це не виключало б і ріст обсягу виробництва, у результаті котрого щодо зменшується питома вага умовно-постійних витрат у складі собівартості продукції.

Випливає також зауважити, що в міру формування цивілізованих ринкових відносин, ліквідації дефіциту, монополії окремих виробників у підприємств залишиться лише один шлях збільшення прибули - збільшення обсягу випуску продукції, зниження витрат на її виробництво.

3.3. Проблеми удосконалювання механізму формування і розподіли прибутків підприємства.

Підприємницька діяльність (підприємництво) являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямовану на одержання прибутку. Отже, одержання прибутку - це безпосередня ціль підприємства. Але дістати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно робить продукцію або послуги, що реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Спів підпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й одержання прибутку - така. Не можна дістати прибуток, не вивчивши потреби і не почавши робити той продукт, що задовольняє потреби. Потреби у свою чергу підрозділяються на: потреби і платоспроможні потреби. Необхідно зробити продукт, що задовольняє потреби і при тому по такій ціні, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку, коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані ресурси, витрати менше, чим отриманий виторг, тобто, коли підприємство працює з прибутком. У цьому змісті і говориться, що прибуток - безпосередня ціль функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності.
Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводження і не одержує прибутку від своєї виробничої діяльності, воно змушено піти з економічної сфери, визнати себе банкрутом.

У загальному виді формулу прибули можна уявити в такому виді:

P = W - (З + Н + Ш),

Де Р - прибуток підприємства, грн./рік,

W - виторг від реалізації створеної продукції, грн./рік;

З - витрати на виробництво і реалізацію створеної продукції, грн./рік;

Н - розмір податків, виплачуваних підприємством, грн./рік;

Ш - штрафні санкції, грн./рік.

Виторг від реалізації визначається по формулі:

Де Ni - кількість зробленої і реалізованої споживачами i-й продукції в натуральному вираженні;

Ci - ціна реалізації i-й продукції, грн.; n - кількість позицій реалізованої продукції, шт.

Якщо витрати і штрафи в істотній мірі залежать від підприємства, то податки, що сплачуються підприємством, - це зовнішні умови господарювання.
Податкова система, що діє в даний час у України, достатньо громіздка і диференційована на федеральний, республіканський і місцевий рівні.
Підприємство повинно сплачувати на першому рівні: податок із додаткової вартості, акцизи на окремі види і групи товарів, відрахування на покриття витрат по геологорозвідувальних і геолого-пошукових роботах по корисним копалинам; прибутковий податок із юридичних і фізичних осіб, податок на транспортні засоби, гербовий податок, державний збір. На другому рівні - податок на видобуток природних ресурсів у виді акцизів, акцизи на бензин, моторне паливо, газ, податок на майно підприємства, плату за воду, що забирається промисловими підприємствами з водогосподарчих систем. На третьому рівні - місцеві податки: податок на будівлі, помешкання і спорудження, земельний податок, промисловий податок, збір за реєстрацію підприємницької діяльності фізичних осіб, податок на рекламу, ліцензійний збір за право проведення місцевих аукціонів і лотерей, збір з аукціонних продажів і ін.

. Отже, підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати прибуток володіє чотирма ступенями свободи: установлення цін, формування витрат,

. формування обсягів продукції, вибір номенклатури й асортименту продукції.

Але цими ж ступенями свободи володіють і всі інші учасники ринку, і тому кожне підприємство повинно враховувати не тільки своє поводження на ринку, але і поводження конкурентів. У умовах ринку виробники продукції змагаються за те, щоб найбільше повно задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому змісті слова, тільки, у цьому випадку вони можуть процвітати як виробники продукції.

Добробут фірми в області фінансів забезпечується за рахунок дії як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, причому для підприємця особливе значення одержують, насамперед, зовнішні обставини, що він змінити не може і змушений до них пристосовуватися. Внутрішні можливості фірми використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники.

Аналіз зовнішнього середовища служить інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні стосовно організації чинники з метою передбачати потенційні небезпеки і вчасно задіяти можливості, що знову відчиняються. Вивчення зовнішнього середовища дозволяє фірмі своєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні плани на випадок виникнення непередбачених обставин, розробити стратегію, що дозволить компанії досягти поставлені цілей і перетворити потенційні погрози у вигідні можливості.

Зовнішнє середовище - це всі ті зовнішні чинники, що впливають на діяльність фірми і, у свою чергу, відчувають на собі її вплив. До них ставляться географічні, міжнародні, національні, політичні, правові, економічні, соціальні й інші чинники.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6