Реформування пенсійної системи - складний, багатогранний і комплексний процес, який має істотно змінити баланс політичних, економічних та соціальних інтересів населення, систему державних фінансів, функціонування ринків праці та капіталу. Відповідний успіх цієї справи значною мірою залежатиме від узгодженості дій у суміжних напрямах ринкового трансформування економіки.

Реформування пенсійної системи має бути підкріплене адекватними змінами в оподаткуванні, які заохочували б роботодавців і найманих працівників до накопичення та інвестування пенсійних заощаджень. З цією метою необхідно: знизити ставки оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню доходів населення та їх легалізації і збільшенню пенсійних внесків; звільнити від оподаткування частину доходів фізичних та юридичних осіб, яка спрямовуватиметься в накопичувальну пенсійну систему;  звільнити від податку на прибуток інвестиційні доходи, одержані від вкладення пенсійних коштів та ін.

Важливою умовою функціонування накопичу­вальної пенсійної системи є створення інфраструк­тури та механізмів ефективного інвестування пенсійних коштів, їх надійного захисту від ризиків втрати і знецінення.

Створення ефективної системи інвестування пенсійних коштів слугуватиме потужним двигуном розвитку інвестиційних процесів, зростання еко­номіки та фінансового зміцнення накопичувальної пенсійної системи, забезпечення її фінансової стійкості.

За розрахунками експертів, в економіку України протягом 10 років може бути залучено близько 5 млрд. дол. пенсійних коштів. В економічно розвинутих країнах саме пенсійні фонди здійснюють значну частину інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. У Польщі протягом двох років в еко­номіку було інвестовано близько 1 млрд. дол. США пенсійних коштів. В Угорщині за рахунок інвесту­вання пенсійних накопичень досягнуто зниження середньої ставки банківських кредитів з 20 до 10%. [16, ст.42]

Необхідною умовою пенсійного реформування є підготовка суспільства, його свідомості до сприйняття нової пенсійної системи. Реформа може бути успішною лише за умови усвідомлення всіма верствами населення її необхідності і необоротності, а головне, позитивного впливу на умови життя і добробут людей. Необхідно надати громадянам вільний доступ до інформації про принципи, засади та цілі реформування пенсійної системи; широку роз'яснювальну роботу щодо необхідності пенсійної реформи і переваг нової пенсійної системи.

Для посилення організаційного забезпечення пенсійної реформи необхідно: налагодити узгоджену діяльність законодавчої та виконавчої влади у цій сфері; покласти персональну відповідальність за здійснення пенсійної реформи на Прем'єр-міністра України; створити Координаційний центр з питань здійснення пенсійної реформи; підвищити роль Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції у створенні макроекономічних передумов здійснення пенсійної реформи; посилити відповідальність Міністерства праці та соціальної політики за організацію і координацію діяльності з підготовки нормативно-правової бази, безпосереднє впровадження багаторівневої пенсійної системи, здійснення інформаційно-роз'яснювальної роботи, контроль за додержанням вимог законодавства при призначенні пенсій, укладення міжнародних угод щодо соціального захисту громадян; покласти на Міністерство фінансів коригування фінансової бази пенсійної системи, забезпечення її збалансованості і стійкості; посилити контроль за інвестуванням пенсійних коштів, діяльністю банків і небанківських фінансових установ та функціонуванням ринків цінних паперів з обслуговування пенсійних програм; зміцнити кадровий потенціал та матеріально-технічну базу Пенсійного фонду.

При доопрацюванні і прийнятті відповідних законопроектів та підготовці нових, що стосуються пенсійного забезпечення, необхідно враховувати рекомендації Міжнародної організації праці щодо засад функціонування майбутньої пенсійної системи та забезпечити гармонізацію норм національного законодавства із законодавством Європейського Союзу. Зокрема - врахувати Директиви Європарламенту та Ради Європи щодо координації законодавчих і нормативних актів з регулювання діяльності професійних пенсійних фондів.

Впровадження нової пенсійної системи - це багатоаспектна робота, розрахована на тривалу перспективу. І у разі вдалого проведення пенсійної реформи в Україні ми отримаємо наступне співвідношення пенсії до заробітку:

Солідарна система: 32%

+

Обов’язкова накопичувальна система: 20%

+

Добровільна накопичувальна система: 30%

=

82% - співвідношення пенсії до заробітку.

         Як свідчить світовий досвід, при проведені пенсійної реформи слід дотримуватися таких правил:

1.     пенсійна реформа має фінансуватись за рахунок надлишку коштів у Державному бюджеті, а не за рахунок позик. Варто зробити точні фінансові прогнози, визначити джерела фінансування і не створювати великої заборгованості;

2.     передовсім потрібно вирішити проблеми солідарної системи. Створення надлишку коштів у реформованій солідарній системі є для України найкращим джерелом покриття витрат на проведення пенсійної реформи;

3.     загальнообов’язкову накопичувальну систему можна запроваджувати в дію лише за наявності сприятливого інвестиційного середовища, а також після проведення реформ у системах обліку і регулювання;

4.     раптові зміни в управлінні пенсійним забезпеченням і регулюванні фондового ринку не проходять легко. Для цього треба ретельно підготуватись, провести випробування і дослідження;

5.     управляти пенсійними фондами слід на користь їхніх учасників. Активи пенсійних фондів ніколи не можна розглядати як дешеве джерело кредитних коштів для Уряду або інвестиційного капіталу для прискорення економічного розвитку. [7, c.31]

Висновки

         Пенсія є основною економічною категорією та основним елементом соціального захисту населення в соціально орієнтованій ринковій економіці. Система пенсійного забезпечення населення відіграє важливу роль у розподілі доходів суспільства і ставить перед собою три головні цілі:

·        захист від бідності при настанні пенсійного віку;

·        надання гарантованого доходу по завершенні трудової діяльності, розмір якого стано­вить певну суму, пропорційну сумі заробітку;

·        захист цього доходу від наступного зниження реального рівня життя внаслідок інфляції.

На цій основі в ринковій економіці виникла трирівнева модель пенсійного забезпечення населення, яка складається з трьох частин: солідарна система – платник податків вносить кошти в загальний фонд, а виходячи на пенсію отримує мінімальну, але гарантовану соціальну допомогу; система обов'язкового накопичення - кожен пра­цівник зобов'язаний певну частину заробітку в обов'язковому порядку відкла­дати на старість і сплачувати в накопичувальний пенсійний фонд; система добровільного накопичення - розра­хована на осіб, які готові здійснювати додаткові грошові відрахування з метою отримання додатко­вого джерела доходу  після виходу на пенсію.

Але у кожній країні сформувалася своя особлива модель системи пенсійного забезпечення. Мають низку цікавих особливостей моделі таких країн, як Чилі, Японія, Малайзія, Китай, Швеція та ін.

До системи пенсійного забезпечення населення в ринковій економіці входять такі основні суб’єкти: Державний пенсійний фонд, Накопичувальний фонд, Недержавні пенсійні фонди та інші уповноважені установи.

Основними економічними джерелами пенсійного забезпечення є внески, нараховані на фонд заробітної плати, що сплачуються роботодавцями від імені їхніх працівників, і внески самозайнятих осіб; страхові внески; інвестиційний дохід; благодійні внески юридичних та фізичних осіб; добровільні внески; кошти від центральних і місцевих органів влади, інших соціальних фондів і певних підприємств для проведення виплат від їхнього імені; банківські позики; внески до пенсійної системи від ООН.

В Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення. Але вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв'язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку. Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки мають соціальний, економічний та демографічний характер.

Проблеми соціального характеру: діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою; середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький, що змушує багатьох людей продовжувати працювати після досягнення ними пенсійного віку; розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків; частина пенсіонерів одержує необґрунтовано високі пенсії; встановлення окремим категоріям громадян дострокових пенсій; сплачені пенсійні внески не є власністю громадян; надто складні і непрозорі процедури призначення та перерахунку пенсій.

Проблеми економічного характеру: діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно необґрунтованою і фінансово неспроможною; надмірно високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове навантаження на економіку і, тим самим, звужує платіжну базу і джерела пенсійних надходжень; значна частина фізичних та юридичних осіб не сплачує пенсійні внески; низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків; поширення пільг у сплаті пенсійних внесків та періодичне списання заборгованості перед Пенсійним фондом суттєво послаблює фінансову базу пенсійної системи.

Проблеми демографічного характеру. Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків; в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі; багато людей виходять на пенсію достроково; велика кількість частка пенсіонерів, порівняно з працюючим населенням.

Усі згадані обставини приводять до висновку про невідворотність і нагальність кардинальної „реконструкції” пенсійної системи, засто­сування якісно нових підходів до її побудови та функціонування. Відмова від пенсійної реформи, зволікання з її проведенням неминуче призведе до загострення соціальних проблем, що робить неможливим для України перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Реформування пенсійної системи має здійсню­ватись на системних засадах, перевірених досві­дом інших країн та адаптованих до українських умов. Тому вибір Україною трирівневої пенсійної системи (яку використовує більшість країн в світі) є правильним. Поєднання її складо­вих зберігає соціальні гарантії і забезпечує фінансо­ву стабільність пенсійної системи.

Основні етапи запровадження багаторівневої пенсійної системи:

І етап - 2001 - 2002 роки: Рівень 1 – реформована солідарна система;

ІІ етап - 2003 - 2004 роки: Рівень 2 – загальнообов‘язкова накопичувальна пенсійна система;

ІІІ етап - 2005 - 2009 роки: Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

Успішне реформування пенсійної системи вимагає створення економічних передумов: зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи; розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян України на іноземних ринках праці; підвищення розміру заробітної плати та збільшення її питомої ваги у ВВП; скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборону запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування та ін.

Реформування пенсійної системи має бути підкріплене адекватними змінами в оподаткуванні. Важливою умовою є створення інфраструк­тури та механізмів ефективного інвестування пенсійних коштів, їх надійного захисту від ризиків втрати і знецінення. А також підготовка суспільства, його свідомості до сприйняття нової пенсійної системи.

В разі вдалого проведення пенсійної реформи в Україні, ми будемо мати таку пенсійну систему, яка забезпечить приблизно 82% співвідношення між пенсією та заробітком: