Меню Главная Юридпсихология Этика эстетика Электротехника Эктеория Физика Управление персоналом Уголовный процесс Уголовное право Схемотехника Стратегический менеджмент САПР Ресторанно-гостиничный бизнес бытовое обслуживан Реклама и PR Режущий инструмент Неопределено Метрология Матметоды в эк-ке Исторические личности Искусство и культура Информатика Иностранные языки Гражданское процессуальное право Гражданское право Государственное регулирование и налогообложение Сонник Карта сайта Поиск По всему сайту Статьи Комментарии Файлы Форум Гостевая Ссылки Новости	Система пенсионного обеспечения населения и пути его реформирования Надмірне пенсійно-страхове навантаження на економіку звужує платіжну базу і джерела пенсійних надходжень. Діюча солідарна система економічно не присто­сована до нових форм комерційно-господарської діяльності, що виникли в нашій країні протягом ос­таннього десятиліття. Внаслідок цього значна час­тина фізичних і юридичних осіб не охоплена обов'язком сплати пенсійних внесків -  громадяни, які займаються підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в оренду землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті. Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала фінансову базу пенсійної системи. З 28,3 млн. людей працездатного віку в офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн., а систематично сплачують внески лише 15,3 млн. У 2000 році 130 тис. підприємств взагалі не сплачували страховий збір, звітуючи про відсутність господарської діяльності. Від незареєстрованої підприємницької діяльності та незадекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує близько 2 млрд. гривень. Низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків. У грудні 2000 року 22,3% працівників одержували мінімальну заробітну плату в середньому 118 гривень і лише 2,8% - понад 1000 гривень. Крім того, станом на 1 вересня 2000 року, внаслідок не виплат за­робітної плати Пенсійним фондом недоотримано майже 1 млрд. грн. [5] Поширення пільг у сплаті пенсійних внесків суттєво послаблює фінансову базу пенсійної системи. У 2000 році до Пенсійного фонду надійшло від платників фіксованого сільськогосподарського податку 559,4 млн. гривень, а для виплат сільським пенсіонерам потрібно було 5,4 млрд., тобто у 10 разів більше. Подібні витрати Пенсій­ному фонду не компенсуються. Справжнім стихійним лихом для пенсійної сис­теми є періодичне списання заборгованості зі спла­ти пенсійних внесків. Це дуже підриває фінансову базу пенсійної системи і провокує ухилення роботодавців від сплати пенсійних внесків, а в умовах персоніфікова­ного обліку внесків це призведе до незарахування відповідних періодів до страхового стажу застрахо­ваних осіб. У 2000 р. списано близько 3 млрд.грн., у попередні роки — понад 4 млрд.грн. Все це кошти, не отримані пенсіонерами. 3.3 Проблеми демографічного характеру   Країни Питома вага осіб у віці 65 років і старше у загальній чисельності населення, % Швеція 17,4 Італія 17,3 Німеччина 15,7 Франція 15,4 Швейцарія 14,9 Фінляндія 14,5 Угорщина 14,3 Латвія 14,0 Естонія 13,8 Чехія 13,4 Білорусь 12,8 Росія 12,2 Польща 11,5 Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків. Її фінансова стабільність визначається головним чином співвідношенням між чисельністю пенсіонерів і платників пенсійних внесків, яке у свою чергу залежить від загальної економічної ситуації (зайнятості, рівня оплати праці тощо) та від демографічних факторів (вік виходу на пенсію, рівень смертності у вікових групах тощо). Але якщо в економіці є підстави сподіватися на поліпшення ситуації, то демографічні прогнози на найближчі 40 - 50 років досить невтішні. Зараз в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі. Відповідно частка пенсіонерів у структурі населення істотно перевищує цей показник у більшості європейських країн (Таблиця 3.3, 3.4) Таблиця 3.3 Рівень постаріння населення деяких країн Європи на початок 2000 року Джерело: Шишкіна Г.С. Вплив демографічних факторів на реформування пенсійного забезпечення // Статистика України. – 2002. - №4 – с. 62 За таких тенденцій у середині XXI століття на 10 осіб працездатного віку припадатиме близько 7 пенсіонерів. Таблиця 3.3 Показники чисельності й структури пенсіонерів в Україні
	1991	1996	2000	2001	2002	2003	2004
Населення (млн..осіб)	51,9	51,3	49,7	48,4	48,0	47,7	47,6
Кількість пенсіонерів (млн..осіб)	13,1	14,4	14,5	14,4	14,4	14,4	14,3
Частка пенсіонерів у загальній чисельності населення (%)	25,2	28,2	29,2	29,5	30	30,2	30

 Джерело: www.ukrstat.gov.ua

Крім того, як уже було сказано, багато людей виходять на пенсію достроково. Два мільйони сьогоднішніх пенсіонерів залишили роботу на 5 - 20 років раніше від настання загального пенсійного віку. Середній вік виходу на пенсію за вислугу років складає у чоловіків 51,5 року, жінок - 48 років. Середній період отримання пенсій наближається до середньої тривалості сплати пенсійних внесків. За таких умов неможливо оптимізувати співвідношення між розмірами заробітної плати, пенсійних внесків і пенсій.

Навіть ліквідація безробіття, скасування пільг та повна сплата пенсійних внесків не вирішують фінансових проблем солідарної пенсійної системи без подовження пенсійного віку.

Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток загалом.

Зволікання з проведенням пенсійної реформи неминуче призведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, введення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напругу.

Оскільки в Україні сьогодні наявний вплив як інфляційних чинників, так і демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.  

4. Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення в Україні

Усі згадані обставини (про що йшлося в третьому питанні даної курсової роботи) приводять до висновку про невідворотність і нагальність кардинальної „реконструкції” пенсійної системи, засто­сування якісно нових підходів до її побудови та функціонування. Відмова від пенсійної реформи, зволікання з її проведенням неминуче призведе до загострення соціальних проблем, що робить неможливим для України перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Зрозуміло, що остаточним результатом транс­формації пенсійної системи має бути забезпечення належного рівня життя населення похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння еко­номічному зростанню.

Реформування пенсійної системи має здійсню­ватись на системних засадах, перевірених досві­дом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме:

ü     соціальної справедливості, прийнятності, ро­зуміння та підтримки реформи широкими верства­ми населення;

ü     свободи вибору та підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у ста­рості;

ü     економічної обґрунтованості та фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи; сприяння зростанню національних заощаджень;

ü     захищеності від політичних ризиків.

Удосконалення пенсійних систем в контексті цивілізаційного розвитку здійснюється практично у всіх країнах світу, а передовсім з високорозвинутими суспільними відноси­нами.

У світовій практиці дедалі ширше використовують багаторівневу систему пенсійного забезпечення, що має три складові — солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та добровільну накопичувальну (третій рівень). Поєднання цих складо­вих зберігає соціальні гарантії і забезпечує фінансо­ву стабільність пенсійної системи. Якщо солідарна система у фінансовому плані дуже вразлива до демографічних чинників, то накопичувальна, навпаки. Солідарна складова враховує інтереси малоза­безпечених верств населення, накопичувальна - громадян з високим рівнем доходів.

Побудова багаторівневої пенсійної системи для України є найбільш прийнятним варіантом. Тому, враховуючи соціально-економічні та політичні реалії в Україні, Уряд пропонує шлях поступового запровадження багаторівневої пенсійної системи:

І етап - 2001 - 2002 роки: Рівень 1 – реформована солідарна система;

ІІ етап - 2003 - 2004 роки: Рівень 2 – загальнообов‘язкова накопичувальна пенсійна система;

ІІІ етап - 2005 - 2009 роки: Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

І етап - 2001 - 2002 роки: Суть реформування солідарної системи полягає у збереженні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності в похилому віці, а з іншого — у ліквідації соціальних відмінностей, пільг і привілеїв. За таких умов солідарна система буде в змозі забезпечити на старість мінімальний достаток усім, хто працював. Тому, реформа першого рівня (солідарної системи) передбачає:

• Охоплення системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян;

• Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає залежність майбутнього розміру пенсії від величини заробітку та страхового стажу;

• Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій;

• Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами;

• Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України.

• перехід з 1 липня 2002 року до обчислення розмірів трудових пенсій на підставі персоніфікованого обліку пенсійного страхування;

• виділення з 1 січня 2002 року з Державного і місцевих бюджетів коштів на інформаційно-організаційне забезпечення пенсійної реформи.

ІІ етап - 2003 - 2004 роки: Створення другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування, що дозволить:

v    збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу;

v    посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян у сплаті пенсійних внесків;

v    зменшити “податковий тиск” на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов’язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

v    успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;

v    розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи.

Впроваджуватись другий рівень повинен лише після формування необхідних економічних передумов та створення ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

ІІІ етап - 2005 - 2009 роки: Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, що дозволить громадянам в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу. [5]

Цей пакет заходів є основним, але не вичерпним. У процесі його реалізації треба постійно аналізувати досягнуті результати і вносити необхідні корективи.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов’язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію, що є принципово важливим та вигідним для них.

Успішне реформування пенсійної системи вимагає створення економічних передумов, а саме:

• зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи;

• розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян України на іноземних ринках праці;

• підвищення розміру заробітної плати та збільшення її питомої ваги у ВВП;

• розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх категорій юридичних і фізичних осіб;

• припинення практики списання та реструктуризації заборгованості перед Пенсійним фондом;

• скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборону запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування;

• переведення фінансування виплат пенсій сільським пенсіонерам і пільговим категоріям їх одержувачів з Пенсійного фонду на Державний бюджет, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5

     Наверх    

© 2009 Все права защищены.