| Меню |
- Главная
- Юридпсихология
- Этика эстетика
- Электротехника
- Эктеория
- Физика
- Управление персоналом
- Уголовный процесс
- Уголовное право
- Схемотехника
- Стратегический менеджмент
- САПР
- Ресторанно-гостиничный бизнес бытовое обслуживан
- Реклама и PR
- Режущий инструмент
- Неопределено
- Метрология
- Матметоды в эк-ке
- Исторические личности
- Искусство и культура
- Информатика
- Иностранные языки
- Гражданское процессуальное право
- Гражданское право
- Государственное регулирование и налогообложение
- Сонник
- Карта сайта
| Поиск |
 Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки |
p> Враховуючи вищевказані фактори, є рекомендованими два методичні підходи до визначення ціни землі: . перший, який враховує агровиробничу якість землі (бонітетну оцінку землі). [pic], де Ц – ціна землі, яка з метою порівняння із цінами в розвинених країнах визначається в доларах США; 20 – чистий дохід з 1 га пшениці (ц), який складає 1/3 природно- економічного потенціалу озимої пшениці з 1 га ріллі (за даними науковців 60 ц/га) при 41 балу бонітету; Б – бонітетна оцінка землі; 41 – середньозважений бал бонітету землі в Україні; С – ціна 1 ц пшениці (С=12 доларів за 1 ц); R – банківська норма проценту. Зазначимо, що при визначенні ціни землі слід брати ті культури, вирощування яких найбільш прибуткове і характерне для даної природно- економічної зони. Наприклад, для штату Айова (США) такими культурами є соя, кукурудза, а для зони Лісостепу України можуть бути пшениця, цукровий буряк та соняшник. Розрахункові стартові ціни землі за допомогою представленої формули наведені в таблиці. Таблиця 1: Стартова ціна землі в Україні в залежності від природно-
економічних умов господарювання (за бонітетом землі). . другий підхід враховує надходження чистого доходу в результаті експлуатації землі та майбутню прогнозовану ціну землі після виходу економіки України з кризи: [pic] де PV – чистий дохід з 1 га ріллі; n – кількість років експлуатації землі (n=20); FV – майбутня прогнозована ціна землі після виходу економіки України з кризи. Визначається експертним шляхом, або враховуючи існуючу ціну на
аналогічні землі в розвинутих країнах світу. Так, наприклад, в штаті Айова до [pic] доларів за 1 га. Розглянуті два методичні підходи дають можливість зважено підійти до визначення вартості земельних ресурсів в Україні. При цьому лід враховувати обставини, що зниження ціни на землю може призвести до неконтрольованої скупки її через підставних осіб іноземними громадянами та мафіозними структурами, а завищена ціна призведе до гальмування ринкових процесів у сільському господарстві. Об’єктивно визначена ціна на землю дозволить прискорити дію ринкового механізму в агропромисловому секторі, надати власникам землі можливості ширше залучати інвестиції під заставу землі для інтенсивної розбудови державного, колективного та приватного сектора сільського господарства. Звичайно, що основною складовою механізму здійснення реформ в АПК є земельна реформа та реорганізація сільського господарства України. Загальне завдання здійснення таких реформ – це підвищення ефективності виробництва шляхом розпаювання і акціонування колективних та державних сільськогосподарських підприємств з одночасним створенням конкурентноспроможних нових формувань, зорієнтованих на умови ринкової економіки та приватну власність на землю. Але основним критерієм такої реформи повинно бути не тільки землеволодіння, а й ефективне землекористування. Виходячи з цього, законодавством та нормативно-правовою базою слід чітко розділити повноваження тих, хто володіє земельними наділами, і землекористувачів, або тих, хто має право експлуатувати земельні ресурси України. При цьому землевласники можуть мати право: здавати земельні наділи в оренду, під заставу для отримання кредитів, передавати (дарувати) спадкоємцям, продавати згідно із законодавством. Це те, що створить систему ринкових відносин в аграрному секторі. На етапі реформування землевласниками можуть бути всі верстви населення України – колгоспники, робітники радгоспів, інші громадяни, які мають право на земельні наділи при розпаюванні колективних та державних сільськогосподарських підприємств. Інші вимоги повинні бути пред’явлені до землекористувачів, або тих, хто хоче експлуатувати або купити земельні наділи. Основними із них є два: це відповідна сільськогосподарська освіта та ліцензія на право виробництва тієї чи іншої сільськогосподарської продукції. Освічені фермери та групи селян на чолі з освіченими агроменеджерами сприятимуть ефективній конкуренції, що дасть поштовх до потреби в сільськогосподарській освіті та підвищенні продуктивності праці. Освіта і ліцензія стануть рушійною силою ринкової економіки в аграрному секторі. 3.3. Пріоритет у перерозподілі національного доходу. Державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічними методами шляхом перерозподілу національного доходу. Практика розвитку сільського господарства в передових країнах показує, що перерозподіл національного доходу на користь аграрного сектора відбувається не тільки в кризові періоди, а постійно. Це стало в розвинутих країнах системою, що має регулюючий характер, економічними методами стимулювати розвиток тих чи інших галузей національного сільського господарства або всього аграрного сектора. 3.4. Державна підтримка ринкового механізму регулювання сільськогосподарського виробництва. Створення ринкового механізму, як переконує досвід країн з розвинутою економікою, є постійно діючою системою активного державного втручання через економічні підйоми в управлінні виробництвом та маркетингу сільськогосподарської продукції. Практика функціонування ринкової економіки свідчить про необхідність державної підтримки та регулювання таких організаційних формувань і економічних підойм: 1. аграрних бірж; 2. маркетингових організаційних формувань; 3. систем кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва; 4. створення та регулювання умов для конкуренції в аграрному секторі; 5. активного державного регулювання та перерозподілу доходів в АПК; 6. активно діючої системи підготовки та перепідготовки кадрів і наукового забезпечення АПК. Щодо аграрних бірж, то передбачається безпосереднє втручання держави в цю форму купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Світова біржова торгівля виконує функцію об’єктивного ринкового регулятора ціноутворення на продукцію сільського господарства. Об’єктивне ціноутворення на товарних біржах дає змогу уряду своєчасно створювати механізм державного регулювання та захисту національного сільськогосподарського виробника, визначати рівень бюджетної підтримки фермерів, формувати цінову політику шляхом виділення бюджетних дотацій, враховувати паритет цін на засоби виробництва для сільського господарства, визначати витрати на виробництво продукції та середню норму прибутку на фермерський капітал. Таким чином, в існуванні аграрних бірж в Україні має бути зацікавлена насамперед держава, яка бере на себе відповідні функції щодо їх створення, функціонування та підтримки. Створення та підтримка функціонування маркетингових організаційних формувань повинні бути спрямовані на повне відокремлення від товаровиробника функцій по зберіганню, доставці та реалізації сільськогосподарської продукції. Це стосується і матеріально-технічного забезпечення товаровиробників. Система кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва
є, по суті, механізмом захисту товаровиробників від монополістів Конкуренція в аграрному секторі є однією з важливих підойм по відбору талановитих господарів в умовах ринкової економіки. Активне державне регулювання цін та перерозподіл доходів в АПК повинні бути спрямовані на створення реального паритету між засобами виробництва для сільського господарства та сільськогосподарською продукцією. Реальність такого паритету цін залежить від уряду, закони якого повинні захищати передусім національне сільське господарство та регулювати експорт-імпорт продуктів харчування. Необхідність створення активно діючої системи підготовки кадрів і наукового забезпечення АПК пов’язана з об’єктивними процесами приватизації та утвердження України як суверенної держави, формування нової економічної політики, включаючи реорганізацію в сільському господарстві. Немає сумніву, що земля має продаватися або здаватися в оренду лише товаровиробникам, які пройшли відповідну підготовку, атестовані й одержали ліцензію на право ведення конкретного бізнесу на землі. При реформування наукового забезпечення АПК перш за все необхідно спланувати та здійснити систему оптимізації кількості навчальних і наукових закладів, їх інтеграцію відповідно до потреб держави, враховуючи міжнародне економічне середовище та необхідність створення ефективної мережі установ впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво. Висновки Слід зазначити, що специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає постійного державного впливу з метою стабільного ефективного функціонування національного сільського господарства. Це пов'язане перш за все з тим , що значне підвищення цін стимулює зростання обсягів виробництва лише 2-3 роки. З часом значно зростають ціни на засоби виробництва, які зменшують доходи товаровиробників сільськогосподарської продукції до рівнів, які не дають змоги вести розширене фермерське господарство. Таким чином, сільськогосподарське виробництво знову потребує чергового
регулювання цінового механізму: так званий ціновий резонанс економічного
циклу повторюється. Прикладом циклічного стимулювання сільського
господарства може бути державне регулювання цін у країнах ЄС у 50-ті та на
початку 60-х років. А сучасний механізм інтеграції та уніфікації цінового
механізму в десяти країнах Спільного ринку, для підтримки доходів в
сільському господарстві, передбачає 90% витрат аграрного бюджету. Які ж
фактори враховуються при розробці політики державних цін у розвинутих
країнах? До них у першу чергу слід віднести: З метою спостереження за змінами вищевказаних факторів у розвинутих країнах створені інформаційно-статистичні системи, які друкують результати аналізу витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, ціни та їх співвідношення, рівень прибутковості, накопичення та інвестиції в сільському господарстві. Крім цього, вищевказані системи детально інформують про об'єкти управління в сільському господарстві, механізм формування собівартості, валового та чистого доходу, інвестиційну діяльність та капітальні вкладення у виробництво. Шляхи державного регулювання сільськогосподарського виробництва в різних країнах неоднакові. Але основною економічною регулюючою підоймою є система державного формування цін (закупівельних, реалізаційних, ринкових, імпортно-експортних та ін.) та податків на товаровиробників сільськогосподарської продукції. Політика уряду щодо регулювання цін в аграрному секторі здійснюється
виконанням цілого ряду функцій: Відсутність та невизначеність своєчасної гнучкої цінової політики уряду, яка відповідала б умовам виробництва сільськогосподарської продукції, призводять до командно-адміністративного тиску на товаровиробників, приховування та псування продукції, перепродажу її за межі країни, як це сталось у 1992 р. під час закупівлі зернових в Україні. ДОДАТКИ Додаток 1: Урожайність культур, ц/га[1] Додаток 2: Продуктивність тваринництва. Додаток 3: Середня вага тварин. Додаток 4: Індекси валової сільськогосподарської продукції та продуктів харчування (1989-1991=100)[2] Додаток 5: Виробництво сільськогосподарської продукції (тис.т.)[3] |Регіон |1987 |1988 |1989 |1990 |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 | ----------------------- [1] Цви Лерман, «Земельная реформа и реорганизация сельского хозяйства в Украине». – 1997. [2] Statistical yearbook, UNO. – 1995(97). [3] Statistical yearbook, UNO. – 1995(97).
[pic] [pic] [pic] [pic] [pic] [pic] [pic] |
| Новости |
| Мои настройки |
|
|
Наверх