Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки

смотреть на рефераты похожие на "Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки"

Національний аграрний університет

кафедра зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

на тему : “ Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки”

Виконала: студентка 4 курсу 2 групи факультету аграрного менеджменту

Демченко Тетяна

Керівник: Береговий В.К.

Київ 1999

Вступ.

Сучасний стан світового сільського господарства з огляду на стрімкий розвиток суспільства, підвищення рівня технологій, продуктивності праці, а також різкого демографічного росту в світі вимагає детального дослідження.
Світовий перерозподіл ролей країн у світовому сільськогосподарському виробництві істотно впливає на їх економічне становище. Особливе значення положення в світовій торгівлі і виробництві має для країн, що лише нещодавно стали на шлях ринкових реформ. Такою країною є і Україна. В роботі розглянуті світові обсяги виробництва та експорту-імпорту сільськогосподарських продуктів, а також на їх тлі показники України.

Обравши курс ринкових відносин, Україна тим самим обрала шлях входження до світового економічного простору, що є невід’ємною умовою успішного розвитку будь-якої держави. В роботі розглянуті основні шляхи входження України до ринкової економіки, серед яких створення різноманітних форм власності, створення ринку землі та її економічна оцінка, пріоритет у перерозподілі національного доходу та державна підтримка ринкового механізму регулювання сільськогосподарського виробництва.

Розділ 1. Теоретичні аспекти розвитку світового сільського господарства.

Протягом 1998 року розвитку світової економіки були притаманні такі позитивні тенденції:

. економічна і фінансова стабілізація в Азії;

. стабільність на фінансових ринках промислово розвинутих країн;

. зниження відсоткових ставок у США, Європі та Японії, внаслідок чого помітно прогрес у зміцненні фінансової системи, стимулюванні економіки;

. Успішне впровадження євро.

Зростання на 2.5% світового реального ВВП свідчить, що світовій економіці вдалося подолати вплив негативних чинників і зберегти базову тенденцію до зростання. При цьому загалом утримувалися низькі рівні інфляції навіть у країнах, економіка яких функціонувала на межі потенційних можливостей.

Реальна загроза економічного спаду впродовж 1998 року була пов’язана з такими чинниками:

1. Уповільнення темпів зростання світової економіки після кризи в Азії внаслідок затяжної стагнації і падіння внутрішнього попиту в економіці Японії та сусідніх із нею країн – Індонезії, Таїланду,

Кореї і Малазії. Із середини 1997 року зростання обсягів промислового виробництва у світовій промисловості уповільнилося.

Мінімальними (3.3%, починаючи з 1985 року) стали і темпи зростання товарообігу в міжнародній торгівлі;

2. Погіршення перспектив розвитку світової економіки, передусім економіки країн, що розвиваються, внаслідок підвищення процентних ставок на ринках цих країн, пов’язаного з фінансовою кризою в

Росії. Оголошення дефолту та девальвація російського рубля завдали великих втрат інвесторам (лише в Росії, за деякими оцінками, вони становили 100млрд. доларів США), яких не вдалося уникнути, незважаючи на енергійні дії і фінансову підтримку з боку офіційних кредиторів. Активи на ринках країн, що розвиваються були віднесені до категорії ризикових, унаслідок чого прискорився відплив із цих ринків фінансових ресурсів, їх перерозподіл на користь розвинутих країн, збільшилися премії за ризик і відповідно зросли процентні ставки.

3. Посилення дефляційного тиску у світовій економіці. Уповільнення темпів зростання обсягів товарообігу у міжнародній торгівлі обумовило стрімке падіння світових цін на сировинні матеріали і посилило дефляційні тенденції у світовій економіці. В середньому за рік ціни на нафту впали на 32%. На 16% знизився індекс цін на непаливні сировинні матеріали, особливо чутливими до погіршення умов торгівлі виявилися економіки, які розвиваються, оскільки сировина і паливні матеріали є їхньою основною експортною продукцією. Наприклад близько 70% надходжень від експорту в Росії припадає на експорт нафти. Не є випадковістю і те, коли світова економіка уповільнює темпи економічного зростання, отже кризи в перехідних економіках стають індикаторами застійних явищ у світовій економіці в цілому.

Водночас зміна напрямку фінансових потоків у бік ринків розвинутих країн та різке падіння цін на сировину стали потужними факторами, які компенсували погіршення умов торгівлі. Зокрема не дало змогу Сполученим
Штатам Америки поліпшити свою зовнішню позицію, зберігши при цьому темпи зростання економіки. Реальний ВВП США у 1998 році(як і в 1997р.) зріс на
3.9%. Разом з тим інфляція залишалася низькою – індекс споживчих цін (ІСЦ) за цей рік зріс лише на 1.6 (у 1997р. – на 2.3%).

Розвиток економіки окремих країн і світової економіки загалом значною мірою визначається стратегією центральних банків. Якщо короткострокові процентні ставки зростають завдяки операціям цих банків на відкритому ринку, слід очікувати уповільнення темпів розвитку економіки. І навпаки зменшення процентних ставок та послаблення монетарної політики сприяють пожвавленню економічної активності і сприяють відновленню економічного зростання. Наприкінці 1998 р. зниження відсоткових ставок відбулося внаслідок узгоджених дій 22 країн – США, Японії, Канади, восьми країн
Європейського монетарного союзу та інших. запобігаючи затяжному економічному спаду, який могла спричинити російська економічна криза, вони протягом останнього кварталу 1998 року знизили короткострокові процентні ставки, створивши цим сприятливі умови для поліпшення стану світової економіки. Таким чином було усунуто загрозу нестачі кредитних ресурсів в економіках промислово розвинутих країн, стан балансу банківських систем яких погіршився через наявність інституційних пасивів у країнах, уражених кризою. Процентні ставки було знижено також із метою відновлення потоків капіталу в бік ринків, що розвиваються, оскільки після російської серпневої кризи обсяг випуску боргових зобов’язань на них став мізерним. Трохи згодом він дещо збільшився, сягнувши у лютому 10.3 млрд. доларів США, проте лишився меншим, ніж у середньому в 1996 і 1997 роках.

Незважаючи на тенденцію до відновлення стабільності, негативний потенціал зазначених вище чинників зберігається і в нинішньому році. Тому політики і економісти повинні бути готовими до виникнення критичних ситуацій, щоб у разі необхідності підтримати економічне зростання у короткостроковій та середньостроковій перспективі за допомогою відповідних заходів економічної політики. Аналітики МВФ підвищений ризик вбачають у
“нерівномірних темпах економічного зростання трьох регіонів основних валют із початку десятиріччя, що обумовило значне розширення дисбалансів поточного рахунку. Ці дисбаланси, які посилилися внаслідок криз на ринках, що розвиваються, містять в собі значні ризики для світової економіки через можливе зростання протекціонізму… або надмірні і потенційно дестабілізуючі коливання обмінних курсів основних валют”.

До факторів дестабілізації глобального розвитку, на думку аналітиків
МВФ, належать також потенційна можливість виникнення фінансової нестабільності та незахищеність економік деяких країн від впливу кризових явищ на світових фінансових ринках.

Успішний розвиток сільського господарства багатьох країн є однією з найважливіших проблем, які стоять сьогодні перед світовою економікою.

Донедавна економічні теорії вважали, що основним фактором розвитку сільського господарства країни є кліматичні умови, природні ресурси та культура народу. Свого часу ця ідея знайшла підтвердження в багатьох країнах світу.

Сьогодні існують більш повні приклади різкого зростання сільськогосподарського виробництва за рахунок інших факторів, до яких, в першу чергу, слід віднести науково-технічне забезпечення, інфраструктуру, інвестиції, створення умов для конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ці фактори забезпечили великий економічний ефект при вирощуванні кукурудзи у Перу, пшениці у Чілі і Пакістані, бавовни у Бразилії, каучуку в
Малайзії.

Найвищим пріоритетом багатьох країн світу було і залишається бажання повного самозабезпечення продовольчими товарами. Це змусило уряди держав корінним чином змінити інвестиційну політику підвищення рівня освіти товаровиробників, яка сприяє пристосуванню до місцевих умов нових технологій вирощування культур. За даними досліджень Світового банку зростання рівня освіти робочої сили на 1 рік призводить до зростання ВВП на
9%. Таке співвідношення є дійсним для перших трьох років навчання. Але, як свідчать ті ж дослідження, витрати на освіту та підготовку кадрів будуть марними, якщо управління економікою незадовільне. Прикладом можуть послужити такі країни, як Філліпіни та Південна Корея. У 50-х роках дохід на душу населення та рівень писемності у Філліпінах та Південній Кореї були однаковими, але економічного зростання на сучасному етапі вони досягли різного.

Додатковий рік навчання у школі сприяв підвищення виробництва сільського господарства майже на 2% у Південній Кореї та на 5% у Малайзії.
У Перу, якщо фермер має в активі додатковий рік шкільної освіти, ймовірність застосування ним сучасної технології зростає на 45%. У Таїланді фермери з чотирирічною шкільною освітою в три рази більше застосовують нові хімічні засоби, ніж ті, які мають освіту від 1 до 3 років навчання в школі.

Завдяки “зеленій революції”, яка охопила значну кількість країн, що розвиваються, вдалося значно збільшити виробництво продуктів харчування.
“зелена революція” зумовила розповсюдження у сільському господарстві нових сортів продовольчих та технічних культур, що сприяло подвоєнню, а в деяких регіонах потроєнню врожайності ланів в багатьох країнах Південної Азії і
Латинської Америки. Вирішальним досягненням “зеленої революції” є значне збільшення виробництва рису, який для 2.7 млрд мешканців Азії є головним джерелом надходження калорій. Удосконалені сорти, такі як IR36, дають до 3 урожаїв на рік. Останні досягнення в біотехнології передбачають виведення сортів рису, які будуть давати по 13-15 тонн зерна з гектара, що перевершить існуючі максимальні врожаї на 60-80%.

В останнє десятиріччя великого значення надається розробці нового класу кормових добавок до раціонів тварин. Ці добавки посилюють діяльність мікробів і бактерій в шлунках худоби, що підвищує продуктивність тварин на
20-30% або еквівалентно такій самій кількості економії кормів.

Всі вищевказані фактори збільшення виробництва сільськогосподарської продукції не замикаються в межах національних кордонів, а розповсюджуються в усьому світі.

Розділ 2. Місце України в світовому сільському господарстві.

Спроби подолання Україною за роки незалежності успадкованої від минулого зовнішньоекономічної ізоляції та виходу на світову господарську арену виявились далекими від колишніх оптимістичних прогнозів та очікувань.
Посилення сировинного перекосу в структурі виробництва та експорту, деградація переробних галузей, пасивне сальдо торговельного та платіжного балансу не залишають сумнівів щодо того, що загальний сектор розвитку зовнішньоекономічних відносин не відповідає потребам стабілізації та розвитку нашої економіки. Посилення цих деструктивних явищ зумовлює актуальність аналізу їх причин та пошуку шляхів більш ефективної взаємодії національної економіки із світогосподарським середовищем.

Вагома роль у несприятливому розвитку зовнішньоекономічних зв’язків належить не тільки неринковому минулому і не завжди послідовним трансформаційним процесам, але й складностям вирішення в кризовий період проблем відкриття економіки та підтримки внутрішнього виробника за умов масованого вторгнення некритичного імпорту.

Ставши на шлях ринкової трансформації і визнавши тим самим прийняті на міжнародному рівні ринкові “правила гри”, Україна внаслідок лібералізації зовнішньої торгівлі опинилася в конкурентному середовищі, до функціонування в якому , успадкована від соціалістичного минулого економіка виявилась вочевидь не підготовленою. Незбалансованість структури виробництва, живучість стереотипів поведінки суб’єктів господарювання, орієнтованих на слабке врахування споживчого попиту, відсутність стимулів до підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробництва при високому рівні монополізму – все це негативно позначилося на розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та обмежило можливості протидії деструктивному впливові зовнішніх чинників.

Зовнішня торгівля України в роки незалежності розвивалася під впливом двох протилежних тенденцій, пов’язаних з поступовою інтеграцією економіки у світову господарську систему при одночасному втягуванні її внаслідок зростаючої залежності від критичного імпорту, в орбіту регіонального товарообміну.

Якщо свідченням географічної переорієнтації зовнішньоторговельних зв’язків стало зростання з 1994 по 1996 роки питомої ваги інших країн світу в загальному обсязі зовнішньої торгівлі на 4.7%, то наслідком впливу іншої складової слугує переважання імпорту країн СНД та Балтії, який у загальному обсязі ввозу за 1996 рік та перше півріччя 1997 року становив, відповідно, 66.6 та 63.1%.

Сьогодні вже відомі підсумки зовнішньоекономічної діяльності нашої держави за 1997 рік. Можна визначити, що, незважаючи на деякі ознаки поліпшення ситуації, розвиток зовнішньоторговельних зв’язків України в 1997 році не вніс принципових змін у загалом тривожну картину, яка окреслилась в минулому.

Активне сальдо торгівлі послугами, яке за 11 місяців 1997 року досягло
3.44 мільярда доларів і дало змогу в кінцевому підсумку дещо забезпечити перевищення обсягів експорту товарів та послуг над їх імпортом. Але ця стаття доходів у перспективі не може бути стабільною, оскільки вона грунтується лише на збільшенні транспортних тарифів та плати за транзит. Не відбулось у 1997 році й збільшення експорту наукомістких послуг, розширення обсягів яких мало б позитивний вплив на збереження інтелектуального потенціалу України.

Незбалансованою у 1997 році лишилась і торгівля товарами, що обумовлено зниженням їх конкурентоспроможності. Це призвело до пасивного сальдо торгівлі товарами в цілому (-2.37 мільярда доларів) та з державами
СНД і Балтії зокрема (-3.96 мільярда доларів). Особливу ж увагу слід звернути на те, що, згідно з даними Держмиткому та Держкомстату України за
9 місяців 1997 року порівняно з аналогічним періодом і далі зростало негативне сальдо в торгівлі з країнами Європи та Америки.

Енергомістка структура економіки, недостатня забезпеченість власними ресурсами і залежність від традиційних господарських зв’язків звужують можливості налагодження відносин з новими торговельними партнерами та більш широкої інтеграції в світову систему поділу праці, провокують втягування нашої держави в не завжди рівноправний регіональний товарообмін і дедалі частіше перетворюються на засіб економічного та політичного тиску.

Далекими від бажаних прогнозів і обіцянок стали і наслідки торгівлі з іншими країнами, оскільки ситуація на світовому ринку при низькій конкурентоспроможності готових виробів української промисловості зумовлює зменшення попиту на них і посилює сировинний перекіс експорту. Це полегшує проникнення імпортних споживчих товарів і високотехнологічної продукції та веде до атрофії переробних галузей.

Загрозливість становища посилюється тим, що відволікання зростаючої частки валютних надходжень на закупівлю споживчих товарів обмежує фінансові можливості поставок критичного імпорту, призводить до подальшого спаду виробництва та експорту, посилює ресурсну і фінансову залежність від постачальників та прискорює сповзання економіки на периферію світового господарського розвитку.

Несприятливий стан зовнішньої торгівлі, цієї основної складової зовнішньоекономічних зв’язків, погіршує становище, ускладнює ліквідацію розриву між експортоспроможністю та імпортомісткістю, обмежує можливості структурної перебудови економіки та формування її ефективної зовнішньоекономічної спеціалізації.

Досвід України та інших постсоціалістичних держав свідчить про безперспективність спроб розгляду зовнішньоекономічних процесів у відриві від ринкової трансформації, оскільки напрям та динаміка економічного розвитку, вихід із системної кризи і, в кінцевому підсумку, здатність підпорядковувати зовнішньоекономічні відносини потребам зміцнення національної економіки і підвищення її конкурентоспроможності залежать від послідовності, динамізму і системності ринкових перетворень.

Страницы: 1, 2, 3, 4