До фізичного насильства як способу скоєння насильницького мужолозтва, насильницького лесбіянства чи інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом закон прирівнює також і використання погроз (кількість скоюваних сексуальних злочинів із застосуванням погроз до потерпілої особи складає 68% від загальної кількості подібних кримінально-правових діянь). На нашу думку, таке рішення не можна у повному обсязі визнати вірним, так як явно, що фізичне насильство і погроза його застосування мають різний ступінь суспільної небезпечності, в той час, як санкція за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом кожним з цих способів передбачена однакова (необхідно відзначити, що кількість випадків скоєння сексуальних злочинів тільки з використанням фізичного насильства і випадків скоєння таких злочинів тільки із застосуванням погроз досить однакова і складає біля 12%). В якості контраргументу можна вказати на те, що розмір покарання, на думку законодавця, залежить не від вибраного способу скоєння злочину, а від його кінцевої мети – скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Тим самим гарантується відповідне призначення покарання особі, яка здатна перейти безпосередньо до фізичного насильства, тобто до негайної реалізації сказаної погрози у тому випадку, якщо б потерпіла особа продовжувала опір у відповідь на сказані в її адресу погрози. Проте, аналіз судово-слідчої практики показує, що при неможливості зламати опір потерпілої особи шляхом використання по відношенню до неї погроз, суб’єкт добровільно відмовляється від подальшого скоєння протиправних дій, хоча і усвідомлює можливість доведення початого злочину до кінця, але вже шляхом застосування фізичного насильства. Іншими словами, насильник не вирішує на застосування більш діючих мір впливу до своєї жертви, хоча, якщо б під дією погроз вона перестала чинити опір, то сексуальний злочин було б доведено до кінця. Таким чином, до особи, яка прагне досягти своєї мети – скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з потерпілою особою – будь-якою ціною, та до особи, яка здатна обмежити свої дії лише використанням погроз, суд може призначити однакове покарання.

У зв’язку з цим необхідно вказати на положення В. Ткаченка «у відповідних статтях відмежувати по частинам насильство від погрози насильством…Можна піти й іншим шляхом. У Загальній частині КК можна дати перелік обставин, які знижують ступінь суспільної небезпечності злочину (непрямий умисел, погрозу спричинення шкоди тощо) із зазначенням докладно тих, котрі вказані у частині 3 статті 66 ККУ про відповідне зниження покарання»11.

Необхідно відзначити, що термін «погроза» розуміється в кримінальному праві по-різному.

Погроза являється одним із способів виявлення умислу на скоєння відповідного злочину. У таких випадках вона сама по собі являє склад злочину, тільки якщо це передбачено законом.

Погроза являє собою суспільно небезпечний наслідок. У ряді випадків вона виступає як підстава для відповідних дій, у подальшому визнаних незлочинними, або ж скоєними при пом’якшуючих обставинах. Поряд з цим погроза як підстава для відповідних дій може слугувати підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а також являється обставиною, яка пом’якшує покарання. Як обставина, що обтяжує покарання, погроза виступає у випадку, якщо вона направлена на малолітню особу, особу, яка знаходиться у безпорадному стані, або ж на вагітну жінку. Проте, погроза – ознака складу злочину, котрий виражається у суспільно небезпечній дії12. Так, у кримінальному праві поняття погрози застосовується у контексті однієї із складових психічного насильства. При цьому, погроза розглядається як протиправний засіб впливу на психіку потерпілої особи з метою зламати опір, шляхом залякування тим, що якщо вона не погодиться на домагання винного, то їй буде спричинена значна шкода.

В юридичній літературі використання погроз інколи називають використання психічного насильства, що вважається не досить вірним, так погроза – лише один з видів психічного насильства, котре може бути вчинено і шляхом наклепу, образи тощо.

Погроза при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом переслідує ту ж мету, що й фізичне насильство: паралізувати можливий опір потерпілої особи і скоїти проти волі з нею будь-які сексуальні дії (в рамках ст..153 ККУ), і тому вона повинна бути адресована безпосередньо потерпілій особі. Погроза , як і фізичне насильство, повинна виступати засобом придушення волі потерпілої особи, а не осіб, які застосовують міри щодо припинення вчинюваного злочину.

По формі прояву розрізняються:

 - погроза на словах (усно та письмово);

 - погроза жестами, діями, демонструванням зброї (пістолета, ножа тощо). В цьому випадку погроза не обов’язково повинна супроводжуватись насильством, наприклад, винний виймає ніж і підносить його до потерпілої особи. Проте, буває, коли погроза супроводжується насильницькими діями. Наприклад, при насильницькому мужолозтві злочинець схоплює руками шию потерпілого і заявляє, що якщо той буде чинити опір, він його задушить. По своєму характеру такі дії являються погрозою застосування більш тяжких мір насильства, а по формі прояву – одночасно погрозою, вираженою на словах та жестами.

Погроза застосування насильства, яке не являється небезпечним для життя та здоров’я (таким в кримінальному праві визнається насильство, що не потягло тимчасового розладу здоров’я), по формі прояву може бути тільки словесною, тому спричинення будь-якого фізичного болю, як такий, що викликав настання шкоди    здоров’ю потерпілої особи, так і такий, що не викликав вказаних наслідків, необхідно розглядати вже як застосування фізичного насильство. При погрозі застосування до потерпілої особи насильства, небезпечного для її життя та здоров’я(котре виражається в нанесенні різноманітної тяжкості тілесних ушкоджень), однією з форм її прояву буде здійснення дій, наслідком яких стало спричинення фізичного болю без розладу  здоров’я. Спричинення легкої, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження  здоров’ю потерпілій особі необхідно визнати вже реалізацією погрози застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я та, відповідно, розглядати як застосування фізичного насильства в процесі скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

Поняттям погрози вбивством або спричиненням тяжкої шкоди здоров’ю при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом охоплюється фактичне спричинення легкої та середньої тяжкості  шкоди здоров’ю потерпілої особи, так як ця шкода визнається формою вираження розглядуваної погрози. Реалізація такої погрози у повній мірі буде означати факт спричинення насильства, наслідком якого стала смерть або спричинення тяжкої шкоди здоров’ю.

На думку деяких авторів, погроза може випливати і з складеної обстановки скоєння злочину13. Наприклад, якщо в безлюдному місці група осіб вимагає від жінки вступу з ним в сексуальні контакти, то погроза при відповідній їх поведінці випливає з обстановки скоєння злочину, хоча і з учасників явно ніхто не вимовляє погроз.

Безумовно, обстановка, яка склалась здійснює великий психологічний вплив на потерпілу особу. Проте, без того, щоб злочинець словами або жестами не виразив свою погрозу, потерпіла особа не може знати ні про його намір, ні про те, чим він збирається погрожувати.

Основний елемент погрози – залякування потерпілої особи. Погроза повинна досягти такого ступеня інтенсивності, щоб стати рівнозначною фізичному насильству, а тому вона повинна бути реальною. Реальність погрози полягає в її здатності викликати у потерпілої особи переконання в її здійсненності, тобто оцінюватись в якості реальної небезпеки для її тілесної недоторканості, життя та здоров’я. Оцінювати реальність погрози слідує виходячи з тих внутрішньо притаманних погрозі якостей, котрі знайшли об’єктивне вираження як засіб впливу на психіку даної потерпілої особи. Враховувати при цьому тільки думку потерпілої особи не можна, оскільки жертва внаслідок підвищеної страхітливості може прийняти за погрозу дії, які такими не являються. Деякі автори пропонують в основу оцінки при визнанні погрози злочинною покласти суб’єктивний критерій та розглядати погрозу як протиправні дії, навіть якщо вона не була реальною, проте сприймалась потерпілою особою як небезпека для її  життя та здоров’я14. Навряд чи можна погодитись з цією позицією, так як помилкове уявлення про реальність погрози основується частіше всього на її сприйнятті в такій якості підвищено страхітливої особи.

Тобто, погроза повинна бути реальною, а не існувати тільки в уявленні потерпілої особи. Крім того, погроза повинна бути безпосередньою, тобто примушувати до вчинення сексуальної дії і містити намір винного у випадку опору жертви негайно розпочати приведення її у виконання. Питання про встановлення наявності такого характеру погрози, як дійсність (реальність) та безпосередність віднесено до компетенції суду та повинно вирішуватись на основі оцінки всіх обставин справи, що, нажаль, не завжди притаманно нашому правосуддю.

Ленінським районним судом м. Ставропіль було розглянуто кримінальну справу про зґвалтування неповнолітньої і скоєння по відношенню до неї насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Обставини справи такі.

23 травня 1999 року біля 20 години С., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, привів знайому йому неповнолітню Д. в дім свого друга Х., де разом з Х. став пити спиртні напої. Під час вживання спиртного у молодих осіб виник умисел на зґвалтування Д., внаслідок чого вони, не дивлячись на присутність в домі баби Х., намагались зґвалтувати Д. Проте Д. стала чинити опір, чим притягнула увагу баби Х., котра почала грюкати в заперті двері Х. Молоді особи двері відкрили і були вимушені піти ніби для того, щоб провести Д. до дому. Покинувши дім Х. та С., Х. та Д. направились до гуртожитку, де проживав ще один їх знайомий Г.. Х. та Г. залишились у кімнаті Г. розпивати спиртні напої, в той час як С. повів Д. до душової кімнати де почав її роздягати. Розцінивши дії С. як намір зґвалтування, Д. сказала йому, що вона неповнолітня і намагалась чинити опір, відштовхнувши С. З метою подолати опір С. зажав рота Д. рукою і під погрозою викинути Д. з балкону четвертого поверху, якщо вона закричить і буде чинити опір, скоїв з нею насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом характеру «per os» та статевий акт.

С. вину в інкримінованому йому діяння не визнав. Суд, при цьому, допитав підсудного, потерпілу, свідків, розглянув матеріали справи, виправдав підсудного, так як в ході судового слідства доказів того, що він шляхом обману привів Д. до гуртожитку і скоїв з нею насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та зґвалтування, добуто не було, а твердження потерпілою про те, що находячись з С. в душовій кімнаті, вона реально боялась його погроз, не було підтверджено ні протоколом місця скоєного, ні іншими матеріалами справи. На думку суду у потерпілої була можливість у випадку небезпеки покликати на допомогу, звернутися до перехожих, до жителів гуртожитку, проте цього вона не зробила.

Судова колегія вирок Ленінського районного суду м. Ставропіль по відношенню С. відмінила і справу направила на новий розгляд. Однією з умов такої відміни являвся той факт, що відсутність тілесних ушкоджень на тілі потерпілої та підозрюваного не може служити доказом добровільних статевого та орогенітального актів підсудного та потерпілої. Крім того, судом були не повністю розглянуті матеріали справи, не враховані особистість Д., її вік, тип характеру, а також те, що вона знала про вже існуючу у С. судимість за скоєння зґвалтування, слабку конституцію потерпілої та сильну С.

В результаті, по вироку Ленінського районного суду м. Ставропіль С. був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. 132 ч. 2 п. «д», ст.. 131 ч. 2 пп. «а, д» УК РФ (ст. 152 ч. 3, ст. 153 ч.2 ККУ).

Необхідно відзначити, що погроза повинна виражатися до початку скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом і відноситися до теперішнього часу, а не до майбутнього, хоча в юридичній літературі розглядаються й інші точки зору. Наприклад, деякі автори вважають, що «погроза скоєння тих чи інших дій в майбутньому по силі свого впливу на потерпілу особу (мається на увазі зґвалтування) може бути в ряді випадків не менш значною, ніж безпосередня погроза. Справа в тому, … коли він (суб’єкт злочину) погрожує здійснити ці дії. Важно встановити, що погроза була настільки серйозна, реальна та конкретна, що вона подолала волю жінки до опору та змусила її пожертвувати своєю свободою»15. Проте, як було зазначено професором А.А.Жижиленко при зґвалтуванні (а із-за схожості складів і при насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом) в погрозі «повинна міститись можливість негайного виконання; погроза злом, котре може настати з часом, в майбутньому, не може мати особливого значення, так як від виконання такої погрози завжди можна вберегтися. Так, погрози спричинити побої жінці, якщо вона негайно не вступить в статеві зносини, достатні для складу зґвалтування; але погроза жінці вбити її при першій зустрічі, якщо вона негайно не вступить в статеві зносини, не має суттєвого значення»16. Таким чином, якщо суб’єкт погрожує застосуванням фізичного насильства до потерпілої особи в майбутньому, то тут будуть мати місце ознаки іншого злочину, погроза вбивством та спричинення тяжкої шкоди здоров’ю. Як бачимо, законодавець не передбачає кримінальну відповідальність за погрозу нанесення легкої або середньої тяжкості шкоди здоров’ю, тому у випадках, коли суб’єкт з метою подолання особи (чоловічої чи жіночої статі) з котрою він бажає вчинити насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, виражає погрозу побиття такої особи або інших осіб в майбутньому або нанесення йому чи іншим особам легкого або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то такі дії не можуть бути кваліфіковані при відсутності інших обставин, характеризуючих насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, ні по ст. 153, ні по ст. 122, ст.125 ККУ. В той же час це не означає, що погроза побиття або нанесення легкої або середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій особі або іншим особам, яка має безпосередній характер при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 153 ККУ; такі дії повинні кваліфікуватися по її ч. 1 ст. 153 ККУ.

Законодавець розрізняє погрозу побиття або нанесення легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень та погрозу вбивством і нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій особі чи іншим особам. Серед представників кримінально-правової науки існує думка про те, що таке відмежування погроз тягне за собою розгляд погрози побиттям або нанесенням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень жертві чи іншим особам в якості подолання опору потерпілої особои, а погрозу вбивством або нанесенням тяжких тілесних ушкоджень – в якості обставини, що обтяжує відповідальність за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Вважається, що повністю погодитись з подібною думкою не можна, оскільки сутність першого виду погрози не виключає сутність другого і навпаки.

З нашої точки зору, буде правильно розглядати і перший, і другий вид погрози як спосіб подолання опору потерпілої особи і з врахуванням вказаного вище як реалізацію однією з форм психічного насильства над нею.

В юридичній літературі зустрічається й інше обґрунтування вказаної вище позиції відносно розмежування двох видів погроз при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Здебільшого мова йде про помилкове виділення насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, поєднаного з погрозою вбивства або нанесення тяжкого тілесного ушкодження потерпілій особі, до кваліфікаційного складу. Так, М.Д.Шаргородський при характеристиці зґвалтування зазначав, що «надання кваліфікованого значення вказаній умові об’єктивної сторони не можна визнати обґрунтованим…»17. Проте у зв’язку з тим, що ч. 1 ст.152 ККУ (простий склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом) охоплює тільки нанесення легкої або середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи інших осіб, а спричинення їм смерті або тяжких тілесних ушкоджень вимагає в залежності від умислу винного додаткової кваліфікації по іншим статтям ККУ, тому погроза вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій особі чи інших осіб носить більш інтенсивний характер, ніж застосування до цих осіб фізичного насильства, що виражається в нанесенні їм легкої чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, та, відповідно, наносить більшу психологічну травму потерпілій особі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16