Не може бути визнано причиною добровільної відмови бажання скоїти інший аналогічний злочин, наприклад відмова від скоєння насильницького мужолозтва з однією потерпілою особою для скоєння насильницького мужолозтва з іншим.

Не можна розглядати у якості причини добровільної відмови і будь-які фізіологічні фактори, наприклад, відсутність ерекції.

Виходячи з вказаного, можна зробити висновок, що добровільна відмова від насильницьких сексуальних дій виключається при наявності обставин, які заважають чи значно ускладнюють доведення злочину до кінця.

При розгляді справ про замах на скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом із застосуванням насильства (фізичного або психічного) слідчі органи та суд повинні встановлювати, чи діяв винний з метою скоєння будь-яких сексуальних дій та чи являлось застосоване ним насильство засобом досягнення цієї мети, оскільки тільки при наявності вказаних обставин такі дії можуть розглядатися як замах на скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Тому, замах на скоєння розглядуваних в цій праці злочинів необхідно відмежовувати від інших злочинних посягань, які направлені проти гідності, честі, тілесної недоторканості особи. Крім того, замах на скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом необхідно відмежовувати від інших статевих злочинів – зґвалтування, розбещення неповнолітніх тощо.

Розмежування складів у вказаних вище випадках необхідно проводити по суб’єктивній стороні, по спрямованості умислу.

Способи скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом перераховані в законі, і цей перелік носить виключний характер. Примушення жінки або чоловіка до скоєння тих чи інших сексуальних дій способами не вказаними в ст. 153 ККУ, не складає данного складу. Ще раз зазначимо, що необхідним є такий головний признак насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, як скоєння будь-якої сексуальної дії проти волі жертви, тобто сама по собі наявність безпорадного стану або застосування фізичного насильства ще не засвідчує про факт скоєння насильницьких сексуальних дій. Якщо, наприклад, такий акт, як per anum або per os було вчинено з чоловіком або жінкою, котрі перебували у безпорадному стані, але з їх згоди, то такі дії особи не можна кваліфікувати по статті 153 ККУ. Якщо ж такий акт було скоєно добровільно, але в його процесі особа, якій притаманні садистські девіації, застосовувала фізичне насильство, скоєне необхідно кваліфікувати відповідно до статті, яка передбачає відповідальність за нанесення тілесних ушкоджень.  

                              Суб’єкт злочину

Самою загальною умовою, що характеризує усіх осіб як суб’єктів злочинів, виступає їх вік та осудність.

Суб’єктом злочину при насильницькому мужолозтві та при скоєнні інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом являється осудна особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку.

У зв’язку з цим виникає питання про те, чи має значення для притягнення до кримінальної відповідальності за замах на насильницьке мужолозтво чи скоєння інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом чи участь в груповому насильницькому мужолозтві або ж у скоєнні інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та обставина, що підліток, в силу недостатнього фізичного розвитку, не здатен ще до скоєння акта насильницького мужолозтва або інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом( наприклад, per os чи per anum).

Л.А.Андреєва зазначає, що якщо цю обставину встановлено судово-медичною експертизою по відношенню особи, яка не досягла 16-річного віку, яка скоїла замах на насильницьке мужолозтво чи скоєння інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, то вона не підлягає притягненню до кримінальної відповідальності. На її думку, дії підлітка носять лише зовнішній характер замаху на насильницьке мужолозтво чи скоєння інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та повинні кваліфікуватися як хуліганство або нанесення фактично спричиненої шкоди здоров’ю потерпілій особі, так як у суб’єкту не було умислу на задоволення своєї статевої пристрасті1. Якщо ж такий підліток притягнений до кримінальної відповідальності за участь у груповому насильницькому мужолозтві або ж у скоєнні інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, його дії необхідно розглядати як співучасть та кваліфікувати відповідно як дії, передбачені ч. 2 ст. 153 ККУ.

Із вказаним положенням не можна погодитись і перед усім тому, що для кваліфікації дій суб’єкта як замах на дії сексуального характеру вирішуюче значення мають направленість його умислу, а не здатність чи не нездатність до скоєння тих чи інших сексуальних дій. Крім того, твердження Л.А.Андреєвої, що недостатній фізичний розвиток неповнолітнього, нездатність до скоєння із-за цього сексуального контакту (per os, per anum) чи інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виключає направленість умислу на задоволення таким чином своєї статевої пристрасті, проти речіть даним сучасної фізіології, згідно з котрими статева пристрасть підлітків з’являється значно раніше, ніж фізіологічна можливість її задоволення шляхом сексуальних контактів. Крім того, як вже зазначалося, сексуальний мотив і відповідно мета задоволення статевої пристрасті не завжди присутні при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

Я.М.Яковлев, А.Н.Ігнатов та ряд інших авторів вважають, що неповнолітні, які досягли 14-річного віку, можуть бути суб’єктами насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом не залежно від того, чи здатні вони в силу свого фізіологічного розвитку до скоєння сексуальної дії, що вимагає фізіологічного збудження статевого члену чи ні2. Вважається, що з цим необхідно погодитись, тим більше що до складу насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом входять не тільки дій per os, per anum, але і інші сексуальні дії (наприклад, мастурбація). Більш того, визначальним моментом при вирішенні розглядуваного питання повинна бути не здатність неповнолітнього скоювати ті чи інші сексуальні дії, а й здатність усвідомлювати їх характер, передбачувати наслідки їх скоєння та керувати ними, оскільки неможливість усвідомлювати свої дії, чи керувати ними буде являтись основою визнання такої особи неосудною і, відповідно, не підлягає кримінальній відповідальності. Також необхідно мати на увазі, що для деяких неповнолітніх характерний стан, що не виключає осудність, проте затримуючий фізичний та психічний розвиток особистості, - так званий процес ретардації, встановлення наявності котрого шляхом проведення судово-психологічної експертизи також ставить під сумнів можливість притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за скоєний сексуальний злочин3.

Суб’єктом злочину при насильницькому лесбіянстві та при скоєнні інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом являється осудна особа жіночої статі, яка досягла 14-річного віку.

Таким чином, суб’єктом скоєння способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі.

Жінки при насильницькому мужолозтві, чоловіки при насильницькому лесбіянстві, які приймають участь в насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом, несуть відповідальність як співучасники – організатори, підбурювачі, пособники, співвиконавці (наприклад, у випадках допомоги насильнику шляхом застосування до потерпілої особи фізичного насильства чи погрози). При скоєнні цього злочину у складі групи особи, котрі тільки приймають участь у скоєнні насильницьких дій, проте самі у сексуальний контакт не вступають, несуть відповідальність поряд з іншими особами, які безпосередньо скоїли насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом відповідно до ч. 2 ст. 153 ККУ.

Необхідно зазначити, що для притягнення до кримінальної відповідальності за співучасть у скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом необхідно встановити:

1) що обвинувачена особа підбурювала іншу особу до скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з потерпілою особою, або свідомо організувала скоєння таких дій, або свідомо будь-чим допомагала насильнику в їх скоєнні. Проста присутність на місці злочину і неприйняття мір до запобігання в його скоєнні не може розглядатися як співучасть в скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом;

2) що обвинувачена особа осудна та досягла віку кримінальної відповідальності, передбаченої кримінальним законом за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

      Особливості особистості злочинця

Особистість злочинця в юридичній літературі прийнято розглядати виходячи із загального поняття «особистість» й, відповідно, як сукупність найбільш характерних властивостей й особливостей, властивій людині як соціальній істоті в системі суспільних відносин. Оскільки суспільні відносини припускають насамперед наявність тих або інших взаємозв'язків між окремими й видами, остільки нас повинні цікавити насамперед такі особистісні характеристики, як відношення індивіда до інших людей: суспільству в цілому, а також до самого себе, тобто такі якості, які властиво, і відіграють вирішальну роль при виборі їм моделі поводження в конкретній ситуації залежно від ціннісних ориентаций, потреб, що існують можливостей і співвіднесення їх з інтересами інших осіб. У цьому зв'язку, говорячи про особистості злочинця, вчені-правознавці приділяють увагу насамперед таким його властивостям, які сприяють забезпеченню пріоритету власних (особистих) інтересів стосовно суспільних шляхом ігнорування морально-етичних й інших норм і вимог, тобто тим, які сприяють здійсненню злочинів і тим самим обумовлюють суспільну небезпеку особистості. Так, одні автори висловлюють думку про те, що найбільший акцент при вивченні особистості злочинця варто робити на тих властивостях (обставинах), які: 1) знайшли своє вираження в поводженні злочинця, що передує здійсненню їм злочину (мається на увазі відношення до праці, навчанню, своїм обов'язкам, суспільству, колективу, іншим людям, а також поводження в родині, побуті й т.д.); 2) безпосередньо пов'язані зі здійсненням злочину (мотиви здійснення злочину, стан суб'єкта в момент здійснення злочину, його відношення до вчиненому й наслідків, що наступили, об'єкту зазіхання й т.д.); 3) характеризують психологічні, біологічні й психічні особливості особистості (наприклад, стать, вік, стан здоров'я, темперамент] особливості психічних процесів. Інші автори приводять іншу структуру особистості злочинця, але по своєму змісті, в основному, схожу із зазначеної вище. Н.С. Лейкина, наприклад, розрізняє наступні три групи соціально-психологічних властивостей особистості злочинця, на які варто звертати увагу при розслідуванні злочину, призначенні й індивідуалізації покарання, а також попередження здійснення подібних діянь: 1) ті, які становлять внутрішню причину злочинного поводження (переконання потреби, інтереси, мотиви й установки, негативна ціннісна орієнтація й т.д.); 2) ті, які становлять умови, що сприяють формуванню злочинного поводження (схильність до пияцтва, дозвільному способу життя й т.п., антисоціальне або асоціальне відношення до цінностей, що не є об'єктом злочину, наприклад, паразитизм, бродяжництво, психічні особливості й стани - психопатія, стрес й ін.); 3) всі інші властивості особистості, які не зіграли ролі в запобіганні злочинного поводження, але позитивно характеризують особистість злочинця (сумлінне відношення до праці, дисциплінованість і т.д.).

Отже, дослідження особистості злочинця повинне охоплювати широке коло соціальних і психологічних характеристик, у тому числі вік, стать, культурний й освітній рівні, норми й стереотипи поводження (відношення до роботи або навчання, поводження будинку, у громадських місцях, відношення до жінок, помірність або непомірність у половому житті, зловживання алкоголем і т.п.), потребі й ціннісні орієнтації, типи характерів й їхні особливості, патологічні зміни в психіці, у тому числі стан осудності й неосудності й т.д.

Самою загальною ознакою, що характеризує всіх осіб як суб'єктів злочинів, є їхній вік й осудність.

Вивчення судової практики показує, що насильницькі сексуальні дії, у тому числі й ті, які передбачені в ст. 132 КК РФ, частіше відбуваються особами у віці від 16 до 25 років (від 50 до 61 % від загального числа діяння, що зробила, даної категорії). Це вік найбільшої сексуальної активності, для якого характерні незрілість поглядів, несамостійність поводження, нездатність повною мірою контролювати виникаючі у свідомості потреби, стримувати емоції й т.д. Іншими словами, даної категорії осіб, в основному, властивий імпульсивний характер здійснення розглянутого діяння.

Другу вікову категорію осіб, що роблять насильницькі сексуальні дії, становлять 25-40-літні злочинці (від 17 до 44 % від загального числа що зробили розглянуті злочини). Цієї категорії осіб властиві, як правило, антигромадські установки, укорінення негативних рис характеру й ін. Таким чином, у міру збільшення віку особи відбувається зменшення ймовірності здійснення їм сексуальних злочинів, однак це не означає, що серед сексуальних злочинців не зустрічаються особи старше 50 років (приблизно близько 4 % сексуальних злочинців; одним із самих яскравих прикладів тому може служити сексуальний маніяк Андрій Чикатило), але разом з тим тут зростає ймовірність наявності в такої особи психічних аномалій, при цьому не що завжди виключають осудність.

Вивчення полового складу засуджених за насильницькі сексуальні дії показує значна перевага серед них чоловіків, що представляється цілком природним, оскільки жінка по своїй природі трохи стриманіше в здійсненні своїх сексуальних поривів, і, крім того, здійснення тих або інших сексуальних дій з партнером асоціюється з почуттям перемоги, переваги й чинності, в основному, у чоловіків; жінка, як правило, веде більше замкнутий спосіб життя, рідше вживає спиртні напої, більш вибірково підходить до свого оточення. Хоча останнім часом зросла кількість випадків осуду жінок за здійснення насильницьких сексуальних дій, але, в основному, за які-небудь форми співучасті. Це зв'язано насамперед з тим, що жінки більше емоційні, чутливі, ранимі, а тому, переживаючи нанесену ким-небудь образу або перебуваючи в стресовому стані, вони здатні компенсувати це здійсненням насильницьких злочинів, у тому числі й сексуальних, з метою помсти, а також з метою зниження або соціального статусу, на їхню думку, що явились безпосередньою причиною їх нестабільного емоційного стану. Варто також нагадати про відомий факт більше швидкого звикання жінок до спиртних напоїв, що, у свою чергу, впливає на ціннісні орієнтації, сприяє деградації особистості, озлобленості й т.д.

У більшості випадків насильницькі дії сексуального характеру відбуваються в сукупності з іншими злочинами, причому приблизно в 68 % випадків таким супутнім злочином стають корисливі злочини (грабіж, вимагання) і злочину проти громадського порядку (хуліганство, образа' представника влади із застосуванням насильства), у той час як здійснення насильницьких дій сексуального характеру в сукупності з іншими половими злочинами (найчастіше зі зґвалтуванням) становить усього близько 32 % випадків.

Що стосується наявності колишніх судимостей у ґвалтівників, то число засуджених за здійснення насильницьких сексуальних дій, що раніше залучалися за аналогічні злочини, менше, ніж тих, хто був притягнутий за подібні діяння вперше. Так, анкетування серед повнолітніх засуджених не виявило жодного випадку здійснення полових злочинів раніше. За результатами ж аналізу судової практики було виявлено 25 % випадків залучення ґвалтівників до кримінальної відповідальності за здійснення тотожних злочинів (така розбіжність даних порозумівається швидше за все тим, що з 100 % загального числа осіб, засуджених за злочини в сексуальній сфері, 8 % доводиться на неповнолітні (малолітніх), які саме й утворять зазначені 25 % полових рецидивів). У більшості ж випадків, як серед тільки повнолітніх респондентів, так і серед їхнього загального числа (у тому числі й неповнолітніх), переважає наявність колишніх судимостей за здійснення корисливих злочинів (60 й 63 % відповідно).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16