Одночасно сплачена клієнту сума відображається відповідним записом за позабалансом як зменшення зобов’язань банку перед клієнтом:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т «Зобов’язання з кредитування, надані на суму, що сплаче­на клієнту».

Як правило, спочатку клієнту виплачується неповна сума його дебіторської заборгованості (аванс), що становить певний відсо­ток від суми, вказаної на платіжних документах. Величина цього відсотка залежить від імовірності погашення боргу, надійності дебітора, права регресу банку до клієнта та інших факторів.

У випадку конвенційного факторингу залишок дебіторської заборгованості

після вирахування свого доходу банк повертає клієнту після отримання суми боргу від дебітора клієнта.

При отриманні боргу від платника за документами при конвенційному факторингу банк здійснює проведення:

Д-т «Кореспондентський рахунок банку, поточний рахунок боржника» – на суму, оплачену боржником;

К-т 2030 «Рахунки суб’єктів господарської діяльності за факторинговими

операціями» – на суму, авансовану клієнту за відповідним платіжним документом;

К-т «Поточний рахунок клієнта, кореспондентський рахунок банку» – на суму залишку дебіторської заборгованості банку за відповідним прийнятим платіжним документом за вирахуванням доходів банку;

К-т 2038 «Нараховані доходи за факторинговими операціями із суб’єктами господарської діяльності» – на суму раніше нарахованих доходів за цією операцією;

К-т – доходи (рахунки 6023, 6110, 6111) – на суму доходів за цією операцією, що не були нараховані.

Одночасно банк здійснює часткове або повне списання з поза-балансу документів за факторинговими операціями, що були оплачені боржником:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 9800 «Розрахункові документи за факторинговими опера­ціями» – за вартістю платіжних документів, що були погашені боржником.

У разі часткового списання на платіжних документах робиться відповідний запис.

Якщо за угодою дебітор виплачує борг безпосередньо клієн­тові (конфіденційний факторинг), тоді клієнт після отримання платежу здійснює розрахунок з банком:

Д-т поточний рахунок клієнта;

К-т 2030, 2038, 6023, 6110, 6111 – на суму заборгованості клієнта за цією операцією та доходами банку.

Оскільки особливістю факторингової операції є те, що кредит надається одній особі, а фактичним платником за нею є інша осо­ба, слід передбачити відповідний контроль за якістю такого кредиту. Тобто необхідно враховувати фінансовий стан платника, що може не бути клієнтом банку, особливо за відсутності права регресу.

У разі прострочення оплати боргу за факторинговою опера­цією або визнання заборгованості сумнівною її облік, а також облік резервів під неї здійснюється аналогічно до обліку інших кре­дитів.

Якщо угодою про факторинг передбачено право регресу банку до клієнта за непогашеною заборгованістю, після пред’явлення регресних вимог банк здійснює облік відповідної заборгованості за кредитними рахунками або рахунком 2093 А «Сумнівна заборгованість за рахунками суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями» залежно від фінансового стану одного з боржників: свого клієнта або його дебітора. Якщо із пред’явленням регресних вимог банк втрачає право вимоги до первинного платника за операцією, то облік заборгованості ведеться лише стосовно клієнта, з яким була укладена угода про факторинг. При цьому банк повертає клієнтові непогашені платіжні документи за цією операцією:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 9800 «Розрахункові документи за факторинговими операціями» – на номінальну суму платіжних документів, за якими пред’явлені регресні вимоги.

Процентні доходи та комісійні доходи, прирівняні до процентних, відображаються за рахунком 6023 П «Процентні доходи за рахунками суб’єктів господарської діяльності за факторинговими операціями». Комісійні доходи від факторингових операцій банк розподіляє між рахунками 6110 П «Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів» та 6111 П «Комісійні до­ходи від кредитного обслуговування клієнтів» відповідно до суті отриманих доходів.

Форфетингові операції обліковуються аналогічно до обліку конвенційного факторингу без права регресу.

Наданий фінансовий лізинг обліковується як наданий довгостроковий кредит. У разі передання основних засобів лізингоодержувачу, їх вартість, яка вказана в угоді лізингу, обліковується на рахунках наданого фінансового лізингу:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг»;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» (якщо об’єкт лізингу обліковується на балансі банку) або «Кореспондентський рахунок», «Поточний рахунок постачальника» (якщо об’єкт лізингу відразу передасться лізингоодер-жувачу без оприбуткування на балансі банку) – на суму вартості об’єкта

лізингу, що вказана в угоді.

Якщо вартість об’єкта лізингу, що вказана у лізинговій угоді, є:

а) більшою за балансову (залишкову) вартість основних засобів, наданих у фінансовий лізинг, то різниця відображається за кредитом рахунка 3600 «Доходи майбутніх періодів»:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг» – на суму вартості об’єкта лізингу, що вказана в угоді;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» (якщо об’єкт лізингу обліковується на балансі банку) – на суму вартості основ­них засобів чи матеріальних активів;

К-т 3600 «Доходи майбутніх періодів» – на суму перевищення вартості об’єкта лізингу в угоді над його балансовою вартістю;

б) меншою за балансову (залишкову) вартість основних засобів, наданих у фінансовий лізинг, то різниця відображається за дебетом рахунка 3500 «Витрати майбутніх періодів»:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг» – на суму вартості об’єкта лізингу, що вказана в угоді;

Д-т 3500 «Витрати майбутніх періодів» – на суму перевищення балансової вартості об’єкта лізингу над його вартістю в угоді;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» – на суму вартості основних засобів чи матеріальних активів.

Надалі ця різниця повинна повністю амортизуватись на збільшення або зменшення доходу протягом строку договору лізингу.

Контрольні запитання за темою 11:

1) Які форми кредиту ви знаєте?

2) Назвіть види кредиту.

3) Назвіть і охарактеризуйте принципи, на яких базується облік кредитних операцій комерційних банків?

4) Які функції виконує кредит?

5) За яких умов позика обліковується як балансовий актив?

6) Поясніть структуру відображення кредитів у Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків.

7) За яких умов здійснюються записи за позабалансовими рахунками

в разі надання кредиту? Наведіть приклад.

 8) В якому випадку заборгованість за кредитом обліковується за рахунком простроченої заборгованості? Які бухгалтерські записи при цьому виконуються?

9) В яких випадках заборгованість за нарахованими доходами визнається сумнівною? Як ведеться облік сумнівної заборгованості за нарахованими доходами?

10) В чому полягає особливість процентних доходів за кредитами сплачених авансом?

11) Яким чином обліковується безнадійна заборгованість за нарахованими процентними доходами після списання її з балансу?

12) Поясніть суть фіксованих і плаваючих процентних ставок.

Тема 12. Бухгалтерський облік депозитних операцій установ комерційних банків

12.1. Сутність депозитних операцій комерційних банків,

їх класифікація та загальна характеристика

Депозит (вклад – від латинського depositum – переданий на збереження) – кошти, внесені в комерційний банк клієнтами – фізичними та юридичними особами, які зберігаються на їх рахунках і використовуються

відповідно до режиму рахунку і банківського законодавства.

В Україні порядок залучення комерційними банками коштів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки регламентується «Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів», затвердженими Постановою правління НБУ від 30.06.98. № 250.

Згідно з цими правилами депозитна операція – це операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, а також кредитори – власники коштів.

Об’єктом депозитних операцій є кошти, передані комерційному банку на умовах, визначених довгосторонньою угодою (з виплатою процентів

або на безпроцентній основі).

Депозити за своїм економічним значенням можуть бути як пасивними, так і активними.

Активні депозити – розміщення банківських коштів на вклади в інші банки. Депозитні операції можуть бути активними лише на міжбанківському кредитному ринку.

Пасивні депозити – це кошти, залучені банком.

Класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

вид і статус вкладника;

термін вкладу.

За першою ознакою розрізняються вклади юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

депозити до запитання;

депозити на визначений строк (строкові);

ощадні вклади.

Депозити до запитання – це кошти на поточних, бюджетних рахунках, кошти підприємств і організацій у розрахунках; кошти на кореспондентських рахунках за розрахунками з іншими банками, кредитні залишки на рахунках іноземних банків – кореспондентів і які використовуються їх власниками для здійснення розрахунків, платежів та на інші потреби. Залишки на цих рахунках постійно змінюються, мають короткостроковий характер. Умови сплати процентів за залишками коштів на цих рахунках визначаються у двосторонніх угодах щодо їх відкриття.

У більшості банків вклади до запитання становлять найбільшу частку в структурі залучених коштів. Це найбільш дешеве джерело банківських ресурсів. Власник рахунку може в будь-який момент вилучити кошти, тому банк повинен мати завжди високоліквідні активи за рахунок зменшення частки менш ліквідних, але таких, що дають високі доходи. Тому на залишок коштів на рахунках до запитання виплачуються низькі відсотки. Для комерційного банку вклади до запитання є трудомісткими і дохід від комісійних зборів за обслуговування рахунків не завжди покриває ці витрати.

Найбільш стабільними під кутом зору прогнозування рівня залишків і визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити).

Строкові вклади (депозити) – це гроші, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін із виплатою обумовлених процентів. Комерційний банк зацікавлений у залученні вкладів на визначений термін, тому що вони є стабільні й дають змогу банку використовувати кошти вкладників протягом тривалого часу.

За терміном строкові депозити класифікують:

депозити терміном до 1 місяця;

депозити терміном від 1 до 3 місяців;

депозити терміном від 3 до 6 місяців;

депозити терміном від 6 до 12 місяців;

депозити терміном більше 1 року;

депозитні сертифікати.

Якщо вкладник продовжує зберігати гроші на депозитному рахунку після обумовленого терміну, він може розпоряджатися ним як поточним рахунком.

Вклади коштів юридичних і фізичних осіб на депозитний рахунок банком оформлюються шляхом:

відкриття строкового депозитного рахунку з укладанням договору

банківського вкладу (видачею ощадної книжки);

видачі ощадного (депозитного) сертифікату.

Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності обліковуються за рахунками 2-го класу розділу 26 «Кошти клієнтів банку» Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Рахунки цього розділу групуються за двома основними ознаками:

за характером клієнтів банку (суб’єкти господарської діяльності чи фізичні особи);

за терміном депозитів (кошти до запитання і строкові кошти).

Згідно з названими ознаками розділ 26 містить 6 груп рахунків.

260 «Кошти до запитання суб’єктів господарської діяльності»;

261 «Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності»;

262 «»Кошти до запитання фізичних осіб»;

263 «Строкові кошти фізичних осіб»;

264 «Кошти виборчих фондів»;

265 «Кошти небанківських фінансових установ».

В аналітичному обліку банки можуть вести окремі особові рахунки за видами вкладів, а також у розрізі вкладників.

Ощадні вклади населення слугують власникам для накопичення грошових заощаджень.

12.2. Правила бухгалтерського обліку депозитних операцій

Бухгалтерський облік депозитних операцій ґрунтується на загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах:

безперервності діяльності;

обережності;

поділу звітних періодів;

дати операції;

окремого відображення активів і пасивів;

переваги змісту над формою;

оцінювання активів і пасивів.

Бухгалтерський облік депозитних операцій здійснюється за правилами, викладеними в «Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України», що затверджена постановою Правління НБУ від 20.08.99 р. № 418 (зі змінами та доповненнями).

Облік номіналу депозиту.

Депозит враховується на всю суму його номіналу на депозитному рахунку до моменту погашення. Залежно від методу виплати процентів за депозитами – за період або на період (авансом) – змінюється сума, що надходить від депонента.

У будь-якому разі номінальна сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігається.

За умовами виплати процентів за період проценти сплачуються періодично або в кінці терміну, визначеного депозитним договором. Згідно з умовами договору при сплаті процентів за період на дату залучення коштів здійснюється така проводка:

Д-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок».

К-т «Депозити».

Проценти авансом сплачуються одночасно із внесенням коштів на

депозит. Таким чином, номінал депозиту буде більшим, ніж сума, отримана від депонента, на суму сплачених авансом процентів. У разі сплати процентів авансом на дату залучення депозиту здійснюється така проводка:

Д-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок» – за вирахуванням сплачених авансом процентів;

К-т «Витрати майбутніх періодів» – на суму сплачених авансом процентів;

К-т «Депозити» – на суму номіналу.

Процентні витрати.

Залучення коштів на депозит здійснюється за процентною ставкою, що визначається депозитним договором.

Для розрахунку нарахованих процентів комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну процентну ставку.

При використання номінальної процентної ставки сума процентів за депозитом розраховується шляхом множення номіналу депозиту на процентну ставку, що вказана в депозитному договорі.

За допомогою фактичної процентної ставки сума процентів визначається за певний період з урахуванням раніше сплачених процентів шляхом застосування номінальної процентної ставки до номіналу депозиту, збільшеного на суму раніше сплачених процентів.

Незалежно від методу накопичення процентів загальна сума нарахованих процентів на дату закінчення терміну дії депозитного договору не змінюється.

Банк може залучати депозити за фіксованою або плаваючою процентною ставкою. У разі залучення депозитів за плаваючою процентною ставкою банк (згідно з умовами договору) може застосовувати середньозважену або процентну ставку, що діяла на дату нарахування. Нарахування процентів за середньозваженою процентною ставкою здійснюється з урахуванням процентних ставок, що діяли протягом терміну

депозитного договору.

Облік процентів за депозитами здійснюється за принципами нарахування і відповідності. Для обліку нарахованих процентів використовуються відповідні рахунки «Нарахованих витрат», на яких накопичуються нараховані проценти до настання строку їх сплати.

Нарахування процентів за депозитами відображається проводкою:

Д-т «Процентні витрати»;

К-т «Нараховані витрати».

Якщо дати нарахування і сплати процентів збігаються, то банк, згідно з умовами договору та з урахуванням внутрішньої облікової політики може безпосередньо відносити відповідну суму процентів на рахунки витрат у кореспонденції з поточним рахунком вкладника. При цьому здійснюється така бухгалтерська проводка:

Д-т «Процентні витрати»;

К-т «Поточний рахунок клієнта».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15