Меню
Поиск



рефераты скачать Спеціальні економічні зони та їх роль в залученні іноземних інвестицій

Спеціальні економічні зони та їх роль в залученні іноземних інвестицій

смотреть на рефераты похожие на "Спеціальні економічні зони та їх роль в залученні іноземних інвестицій"

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . .с. 3-4

1. Економічна природа і зародження вільних економічних зон . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . с. 4-11

2. Вільні економічні зони як ефективний засіб залучення іноземних інвестицій. . . . . . . . . .с. 11-17

3. Принципи і особливості створення спеціальних економічних зон на території України. с. 17-21

Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

.с. 21-23

Література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

.с. 24-25

Вступ

Спеціальні економічні зони у країнах з перехідною економікою мають сприяти швидшому становленню ринкових механізмів в окремих регіонах. І в даній роботі ставиться за мету не лише довести наскільки вільні економічні зони (ВЕЗ) є ефективним засобом залучення інвестицій: Головна увага приділяється тому, якими мають бути ВЕЗ, щоб стимулювати інвестиції. Більше того, важливо визначити критерії, принципи і особливості створення таких зон на території України. При цьому необхідно враховувати різні точки зору щодо ролі ВЕЗ у перехідній економіці. Зокрема, на користь їх висуваються такі міркування:

1. спеціальна зона виступає як модель для цілої країни;

2. в процесі експеременту можна легко виправити помилки, перш ніж вони завдали збитків на рівні всієї країни;

3. в них швидше можуть бути запроваджені і введені в дію закони, що відповідають ринковим вимогам;

4. опір супротивників радикальних реформ можна ефективніше подолати на обмеженій території;

5. інвестори, які бажають розпочати господарську діяльність, але знають про ризик на рівні країни, отримують можливість спробувати в більш керованій ситуації;

Водночас, проти створення ВЕЗ висуваються міркування, а саме:

- рівні інвестиційні умови для всієї країни є альтернативою ВЕЗ;

- заснування ВЕЗ тягне за собою значні витрати на створення різних органів і розвиток інфраструктури;

- не гарантовані сподівання на успіх в діяльності ВЕЗ і мала довіра до них;

В даний час стало зрозуміло, що організація СЕЗ мало чим відрізняється від інщих інвестиційних проектів, тобто потребує розробки продуманої концепції, проведення грунтовної передінвестиційної роботи, вимагає значних власних капіталовкладень при тому, що ефект можна очікувати роками, ейфорія навколо цього явища поступово спадає, що дає час для його осмислення в науковому та практичному плані.

В Україні питаннями теорії та практики займаються В.О.Дергачов,
Г.Г.Динис, О.С.Передерій, В.І.Піла, А.П.Румянцев, В.С.Савчук, В.Р.Сіденко,
А.С.Філіпенко, О.С.Чмир, І.М.Чучка та ін. Значний науковий і пізнавальний інтерес з цієї проблематики представляють праці російських вчених
Б.Замятіна, Н.Корнейчука, В.Шитова, І.Савєлової, І.Шанова, І.Дороніна,
Є.Поліванної, В.Симчери тощо. У роботах науковців країн СНД визнано можливість та доцільність запровадження СЕЗ в умовах реформування господарства, показано шляхи адаптації світових параметрів розвитку зон для економік перехідного типу.

На заході СЕЗ потрапили до сфери уваги науки приблизно з середини 70- х років, під час їх бурхливого зростання та прояву наслідків діяльності у країнах “третього світу”. Питанням діяльності СЕЗ присвячені праці зарубіжних економістів-науковців Н.Жек’є (Швейцарія), Я.Монкевича (Польща),
Ж.Дюшена (Франція), Е.Лоувена (Німеччина), Р.Боліна (США), К.Міягіви та
С.Наїто (Японія) та ін. Західними вченими розроблені основні моделі діяльності зон у розвинених країнах та державах, що розвиваються, подано класифікацію зональних утворень, охарактиризовано їхню взаємодію з регіональною, національною та світовою економіками.

Незважаючи на те, що ідея запровадження СЕЗ в Ураїні отримала широкий розголос не тільки в наукових колах, але і в усьому суспільстві, питання практичної реалізацїї виявилося значно складнішими, ніж схвалення ідеї вцілому. Згодом, з розробкою конкретних проектів, постало багато питань методологічного та прикладного змісту. Виявилося, що чинним законодавством неврегульовані значні блоки економічних та правових відносин, воно є надто загальним і неконкретизованим. Нажаль, порядок організації зон є таким, що жодна з оголошених до створення зон різного типу не працює. Склалася ситуація, що поки ідея не може довести свою практичну цінність, хоча саме отримання практичних наслідків дозволило б рухатися далі в пізнанні явища, спостерігаючи його розвиток від простого до складного.

Економічна природа і зародження вільних економічних зон.

Поняття “спеціальна економічна зона” (далі СЕЗ) з’явилося у вітчизняній економічній науці з сердини 80-х років, коли в колишньому СРСР розпочалася “перебудова”. Ідея спеціальних економічних зон якнайкраще відповідала концепцїї реформи планово-директивної економіки без змін підвалин її устрою. На прикладі Китаю та деяких соціалістичних країн
Східної Європи доводилася практична можливість своєрідного “симбіозу” двох протилежних систем господарювання.

Як відомо, політика косметичних змін радянської економіки зазнала поразки, і згодом поняття “спеціальна економічна зона” набуває іншого забарвлення. Мало не кожен район в Ураїні та Росії, а подекуди навіть цілі області, намагалися проголосити себе спеціальними економічними зонами.

Поняття СЕЗ неоднаразово ставало предметом дискусій серед країн засновників спеціальних економічних зон. Всього нараховується більш ніж 30 різних дефініцій, які визначають поняття спеціальної економічної зони (Чмир
1993, с.130-144).

Це трапилось тому, що подекуди, в кожній з країн, де засновувалося зональне утворення, цьому явищу надавалася власна назва і визначалося власне правове та економічне тлумачення цього терміну, які відзеркалювали особливості орієнтації зон.

В законі України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (30 жовтня 1992р.) подано офіційне тлумачення спеціальної економічної зони(СЕЗ), як частини території України,
“...на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території СЕЗ запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб...” Вони є ”... одним з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. У поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку країни, спеціальні економічні зони спроможні забеспечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання, а в остаточному підсумку – збільшення виробництва і постачання високоякісних товарів та послуг як на внутрішній, так і на зовнішній ринки...” (“Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” (14 березня 1994р.)).

В усіх державних документах прийнято офіційне найменування поняття як
“спеціальна (вільна) економічна зона”, що є своєрідним компромісом при існуючих розбіжностях в назвах.

Оскільки в науковій економічній літературі, а також в спеціальних виданнях має місце багатоваріантність підходів до визначення поняття спеціальної економічної зони і тлумачення його сутності, то класифікуючи зональні утворення здається обгрунтованим дотримуватися однорідних критеріїв. Тому можна погодитися з думкою Є.С.Чмир, що такими критеріями повинні бути особливості функціонального спрямування, географічного розташування, характеру організації та взаємовідносин з національною економікою (Чмир 1993, с.135).

Якщо розглядати регіональний рівень, то сюди можна віднести регіональні спеціальні економічні зони і прикордонні територіальні комплекси, які утворюються завдяки існуючим зв’язкам та умовам господарювання.

Спеціальні економічні зони, як один із аспектів підвищення активності зарубіжних інвестицій, набули особливого поширення у другій половині XX століття, причому, формувалися вони в країнах з різним рівнем економічного розвитку. Цілком впевнено можна констатувати, що у своренні спеціальних економічних зон однаковою мірою зацікавлені як країна приймаюча, яка створює нове виробництво, так і країна, яка інвестує капітал.

Для повного уявлення про місце і роль спеціальних економічних зон у формуванні інвестиційного клімату держави необхідно простежити історію виникнення і розвитку цього явища. Перша згадка про застосування ідеї спеціальної економічної зони(СЕЗ) відноситься до 167 року до н.е. Тоді у давній Греції був зафіксований факт створення і діяльності вільної митної зони на о.Делос, за час існування якої економіка острова набула небаченого розквіту.

Більш тривалим був період існування центрів вільної торгівлі у вигляді вільних портів у середні віки, зокрема, Генуя у 1595 році отримала подібний статус однією з найперших. Статус вільного порту давав право складувати на власній території товари без сплати відповідного мита.

З розвитком капіталістичних відносин вільні порти дозволили поряд з складування проводити безподаткову, безмитну дообробку в цілях підвищення якості товарів.

Саме таких функцій набули вільні порти Російської Імперії дев’ятнадцятого століття – Владивосток (1862р.), Одеса (1817р.), Батумі
(1878р.). Хоча Одеса мала статус “вільного порту” лише протягом 60 років, але саме на період дії правил вільної торгівлі припадає економічний розквіт міста – будівництво нових житлових районів, розвиток переробної промисловості і, зрозуміло, торгівлі.

На території України перша вільна зона була створена ще в квітні 1817 року і мала вигляд “порто-франко” в Одесі. Відкриття цієї зони відбулося 15 серпня 1819 року після завершення робіт по створенню митних загороджень (у вигляді валів та ін.). В “порто-франко” діяли такі правила: а) до Одеси дозволявся вільний (без митного догляду і пред’явлення декларацій) ввіз різних іноземних товарів, заборонених до ввозу; б) експорт товарів з Одеси за кордон відбувався за загальним порядком.

Такі зони не потребують великих грошових витрат і організаційних заходів, тому вони широко розвинені по всьому світу. Поштовхом до створення таких зон є їх вигідне географічне положення і розвиток інфраструктури, а засновниками виступають, здебільшого, місцева влада або зацікавлені фірми.

Відродження спеціальних економічних зон на якісно новому рівні, як явища керованого, цілеспрямованого і науково осмисленого припадає на кінець
50-х років нашого століття, причому, піонером цього стала вільна зона в районі аеропорту Шенон в Ірландії. Позитивний досвід останньої призвів до того, що почали створюватися зони в інших країнах, насамперед, у тих що розвиваються. Процес відбувався і триває досить активно, і за різними підрахунками, число зональних утворень знаходиться у межах від декількох сотень до декількох тисяч. На промислово розвинені країни припадає приблизно 200 зональних утворень, у тому числі на країни Західної Європи – більше 90.

Процес утворення спеціальних економічних зон, переважно зовнішньоторговельних, у групі країн, що донедавна відносилися до соціалістичних, почався значно пізніше і був пов’язаний зі спробами включитися до міжнародного поділу праці. Відтак, зони з’явилися у країнах, котрі проводили досить гнучку політику, щодо економічних перетворень у межах системи централізованого планування: Китай, Югославія, Угорщина,
Болгарія, Польща, Румунія.

В Югославії ще з 1963р. Було дозволено утворення безмитних зон. Нова редакція закону про вільні економічні зони (ВЕЗ) була прийнята у 1985 році, але і до того часу в країні дозволялося функціонування митних складських анклавів. 8 із 21 задекларованої зовнішньоторговельної зони діяло в
Югославії до її розпаду та початку військових дій. Нажаль, їхнє значення для розвитку економіки країни виявилось незначним, оскільки вони перебували у загальній невизначеності щодо економічної системи країни.

Після прийняття Угорщиною в 1982 та 1988 роках низки нормативних актів, в країні з’явилося 70 подібних зон. Власне ця країна не дотримувалася ніяких спеціальних правил при створенні зон, а головною метою їх створення була своєрідна реклама тих чи інших місць для вкладання іноземних інвестицій.

У 1980 році було порешено питання створення спеціальних зональних утворень у Польщі, проте вісім років пішло на те, щоб ідея почала втілюватися в життя. За цей час питання було рительно вивчене і до центральних керівних органів надійшли пропозиції про заснування СЕЗ у морських портах, великих містах і на прикордонні, а з 1989 р. Уряд Польщі видав дозволи на їхнє створення. Останнім прикладом що ілюструє розгорання процесу організації зовнішньоторговельних зон в Польщі, може бути рішення про створення зони “Європарк Мелець” (Устич та ін. 1997, с.19-21).

Заслуговує вивчення зовнішньоекономічна стратегія та досвід Китаю в утворенні спеціальних економічних зон для іноземних інвесторів. До таких зон входить п’ять особливих, відкритих економічних районів. Після утворення п’яти таких районів, завдяки пільгам держави, економіка в них розвивається значно швидшими темпами, ніж в інших регіонах країни. Китайським урядом створено також 14 відкритих приморських міст і утворені на їхній території зони техніко-економічного освоєння вже стали “гарячими точками” інвестицій іноземних інвесторів. Наприкінці 1993 р. в усіх зонах техніко-економічного освоєння, які належать 14 відкритим приморським містам, було утверджено понад 4200 об’єктів з іноземними інвестиціями, реально вкладені кошти складали 26,6 млрд. дол. США (Філіпенко 1996, с.348). У всіх приморських зонах країни спостерігається пожвавлення у сфері іноземних інвестицій, кошти, вкладені в ці зони іноземними інвесторами, останнім часом склали майже 80% від загальної суми іноземних інвестицій по країні в цілому.

Окремої уваги заслуговує район Пудун, якому уряд Китаю надає більш широкі пільги порівняно з ВЕР. Наприклад, держава дозволила іноземним інвесторам утворювати в Пудуні фінансові організації, магазини, супермакети та інші підприємства “третьої індустрії”, а також відкрити фондову біржу та випустити акції в Шанхаї.

У Китаї функціонує 13 безмитних зон. Китайська безмитна зона – це особлива, ізольована територія, що нагадує “зону безмитної торгівлі” деяких країн світу. У такій зоні для створення сприятливого інвестиційного клімату діє особлива митна політика, запроваджено особливі правила миного управління та нагляду і розвивається головним чином зовнішня торгівля та обробна промисловість, яка виробляє експортну продукцію. З березня 1992 р.
Китай відкрив зовнішньому світові 13 прикордонних міст, котрі відповідно до постанов Держради мають право утворювати на своїй території зони прикордонного співробітництва, де застосовується також пільгова політика, розроблена для приморських зон техніко-економічного освоєння.

Усі зазначені чинники визначають перспективність явища спеціальних економічих зон в наш час. При цьому слід зазначити, що ця ідея дасть найбільший ефект лише у випадку врахування всіх факторів, що впливають на визначення виду, розмірів та способу функціонуваня СЕЗ. Потрібно також враховувати швидку динаміку розвитку комплексів спеціальних економічних зон, їхню гнучкість у пристосуванні до змін загальноекономічної ситуації.
Передумови в якості системи пільг та стимулів, які спеціально створюються у системі господарської організації суспільства, повинні бути якнайповніше використані саме заради мети розвитку та подальшої організації СЕЗ.

На мою думку, доцільно сформувати в Україні багаторівневу диверсифіковану структуру СЕЗ різного типу: інтегріційного і анклавного, зовнішнього і внутрішнього. В даному випадку не буде необхідності жорсткої регламентації механізму зон, внаслідок якої утворюється одновимірна і негнучка структура. Навпаки, основні елемнти спеціального режиму СЕЗ будуть набагато ширші і різноманітніші механізму, побудованому на одноманітності
(стандартності) структуроутворюючих компонентів. Вибір варіанту можливої організації зони повинен здійснюватись на основі критеріїв економічної ефективності і оптимальної комбінації типових елементів із специфічними умовами конкретного об’єкту в комплексі із загальнодержавним підходом до зонування.

Нацбільш привабливим сценарієм зонування є такий, який зорієнтований на створення наукомістких, екологічних і сприятливих до науково-технічного прогресу виробництв. Це – форми найвищого порядку і ефективності, аніж можливі варіанти зовнішньо-торгівельних і виробничих зон різної модифікації. Науково-технічні зони дозволяють комбінувати інтелектуальні ресурси і підприємницьку діяльність, ініціюючи інтелектуалізіцію всієї економіки. Основою розвитку науково-технічних зон можуть бути авторитетні дослідницькі центри, які мають потужний інтелектуальний потенціал і конкурентно спроможні в найважливіших галузях науки. Це дозволить значно скоротити терміни впровадження у виробництво, отримати приток капіталу (в тому числі у валюті). Однак, необхідно врахувати, що реалізація даної концепції – пріоритети майбутніх періодів.

Страницы: 1, 2, 3




Новости
Мои настройки


   рефераты скачать  Наверх  рефераты скачать  

© 2009 Все права защищены.