Переваги та недоліки показників ВНП та ВВП

ЗМIСТ

Вступ

2 ст

1.Валовий національний продукт(ВНП) та валовий внутрішній продукт(ВВП) як основні макроекономічні показники

4 ст

2.Методи обчислення валового внутрішнього продукту (ВВП)

11 ст

3.Недоліки показника ВВП(ВНП) та економічний добробут

20 ст

Висновки
23 ст

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Метою даної роботи є характеристика і аналіз комплексу понять, а саме основних макроекономічних показників, які використовуються в системі національних рахунків(СНР). Вони були створені з метою виміру сукупного виробництва в ринковій економіці. Це необхідно для того, щоб показати, що суспільне рахівництво виконує для економіки ті ж функції, що й бухгалтерський облік для окремого підприємства або суб’єкта, тобто є основною частиною функції управління економікою в цілому.

СНР по суті виконує ті ж функції: вона дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни.Різні показники, які входять у систему національних рахунків, дозволяють нам виміряти обсяги виробництва в конкретний момент часу і розкривають фактори, які безпосередньо впливають на функціонування економіки. Інформація, яку нам дають національні рахунки, є основною для формування та проведення державної політики в області економіки. Рахунки національного доходу дозволяють нам створювати таблиці економічного здоров’я суспільства і розумно вибирати політику, яка б сприяла покращенню цього здоров’я. Також слід сказати, що на основі макроекономічних показників ми можемо, приблизно, порахувати економічний добробут населення, про який ще буде згадуватись далі.

Вперше обрахунок національного доходу було проведено майже 300 років тому в Англії Грегорі Кінгом для 1688 та 1695 років. Вдруге обрахунок проводився тільки через 80 років в 1770 році Артуром Юнгому . Англія,
Росія, США, Німеччина, Автралія, Норвегія, - це перші країни, які спробували організувати систему розрахунків національного доходу вже у ХІХ ст. Однак, ці спроби були досить нерегулярними,з випадковими, довготривалими інтервалами, проводились вони тільки деякими вченими, які не ставили перед собою проблему реального існування таких методів обрахунку, і більш за все це були разові операції для окремої країни чи періоду. Але був створений теоретичний фундамент для подальшого розвитку і вдосконалення методів обрахунку національного доходу.

У 20 ст. положення різко змінилось. Зросла як кількість країн, які стали проводити обрахунок національного доходу, так і самі обрахунки стали методологічно більш досконалими і точними. По середині 20ст. вже 92 країни стали регулярно проводити обчислення національного доходу. З’явились нові математичні методи, математичний аналіз народного господарства.Отже, нам було б варто приділити увагу саме математичним методам обчислення макроекономічних показників. Тобто уточнення і позбавлення помилок при обчисленні. А також створення нової, більш досконалої та більш повної, бази для подальшого розвитку прогнозування таких показників. Це б дало змогу, в майбутньому, передбачувати небажані наслідки та запобігати їх виникненню.

1. ВНП та ВВП як основні макроекономічні показники

Існує багато показників економічного добробуту суспільства. Найкращими індикаторами стану економіку є обсяги річного сукупного виробництва товарів та послуг, сукупний випуск продукції в економіці. В Японії та США використовують як показник обсягу національного виробництва валовий національний продукт (ВНП), але більшість європейських країн, включаючи
Україну, використовують як показник обсягу національного виробництва саме валовий внутрішній продукт(ВВП).
Валовий національний продукт

ВНП визначається для певного географічного регіону: звичайно країни, але можливо для міста, географічного району чи групи країн, наприклад,
Європейського Союзу. Він обчислюється на певний період часу, зазвичай рік або квартал. Елемент часу потрібний, бо ВНП є потоковою змінною, тобто такою зміною, що вимірюється за певний проміжок часу (між двома часовими точками). Потокові змінні містять вимір часу і, отже відрізняються від запасових змінних, які завжди визначаються на момент часу. ВНП країни є вимірником її виробничої діяльності. Він визначається як сума доходів, зароблених резидентами[1] країни. Проведені географічні кордони між країнами є однозначними. Економічні кордони дещо тонша матерія. Зокрема, чи слід визначати обсяг продукції країни в межах її географічних кордонів, чи за діяльністю її резидентів, незалежно від того де така діяльність може мати місце, в межах країни чи за її кордонами. Для виробництва товарів і послуг фірми використовують фактори виробництва: час, зусилля і вміння працівників, устаткування, землю, будівлі тощо.

Цими факторами виробництва зрештою, якщо не безпосередньо, володіють домашні господарства. Що саме домогосподарства отримують у відповідь за їхній вклад, показує перше визначення ВНП.

Визначення 1: ВНП = [pic]доходів резидентів від факторів виробництва

Ці доходи походять з економічної діяльності, яка здійснюється резидентами в межах певної країни, а саме з продажу товарів і послуг. Це забезпечує основу для другого визначення.

Визначення 2: ВНП = [pic]чистого кінцевого продажу резидентів

Два визначення рівноцінні, бо видатки на товари і послуги однієї особи є доходом іншої. Слово «чистий» з’являється у другому визначенні, щоб виключити продаж продукції, виготовленої за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям тобто виключити імпорт. Правда, воно включатиме наш продаж послуг праці і капіталу іноземцям.

Друге визначення також стосується і кінцевого продажу. Кінцевий продаж відповідає продажу товарів і послуг споживачам або фірмам, які купують їх для кінцевого використання, а не для подальшої переробки, обробки чи перепродажу. Наприклад купівля сім”єю продуктів харчування чи пральної машини або ж купівля фірмою автомобіля чи верстата є кінцевим продажем. Навпаки, комп”ютери або перефирія продана ділеру, який продає даний товар протягом вимірюваного періоду, є проміжним продажем. Проміжний продаж стосується товарів і послуг, що купуються і використовуються для виробництва інших товарів та послуг. Такий продаж включав би, наприклад, продаж пшениці пекарні, хліба ресторану або шин виробнику автомобілів.

Застереження 1

Для правильного визначення сукупного обсягу виробництва потрібно, щоб всі товари і послуги вироблені у цьому році, були враховані один раз. Більшість продуктів проходить через декілька стадій виробництва, перше ніж потрапляє на ринок. У результаті частини і компоненти більшості продуктів продаються і купуються багато разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчислені ВНП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують операції, пов’язані із проміжними товарими. У вартість кінцевих товарів уже входять проміжні ділові операції, що мали місце у виробництві цих кінцевих товарів. Окреме врахування проміжних товарів означало б подвійний рахунок і завищення величини ВНП.

Доходи, що отримують наймані працівники, власники акцій, як і доходи на всі інші фактори виробництва, відповідають вкладові факторів у створення доданої вартості. Це забезпечує і третє визначення ВНП.

Визначення 3: ВНП = [pic] доданої вартості.

Фірма чи домогосподарство створює додану вартість, перетворюючи сировину в проміжні товари, які вона може продавати на ринку. Додана вартість - це різниця між сумою продажу (оборотом) і витратами на сировину, проміжні товари та імпорт з-за кордону. Вона є тією різницею, а саме доходом, що отримує фірма чи домогосподарство від застосованих ними факторів виробництва. Звідси випливає сумісність Визначення 1 та Визначення
3. Якщо фірма виробляє проміжні товари, то її доходи від продажу входимуть як витрати для її клієнтів, і додана вартість, що створюється, не враховуватиметься двіччі. Коли кінцевий споживач купує товар чи послугу , то їх ціна включає всю додану вартість, що створена на кожній стадії виробничого процесу. Звідси випливає сумісність Визначення 2 та Визначення
3.
Застереження 2
Друге застереження полягає в тому , що в багатьох менш розвинутих країнах велика кількість ділових операцій не реєструється. Наприклад, більшість продовольства може вироблятись в середині патріархальної сім’ї або обмінюватись на інші продукти. Отже, дуже низький повідомлюваний ВНП на душу населення в країнах що розвиваються занижує справжню величину доданої вартості. Нарешті ВНП вимірюють в місцеві грошовії одиниці країни або її валюті. Цю валюту слід конвертувати у деяку спільну валюту застосовуючи наявний курс.Коливання валютного курсу можуть змінювати вартість ВНП країни в іншій валюті досить істотно. Наприклад, зменшення ВНП США у 1985-1990 роками. Це пояснюється різким падінням вартості долара щодо екю в цьому періоді.

Тепер, коли ми розуміємо, як обчислюють величину ВНП, можна з’ясувати, як статистики вирішують одну із перших проблем, а саме, як дати оцінку відносної вартості різних продуктів. Розв’язок полягає в тому, що, використовуючи ціни, перетворюємо обсяги
(кількість товарів) у вартості (сума продажу товарів). Припустімо, що економіка виробляє лише два товари і не потребує імпорту. Перемноживши кількості проданих товарів Q[pic] і Q[pic], на їхні ціни, відповідно Р[pic] і Р[pic] і додавши отримані добутки, маємо номінальний ВНП, або ВНП у поточних цінах.

ВНП[pic] = Q[pic]* Р[pic] + Q[pic]* Р[pic] (1)

Якщо ціна товарів зросте за період від одного року до наступного, то номінальний ВНП збільшиться, навіть якщо обсяг кінцевих товарів і послуг залишиться без змін. Зростання номінального ВНП може відбуватись за рахунок зростання цін, або збільшенню обсягів виробництва. Щоб відокремити впливи змін у цінах та обсягах продукції, слід розрізняти номінальний та реальний
ВНП. Тоді як номінальний ВНП обчислюється за формолую (1) у фактичних цінах продажу, реальний ВНП розраховують у цінах базового року.[2]

Зростання реального ВНП означає збільшення фізичного обсягу продукції. Тобто, якщо ціни продуктів були Р[pic] Р[pic] у базовому році, то реальний ВНП в році, коли обсяги продажу товарів становлять Q[pic]
Q[pic] є:

ВНП[pic] = P[pic] * Q[pic] + P[pic] * Q[pic] (2)

Ця відмінність є дуже істотною і стосується всіх макроекономічних змінних: номінальні змінні виражають вартість у поточних цінах, а реальні змінні репрезентують обсяги в сталих цінах.

Відмінність між реальними і номінальним ВНП можна використати як міру зростання реального рівня цін, або інфляції. ВНП-дефлятор, який є одним їз способів вимірювання рівня цін, визначається як відношення номінального до реального ВНП:

ВНП[pic]= [pic] (3)

Темп зростання ВНП-дефлятора можна наближено виразити такою формулою:

ВНП-дефлятор = темп зростання номінального ВНП – (мінус) темп зростання реального ВНП. (4)

Якщо у наведеному році номінальний і реальний ВНП збігались, то ВНП- дефлятор є 1,0. Його можна витлумачити як середнє значення цін на всі кінцеві товари в грошовому вираженні, де при цьому кожна ціна визначається часткою відповідного товару у ВНП. Коли ці частки змінюються з перебігом часу, то змінюють і вагові визначники.

Валовий внутрішній продукт

ВВП дещо відрізняється від ВНП. Він охоплює вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах певної країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, - резидентам чи іноземцям. Іншими словами, вартість товарів, вироблених за допомогою іноземного капіталу, в тому числі прибутки,є, наприклад, частиною українського ВВП. Навпаки доходи отримані українською фірмою за кордоном, не враховується у ВВП України.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих чистих іноземних факторних доходах, отриманих в країні. Цю суму визначають як різницю між платежами за фактори виробництва решті світу і надходженнями платежів на фактори виробництва
(ресурси), отриманих від решти світу. Чисті іноземні факторні доходи, отримані в країні, можуть бути величиною додатньою або від’ємною.
Наприклад, чисті іноземні факторні доходи України (згідно Таблиці 1) мали від’ємне значення і становили у 1999р. 2,4 млрд.грн.. Це означає, що іноземні власники ресурсів заробили у цій країні менше, ніж населення цієї країни – за кордоном. Оскільки чисті іноземні факторні доходи отримані в цій країні , є величина від’ємна, то ВВП цієї країни є меншим за ВНП на 2,4 млрд. грн. Іншими словами, сумарна вартість обсягу продукції, виробленої у межах певної країни(ВВП), менша, ніж сумарна вартість продукції, виробленою певною країною, незалежно від територіального розміщення ресурсів.[3]

Грошовий вимір

Нехай у деякії економіці вироблено 3 одиниці продукту А і 2 одиниці продукту В за перший рік і 2 одиниці продукту А та 3 одиниці продукту В за другий рік. У якому році обсяг виробництва був більшим? На це запитання неможливо відповісти доти, доки на різні продукти не будуть встановлені ціни, що вказують на суспільну оцінку їхньої відносної вартості.

Саме це і робить ВВП. ВІн вимірює ринкову вартість річного обсягу виробництва, тобто ВВП є вартісним, або грошовим, показником. Він мусить бути таким, якщо нам доводиться порівнювати різні за складом набори товарів і послуг, вироблених у різні роки, і отримати повне уявлення про їхню відносну вартість.

Слід також зауважити, що як для ВНП, так і для ВВП для правильного визначення сукупного осягу виробництва потрібно уникати подвійного рахунку.

ВВП вираховує невиробничі операції

ВВП вимірює щорічний обсяг вироблених економікою товарів і послуг.
Невиробничі операції, що мають місце в економіці за рік, не враховуються у
ВВП. Невиробничі операції бувають двох основних видів: 1) чисто фінансові операції; 2) продаж вживаних товарів.
Фінансові операції. Чисто фінансові операції поділяються на три основних види:

1. Державні трансферні платежі. Вони містять виплати на соціальне страхування, допомогу безробітним і пенсії військовим, які уряд надає окремим родинам та особам. Основною особливістю державних трасферних платежів є те, що особи, одержуючи ці виплати не вносять будь-якого вкладу до поточного виробництва. Отже, врахування трансферних платежів у ВВП призвело б до завищення обсягу виробництва для певного року.

2. Приватні трансферні платежі – це, наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують з дому, або разові дарунки від багатих родичів.

Вони також не є результатом виробництва, а простою передачею коштів однієї приватної особи іншій.

3. Операції з цінними паперами. Купівля продаж акцій і облігацій також

вираховують із

ВВП. Операції на ринку цінних паперів є звичайним обміном паперовими активами. Суми, витрачені на ці активи, безпосередньо не збільшують поточного виробництва (послуги брокера з купівлі-продажу цінних паперів враховують у ВВП). Правда продаж нових випусків акцій і облігацій переміщує гроші від заощадників до тих, хто їх використовує. Останні не рідко купують за ці кошти капітальні блага. Отже, ці операції можуть опосередковано сприяти видаткам, які насправді збільшують обсяг виробництва, а також, і ВВП.

Продаж вживаних речей. Вирахування сум продажу вживаних речей із ВВП грунтується на тому, що вони або не відображають поточного виробництва, або містять подвійний рахунок. Якщо, наприклад, ви продаєте свій персональний комп’ютер 1998 року виробництва знайомому, то ця операція повинна бути вирахувана при обчисленні ВВП, бо вона не збільшує поточного виробництва.
Врахування продажу товарів, вироблених декілька років тому, в обсязі ВВП поточного року, призвело б до завищення обсягу виробництва в цьому році.
Так само, якщо б ви купили новий комп’ютер з фабричним клеймом і через тиждень продали його сусідові, ми як і в першому випадку, вираховуємо цю операцію перепродажу із поточного виробництва: коли ви спочатку купили новий комп’ютер, його вартість була врахована у ВВП. Якщо врахувати вартість його перепродажу, то це призвело б до подвійного рахунку.

2. Методи обчислення валового внутрішнього продукту (ВВП)

Давши загальне уявлення про ВВП, слід перейти до наступної проблеми: яким чином може бути виміряна вся ринкова вартісь усього об’єму виробництва.

Підрахувати ринкову вартість об’єму виробництва можна трьома шляхами або методами. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій.За другим методом ми можемо порахувати скільки споживач, як кінцевий користувач продукції, заплатив за цю продукцію.Тобто ВВП можна розглядати як суму видатків, потрібних для купівлі всього обсягу виробництва. За третім методом, ми можемо додати всю заробітну платню, рентні платежі, процент і прибуток, тобто ВВП можна порахувати додаванням усіх доходів отриманих в процесі виробництва. Цей підхід представляє собою техніку підрахунку доданої вартості. Всі ці підходи є різними поглядами на один і той самий процес.
Виробничий підхід

Страницы: 1, 2