Бідність в України

смотреть на рефераты похожие на "Бідність в України"

ЗМІСТ

1. Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем.

1. Поняття бідності.

2. Визначення життєвого рівня населення.

3. Дослідження вчених проблеми бідності.

2. Проблеми бідності в Україні.

1. Оцінка бідності в Україні.

2. Вплив бідності на процеси макроекономічного розвитку.

3. Оцінка життєвого рівня українського населення: індикатори міжнародної і вітчизняної статистики.

3. Шляхи подолання бідності.

4. Використана література.

1. Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем.

Не дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі.

Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість ї життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн - добробут людства і безпека світу в цілому залежать від успіхів економічного по ступу всіх держав світу, в тому числі країн, що розвиваються.

Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії: виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення, однак проблема бідності залишилася в багатьох країнах стояти досить гостро.

Протягом XX ст. в економічно розвинутих країнах природний приріст був досить низький, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у більшості регіонів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу, стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіони планети. В цілому, оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі особливості.

По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Головні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або
Таїланду, хоча всі ці країни мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості.

[pic]

В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи та збалансованості використання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в
Україні зокрема) до цього додались проблеми необхідності духовного та фізичного відродження нації.

По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять досягнення достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольством та іншими засобами для життя. Для цього є всі підстави.

Важливими умовами подолання бідності є можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні. Це:

. підвищення родючості ґрунтів, що пов'язано з успіхами агро меліорації та агрохімії;

. підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;

. виведення продуктивніших порід свійської худоби;

. ефективніше використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси па впровадження генної інженерії;

. підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.

Людство має величезні ще не використані можливості в галузі енергетики.
Вже тепер багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що базується на застосуванні обмежених паливних ресурсів (нафта, газ, вугілля) до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енергоносіїв - ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, вже в першій половині XXI ст. стримуючим чинником розвитку енергетики стане не нестача енергоносіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмосфери надпотужними електростанціями. То ж проблема впровадження енергозберігаючих технологій нині й надалі залишається актуальною.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. І тут наука і техніка готові забезпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються у містобудівництві; сучасними транспортними засобами, які у всіх сферах природного середовища - на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі «звужують» світ і роблять ближчими і доступнішими всі куточки планети; комп'ютерами та новими інформаційними та комунікаційними системами, які активно впроваджуються в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар'єр просторового розриву в комунікаціях і передачі інформації.

Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, що робота здійснюватиметься освіченими, фізично здоровими і вільними людьми, які будуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, доступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.

Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здоров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та моральної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність визначається взаємодією багатьох компонентів: багатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я населення, рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Під час розрахунків показників якості життя країн і територій беруть до уваги такі показники: розміри ВВП на душу населення (як уособлення багатства та добробуту), середньостатистичну тривалість життя населення
(віддзеркалення стану здоров'я і фізичної сили) та рівень освіти населення
(стан культури і науки).

Між країнами і регіонами світу є значні відмінності в якості життя, що зумовлює існування бідності на нашій планеті. Це змушує замислитися над тим, яке непросте коло проблем має розв'язати людство на шляху до спільного процвітання і злагоди.

Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу
- дна з важливих проблем, що стоїть перед людством. До середини 90-х років розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. В багатьох країнах Азії та
Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на по- початку століття або перед Другою світовою війною. Проте пересічні економічні показники - на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни - ВВП на душу населення становить понад 20 тис. доларів на рік) і бідності
(країни, що розвивається, відповідно - менш як 200 доларів на рік) - відрізняються в 100 разів! при цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо граматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі ХХ-ХХІ ст.ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються. Наприкінці XX ст. глобальна проблема винайдення пропорційності економічного розвитку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).

Чи можливе подолання диспропорцій у рівнях розвитку світового господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.

Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами країна, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та гендлює.
Продовольчих і промислових ресурсів - обмаль, нафти - немає. Товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни-сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би - повна безнадія.

Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку:
США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті XIX ст. розпочала розбудову індустріальної держана островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри" розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля. Які ж передумови визначають успіх руху від відсталості до прогресу? Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації.
Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку є затрат на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням економічної політики від
Держава, яка вибирає ринкові відносини основою розвитку своєї економіки, формує певну модель системи власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, проведення приватизації тощо), створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та систему управління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких продуктивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі тощо.

Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково- технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування тощо) та людський І або інтелектуальний капітал. У XX ст. залучення нових і найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь- коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди. Так, якщо в період першої промислової революції (XIX ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США — за 46 років, то в другій половині XX ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 років економічного розвитку.

Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний екс немічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, наукове технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції XIX ст. у процесі взаємодії
«піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія,
США, «далекосхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світових ринках.

Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.

1.1. Поняття бідності.

Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів.
Показники розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.

До економічно відсталих і бідних країн відносяться більшість країн
Азії, Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД.

У світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.

У багатьох країнах, де мешкає ѕ населення світу, панують злидні і голод, там висока смертність населення у тому числі дитяча.

Основними перешкодами для слаборозвинутих країн у вирішенні їхніх економічних і соціальних проблем є внутрішні причини, у тому числі соціально-культурні умови, в яких вони перебувають. Вплив останніх виявляється через зміни у мисленні людей, їх поведінці і спілкуванні, появі прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди для такого прагнення можуть бути пов‘язані, наприклад із домінуванням племінних відносин і цінностей над загальнодержавними, коли міжплемінні заважають розвивати ефективну спеціалізацію і торгівлю в країні.

Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов‘язані із впливом країн. Їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько становить близько 50% валового національного продукту бідних країн. Деякі комерційні банки США, європейських та інших держав змушені отримувати певну частину боргів слаборозвинутих країн. Одним з центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст.. стало усунення загрози голоду.

Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1 млрд. людей не забезпечені продовольством. Голод став страшним лихом для величезного району світу – країн, що розвиваються. За даними організацій міжнародної організації з питань продовольства щорічно від недоїдання в
Африці потерпають 30% населення. Якщо ця несприятлива тенденція не змінюється, та прогнозами експертів на Землі в найближчій роки голодуватимуть близько 1,5 млрд. чоловік.

Як правило, корінні причини продовольчої проблеми пов‘язані з історичним минулим. Умовами соціально-економічного та політичного розвитку країни. Страшною трагедією українців став голод 1933 року – прямий наслідок сталінської політики колективізації сільського господарства. Кількість жертв цього лиха за різними даними становить до 7 млн. чоловік.

Гостра нестача фінансових коштів, переважання примітивної сільськогосподарської техніки і технології, відсталі виробництва заважають здійсненню радикальних зрушень у продовольчому забезпеченні населення слаборозвинутих країн. Тому на пережитих етапах аграрних реформ потрібна зовнішня продовольча допомога з боку розвинутих країн світу. Світовий досвід свідчить, що в багатьох випадках зовнішня продовольча допомога
(наприклад, Африці близько 40% продовольства, що споживається, ввозиться з- за кордону) часто стає лише додатковим стимулом соціального утримання і навіть гальмує розвиток місцевого господарства.

Для розв‘язання продовольчої проблеми необхідно підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.

Проблему продовольства кожна країна вирішує власними силами, забезпечення права кожного хлібороба на власну землю, повної свободи селян у виборі форм господарювання, ефективної державної підтримки села.

Бідність не може бути подолана без подолання енергетичної та ресурсної проблем. Бідність пов‘язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей.

Більшість людей супроводжується хворобами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров‘я, кожний п‘ятий житель землі зараз хворий, має погане здоров‘я або страждає від недоїдання.

Подолати бідність можна вирішувати і через нові економічні підходи до слаборозвинутих країн, зниження митних тарифів на товари відсталих країн, зниження тарифів на товари відсталих країн, усунути різницю цін на експортовану та імпортовану продукцію. Дуже важливо залучати для розвитку власної економіки іноземні інвестиції.

Страницы: 1, 2, 3, 4