року в результаті двірського перевороту Бірон був заарештований і

відправлений у заслання, а правителькою держави змовники проголосили матір

імператора Ганну Леопольдівну. Через рік, у листопаді 1741 року, дочка

Петра I Єлизавета Петрівна за підтримкою солдат і офіцерів Преображенського

полка заарештувала правительку і її родину, у тому числі й однорічного

імператора Іоанн VI. У 1744 році вся сім'я Ганни Леопольдівни була таємно

заслана в Холмогори. Тут Іоанн провів біля 12 років у повній самітності.

Проте в Холмогорах поповзли чутки про перебування в місті колишнього

імператора й у 1756 році Іоанн Антонович був переведений у Шліссельбург і

утримувався там в одиночному ув'язненні. Якимось образом він навчився

грамоті і йому дозволили читати Біблію. Проте таємниця його перебування в

міцності не збереглася. Після воцаріння Петра III положення нещасливого

в'язня не змінилося. Єкатерина II, взойдя на престол, дала охороні Іоанн VI

інструкцію схилити в'язня до прийняття чернечого сану. Але в липні 1764

року підпоручик Смоленська полку Василь Якович Мирович почав спробу

звільнити Іоанн Антоновича і проголосити його імператором. Охорона,

приставлена до в'язня, пручалася, але потім здалася, попередньо, по точній

інструкції імператриці, вбивши Іоанна Антоновича. Після ретельного

розслідування Мирович був страчений, а його тіло спалили разом з ешафотом.

Імператора таємно поховали у фортечної стіни Шліссельбурга, а його могилу

зрівняли з землею.

1.10 Єлизавета Петрівна

(18.12.1709 - 25.12.1761)

У ніч на 25 листопада 1741 року за підтримкою гвардійських офіцерів

дочка Петра I Єлизавета Петрівна учинила двірський переворот і була

проголошена імператрицею. Єлизавета Петрівна була "розумної і доброї, але

безладною і норовливою росіянкою баринею", що з'єднувала "нові європейські

віяння" із "благочестивою вітчизняною старовиною" (В.О.Ключевський). Гарна,

весела і безтурботна, Єлизавета Петрівна віддала своє серце придворному

певчему з чернігівських козаків Олексієві Разумовському. Молва говорила, що

Олексій Григорович Разумовський був таємно повінчаний із Єлизаветою

Петрівною і почуття імператриці до нього залишалося незмінним до кінця її

життя. Одним із перших дій нового уряду було запрошення з Голштінії

племінника Єлизавети Петрівни Карла-Петра-Ульріха (майбутнього Петра III),

сина Ганни Петрівни, що імператриця Єлизавета оголосила спадкоємцем

престолу і великого князя Петром Федоровичем і змусила вивчати російську

мову і православний катехізис. Внутрішня політика Єлизавети Петрівни

носила більш реставраторський , ніж творчий характер. Єлизавета Петрівна

мала намір повернутися до порядків Петра I, проте в управлінні державою не

було визначеної програми, а ідеї Петра не завжди дотримувалися і не

розвивалися. Проте при Єлизаветі Петрівні була відновлена національна

гідність російського народу, була скасована страта. Сенат набув старого

значення і після знищення Кабінету міністрів став вищим органом управління

в державі: до адміністративно-судової сторони правління Сенату додалася і

законодавча. Значення Синоду і духівництва при набожній імператриці зросло,

посилено переслідувалися розкольники. Сенат піклувався про поширення

православ'я, про забезпечення духівництва і монастирів, про поширення

духовного освіти в народі. Великою проблемою був стан фінансів держави.

Після перебування у влади німецького уряду Росія не могла зводити кінці з

кінцями у своєму господарстві. Комісія про комерцію створила ряд проектів

для розвитку зовнішньої торгівлі. Купецтву, як і дворянству, держава

відчинило дешевий кредит, учредив Позиковий і Державний банки. У справі

торгівлі і промисловості йшов повільний, але постійний прогрес. У 1754 році

Сенат прийняв розроблене П.И.Шуваловим постанову про знищення внутрішніх

митниць, що дало поштовх розвитку всеросійського ринку. Одночасно йшов

розвиток системи монополій. Велася посилена політика по заселенню південних

околиць, для чого запрошувались не інородці і іновери, а православні

слов'яни-серби. При Єлизаветі Петрівні були реорганізовані військово-

навчальні заклади. У 1744 році вийшов указ про розширення мережі початкових

шкіл. Були відкриті перші в Росії гімназії - у Москві (1755 р.) і в Казані

(1758 р.). У 1755 році И.И.Шувалов і М.В.Ломоносов заснували Московський

університет. У 1756 році в Санкт-Петербурзі відкрився загальнодоступний

театр. Чимало було прикладено зусиль для збору статистичних і географічних

даних про Росії. У царювання Єлизавети Петрівни міжнародні позиції

Російської імперії значно зміцнилися. Російсько-шведський військовий

конфлікт закінчився підписанням у 1743 році Абоського миру, по якому до

Росії відійшла частина Південної Фінляндії. Війна за австрійську спадщину

між пруським королем Фрідріхом II і Марією Терезією при сприянні Росії

закінчилася перемогою Австрії і укладанням Ахенського миру (1748 р.), що

забезпечив Марії Терезії імператорську корону. Росія взяла участь у

Семирічній війні (1756-1763 р.) між Пруссією з однієї сторони й Австрією,

Францією і Росією з інший. У ході її російські війська двічі розбили

непереможну колись армію Фрідріха II у боях при Гросс-Егерсдорфе (1757 р.).

і при Кунерсдорфе (1759 р.). У 1760 році російський корпус зайняв столицю

Пруссії Берлін, а в 1761 році російські війська вдало діяли в східній

частині Пруссії. Смерть Єлизавети Петрівни припинила участь російських у

Семирічній війні. Єлизавета Петрівна померла 25 грудня 1761 року на 53

році життя. Вона похована в Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі.

1.11 Петро III Федорович

(10.02.1728 - 6.07.1762)

Після смерті імператриці Єлизавети Петрівни на російський престол

зійшов Петро III. Він був онуком Петра I і онуком сестри Карла XII. До

приїзду в Росію Карла-Петра-Ульріха Голштейн-Готторпського готували до

шведського престолу і змушували учити лютеранський катехізис, шведський

мову і латинську граматику. Ставши спадкоємцем російського престолу і

великого князя Петром Федоровичем, він, за наказом імператриці Єлизавети,

початків вивчати російську мову і православний катехізис. Петро Федорович

майже не одержав освіти. Пригничуваний в усім він засвоїв дурні навички,

став дратівливий і впертий, набув схильності брехати, а в Росії привчився

ще і пити. Майже щодня він улаштовував гулянки в товаристві заїжджих

співачок і акторок. У 14 років Петро був круглим неуком, і навіть Єлизавету

Петрівну уразив своїм неуцтвом. Правда, у майбутнього імператора було

захоплення - військова слава Фрідріха II. Проте це призвело Петра тільки до

забавного пародіювання пруського героя і до простої гри в солдатики. 18

лютого 1762 року Петро III випустив Маніфест про надання "усьому

російському шляхетному дворянству вільності і свободи", що скасовувала

обов'язкову службу дворян, уведену Петром I. Під час семимісячного

царювання Петра III було видано декілька важливих указів: про скасування

Таємницею канцелярії, про дозвіл розкольникам, що бігли з Росії,

повернутися на батьківщину. Ці укази проводилися наближеними Петра з

розрахунку створити популярність імператору, що було необхідно, тому що

самий Петро, немов навмисно, намагався озброїти проти себе всі класи й

особливо духівництво. Петро III велів лишити в церквах тільки ікони Божої

Матері і Рятівника, а священикам оббрити бороди і вдягатися подібно

лютеранським пасторам. Правда, виконання цього наказу було затримано. Крім

того, імператор став переробляти на пруський лад російську армію. Самий

Петро говорив своїй дружині, що "негожий росіянам і росіяни негожі йому"1,

і був переконаний, що загине в Росії. Петро III відмовився від участі

Росії в Семирічній війні і від усіх російських завоювань у Пруссії. Цим він

спас армію Фрідріха II від капітуляції. За свідченням сучасників, ремство

був на Петра "усенародним". Невдоволення, що росте, у товаристві вилилося в

новий заговір, що дозріла в гвардійському середовищі. Душею заговору була

дружина Петра III імператриця Єкатерина Олексіївна. У числі змовників були

брати Орлови, Олексій і Кирило Разумовські, графиня Єкатерина Дашкова. У

червні 1762 року на вірність імператриці присягнули Ізмайловський і

Семеновський полки. Єкатерина в супроводі гвардійців прибула в Казанський

собор на Невськом, де і була проголошена самодержавною імператрицею. У цей

же день у Зимовому палаці Єкатерини присягнули Сенат і Синод. Петро

підписав своє зречення і був засланий у Ропшу, де утримувався під арештом.

Там і відбувся "нещасливий випадок", що закінчився смертю Петра III. Так

пояснив у своєму листі до Єкатерини смерть колишнього імператора граф

Олексій Орлів. Пізніше з'ясувалося, що Петро III був убитий змовниками при

мовчазній згоді своєї чоловіки. Трапилося це 6 липня 1762 року. Петро III

був похований у Благовещенської церкви Олександро-Невської лаври. У 1796

році останки несчасного імператора були переховані в Петропавловськом

соборі разом із труною Єкатерини II.

1.12 Єкатерина II Олексіївна

(21.04 1729 - 6.11.1796)

Єкатерина II вступила на престол у результаті двірського перевороту,

скинув свого чоловіка імператора Петра III Федоровича Єкатерина від природи

була обдарована великим розумом і сильним характером. Приїхавши в Росію,

вона постаралася вивчити російську мову і звичаї країни, у якому їй стояло

провести все життя. Єкатерина вивчила множину історичних і філософських

праць і по праву вважалася однієї з найдосвідченіших жінок свого часу.

Імператриця вела листування з Вольтером і французькими енциклопедистами,

лишила "Записки", у яких розповіла про своє життя і діяльність. Єкатерина

II ринулася усталити самодержавство, усунувши при цьому вплив вищої

аристократії і гвардії. Так, наприклад, реформа Сенату, проведена в 1763

році, перетворила його з законодавчого в судово-надглядний орган. У 1768

році був створений Рад, що став згодом вищим консультативним і

розпорядницьким органом при імператриці. У 1764 році була створена Комісія

з упорядкування нового Укладення, у роботі якої брали участь дворяни,

городяни, козацтво і державні селяни. Комісія у своїй діяльності повинна

була керуватися "Наказом" імператриця, перейнятим духом французької

просвітньої філософії XVIII сторіччя. "Наказ" був настільки ліберальний по

своєму змісту, що навіть у Франції був прилічений до числа заборонених

книг. Матеріали роботи Комісії в значній мірі визначили внутрішню політику

правління Єкатерини II. У 1775 році Єкатерина видала "Установи для

управління губерній", де головними принципами були зміцнення державного

апарата на місцях і підвищення ролі місцевого дворянства. У 1785 році була

видана "Жалувана грамота дворянству"1, де закріплювалися старі права і

розширювалися привілеї дворянства. Посилення кріпосницького гніту призвело

до того, що селянський рух, що наростав, перерос в селянську війну (1773-

1775 р.) під предводительством Е.И.Пугачова, що завершився поразкою

повстанців. В роки правління Єкатерини II починалися заходи, спрямовані

на поліпшення медичної помочі. Кожне місто було зобов'язане мати лікарів

для повітів, улаштовувати госпіталі і лікарні, заводити притулки для

невигойно хворих і психічно хворих. У Москві (1763 р.) і Петербурзі (1767

р.) були відкриті Виховні будинки, у яких одержували освіти діти-підкидьки.

Імператриця заклала основи жіночого освіти: у Петербурзі були засновані

закриті інститути для дівиць-дворянок і для дівиць-городянок (1764 р.). У

країні відчинилося декілька нових кадетських корпусів. У 1783 році була

заснована Російська академія для вивчення рідної мови, президентом якого

стала княгиня Є.Р.Дашкова. В зовнішній політика Єкатерина успадкувала дві

головні проблеми - турецьку і польську. Перша зводилася до забезпечення

виходу Росії до Чорного моря. У 1772-1774 р., у ході першої російсько-

турецької війни російська армія одержала перемоги при Ларге і Кагуле і

виграла Морський бій у Чесменській бухті. По мирному договорі з Туреччиною

до Росії відійшли береги Чорного й Азовського морів і Туреччина визнала

незалежність Криму, що остаточно приєднався до Росії в 1783 році.

Російський торговий флот одержав право вільного проходу через Босфор і

Дарданели, що мало величезне значення для торгівлі Росії. Друга російсько-

турецька війна (1787-1791 р.) затвердила за Росією володіння Новоросією,

Кримом і фортецею Очаковом. У цей час польська погроза для Росії вже

перестала існувати, але залишався невирішеним давню територіальну суперечку

через Білорусії і Правобережної України. У 1769 році, після смерті

польського короля Росія зуміла домогтися обрання на престол колишнього

фаворита Єкатерини II Станіслава Понятовського, що відповідало російським

політичним інтересам. Проте цьому заперечила Австрія, і тоді для примирення

протилежних інтересів була висунута ідея про поділ Польщі. По першому

поділі Польщі (1773 р.) Росія одержала Білорусію, по другому поділі (1793

р.) - Волинську, Подільську і Мінську губернії. Розпачлива спроба поляків

відстояти свою політичну незалежність спричинила за собою в 1795 році

третій і останній поділ Польщі. Росія одержала при цьому Литву і Курляндію.

У 1788-1790 р. Росія вела війну зі Швецією, викликану приєднанням Криму

й зкінчившуюся безрезультатно. Єкатерина II продовжила зовнішню політику

Петра Великого і зуміла учинити те, до чого сторіччями прагнули московські

государі. Смерть застала її в той час, коли росіяни війська почали свій

похід у Персію. Після правління Єкатерини II російській дипломатії

прийшлося ставити собі нові задачі, тому що старі були вичерпані.

Єкатерина II раптово померла 6 листопада 1796 року. Вона похована в

Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі.

1.13 Павло I Петрович

(20.09.1754 - 12.03.1801)

Павло Петрович, син імператора Петра III і імператриця Єкатерини

II, вступив на престол 6 листопада 1796 року. Відібраний імператрицею

Єлизаветою в батьків Павло виростив нервозним, вразливим, недовірливим і

непомірно опришкуватим. Вже в юному віці в Павли стала з'являтися

пристрасть до військових парадів і різних дрібниць військової служби.

Спадкоємець престолу одержав гарну освіту. Проте Єкатерина II, що не

припускала Павла до державних справ, подумувала передати престол його сину,

великому князю Олександрові Павловичеві. Імператриця посилалася у своєму

рішенні на круту вдачу і нездатність свого сина управляти державою, але

зустріла протидію придворних. Ставши імператором, Павло, коронував

останки Петра III імператорською короною і поховав Петра III і Єкатерину II

в один день і з однаковими почестями. Першим урядовим актом великої

важливості був акт про зміну престолонаслідства, установленого Петром I у

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7