Господарський механізм

смотреть на рефераты похожие на "Господарський механізм"

П Л А Н:

Вступ.
1. Пойняття господарського механізму, основні функції і сутність.
2. Інноваційний господарський механізм, шляхи і методи формування.
3. Проблеми становлення господарського механізму в Україні.
Висновки.
Використана література.

ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ - сукупність організаційних структур, конкретних форм і методів керування, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі, у конкретних умовах, економічні закони, процес відтворення.

Фінансово-Економічний словник

Вступ.

Економіка являє собою сукупність процесів виробництва, розподілу, обміну і накопичення матеріальних благ і послуг. Трудова діяльність у суспільному виробництві здійснюється в порядку повної взаємодії всіх галузей виробництва, усіх підприємств і організацій. Кожна ланка малого організму працює спільно з іншими частинами. Все це і складає суспільне виробництво, а кожний робітник виконує специфічну функцію, у рамках суспільного характеру праці.

Оскільки виробництво здійснюється спільно і має суспільний характер, то воно здійснюється на основі цілеспрямованої організації і керування.

Сама організація і керування суспільним виробництвом, формується під впливом економічних законів ринкової економіки, у якому, як ми бачимо, ринку належить особлива роль. Саме виробництво, розподіл і обмін значною мірою визначаються суспільним попитом на товари виробничого і невиробничого призначення.

Керування економікою по своєму утриманню характеризуються цілеспрямованим, упорядкованим впливом на процесі суспільної праці за допомогою господарського механізму.

Пойняття господарського механізму, основні функції і сутність.

Поняття господарського механізму в економічній літературі є дискусійним.
Одні автори ототожнюють його із системою керування економікою, інші - розглядають як комплекс господарських і організаційних принципів, треті - як сукупність форм і методів господарювання і т.д. У юридичних дослідженнях, навпроти, намітився широкий і в принципі однаковий підхід до розуміння цього явища. Господарський механізм розглядається як узята в єдності вся сукупність економічних, організаційно-правових, морально- політичних і інших засобів впливу держави на суспільно-виробничі відношення, на виробництво.

Таким чином, господарський механізм - це механізм функціонування державно-організованої економіки, утворений:

1) системою органів керування господарством і безпосередніх виробників - підприємств і об'єднань;

2) системою форми і методів організації і функціонування виробництва;

3) системою господарських зв'язків, що забезпечують обмін результатами діяльності господарських ланок і досягнення кінцевої цілі виробництва.
Кожний із названих елементів господарського механізму одержує також і визначене правове закріплення.

Удосконалювання господарського механізму потребує подальшого підвищення ролі правових засобів у регулюванні економіки, пред'являє нові, більш високі вимоги до правового регулювання господарської діяльності. Звідси випливає необхідність постійного удосконалювання чинного господарського законодавства, що "покликано сприяти подальшому росту суспільного виробництва і підвищенню його ефективності відповідно до об'єктивних вимог економічних законів".

Об'єктивні потреби сучасного розвитку економіки, удосконалювання організаційно-правових форм і методів керування народним господарством - і здійснення господарської діяльності потребують посилення розробки загальнотеоретичних проблем правового регулювання господарської діяльності, зокрема, проблем, пов'язаних із розвитком господарського законодавства в сучасних умовах. Правове регулювання господарської діяльності охоплює широке коло питань організації і планування народного господарства, правового положення різноманітних господарських ланок, правового режиму їхнього майна, господарських зв'язків між ними, відповідальності за результати господарської діяльності, а також особливості її здійснення в різноманітних галузях народного господарства - промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, транспорті, торгівлі й інших, що функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.

Центральне місце серед них належить питанням правового закріплення
(правових форм) госпрозрахунку як об'єктивно необхідного методу господарювання, важливого важеля підвищення ефективності виробництва.
Господарський розрахунок як метод організації, керування і безпосереднього здійснення виробничо-господарської діяльності визивається до життя з'єднанням товарно-грошових початків у діяльності державних підприємств із централізованою системою державного керування і планування економіки.

Госпрозрахунковий характер виробничо-господарської діяльності державних підприємств означає функціонування їх у якості господарських ланок, що володіють відомою економічною самостійністю по відношенню як до вищестоящим, так і організацій, що рівноправні, а також до держави в цілому. Зазначене відокремлення в майновому й організаційному плані носить відносний характер (відокремлення в рамках єдності державної власності і державної організації народного господарства) і необхідно для участі державних підприємств в економічному обороті як між собою, так і за участю інших організацій (кооперативних, суспільних) і громадян, що як власники не приймають інших форм господарських зв'язків, заснованих на прямуванні їхнього майна, крім еквівалентно-відплатних (товарно-грошових).

Актуальність основних форм правового закріплення господарського розрахунку випливає з об'єктивних потреб сучасного розвитку системи госпрозрахункових відношень за участю державних підприємств і об'єднань.
Госпрозрахунковий характер діяльності підприємств і об'єднань викликає до життя й особливі правові форми її організації. Правове закріплення госпрозрахункових відношень здійснюється в нормах різних галузей права.
Тому необхідний комплексний (міжгалузевий) підхід до вивчення відповідних явищ господарського життя. Водночас комплексний підхід до дослідження зазначених проблем аж ніяк не виключає необхідності виділення місця і ролі чинних у цій області норм кожній із галузей права.

Правові проблеми господарського розрахунку можуть бути предметом дослідження фахівців із загальної теорії держави і права (у плані дослідження питання про співвідношення економіки і права, про економічні функції держави і т.п.); по адміністративному і фінансовому праву (при дослідженні організаційної структури народного господарства, правових питань керування і т.п.); по трудовому праву (при дослідженні питань оплати праці й організації матеріального заохочення в умовах госпрозрахункової організації виробництва і др.), по земельному праву (при дослідженні проблем раціонального господарського використання природних ресурсів і правових проблем охорони природи).

Сам господарський механізм являє собою сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів керування і правових норм, за допомогою яких товариство використовує економічні закони з урахуванням обстановки, що укладається.

У арсеналі економічних засобів, що забезпечують успішний вплив на розвиток народного господарства в цілому або окремих її галузях знаходяться важелі впливу, як ціноутворення, на чинники виробництва, їхній вплив на зміну обсягу виробництва, вплив на розмір національного доходу, державні фінанси, зовнішня торгівля, питання зайнятості, інвестицій у виробництво і т.д. т.п.

Все це говорить про те, що в розвитому ринковому господарстві, де стихійні тенденції розвитку виробництва можуть бути поставлені у визначені рамки, а товариство спираючись на силу держави може здійснювати цілеспрямоване керування виробництвом.

Як відомо, у межах однієї суспільно-економічної формації діють закони, властиві як суспільному засобові виробництва в цілому, так і чотирьом його окремим підсистемам - продуктивним силам, виробничим, організаційно- економічним і техніко-економічним відношенням. Оскільки економічний закон виражає внутрішні, необхідні, стійкі й істотні зв'язки між різноманітними сторонами явищ і процесів господарського життя, то він має і свої конкретні форми прояву. Система економічних законів знаходить своє вираження в системі економічних категорій. До останній, зокрема, ставляться товар, споживча вартість, вартість, ціна, собівартість, прибуток і ін.
Господарський механізм включає всі конкретні форми економічних законів визначеної економічної системи. З такого розуміння співвідношення господарського механізму й економічних законів економічної системи, або суспільного засобу виробництва, випливає, що господарський механізм є механізмом використання економічних законів. Тому перша умова успішного функціонування господарського механізму - пізнання економічних законів, обставин, при яких діє той або інший закон. Так, утримання закону вартості складає обмін еквівалентів. Проте існуючий обмін товарами між промисловістю і сільським господарством не є еквівалентним.

Оскільки існують також закони, що ставляться конкретно до розвитку продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних або виробничих відношень, то господарський механізм може функціонувати більш локально як механізм використання законів кожній із даних підсистем. Таким чином, використання економічних законів, як загальносистемних, так і підсистемних - найбільше важлива функція господарського механізму.

Друга за значенням функція господарського механізму, якщо виділяти її в контексті цілісного розгляду суспільного засобу виробництва, - дозвіл соціально-економічних протиріч. Дана функція випливає з попередньої, тому що кожний економічний закон містить у собі протиріччя. Але оскільки явище або процес завжди багачі закону, ця функція господарського механізму спрямована на рішення більш широкого кола протиріч, чим ті, що відбиті в законі. До них, якщо виходити з принципу примату виробництва, ставляться протиріччя самої системи продуктивних сил · » між даною системою і її речовинною формою, між технологічним засобом виробництва і його суспільної форми, а також протиріччя в межах самої суспільної форми. Найважливіше значення для реалізації цієї функції господарського механізму має використання протиріччя між продуктивними силами і виробничими відношеннями, а також основного протиріччя суспільного засобу виробництва.

Третя функція господарського механізму - реалізація відношень власності.
У межах цієї функції господарському механізму належить вирішальна роль в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Здійснення даної функції повинно бути спрямоване на те, щоб відношення власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил і, насамперед, головної продуктивної сили - людини, безпосереднього робітника. Варто домагатися, щоб у межах тієї або іншої економічної системи існував плюралізм форм власності, щоб різноманітні конкретні форми власності і конкурували, і співробітничали між собою.

Четверта важлива функція господарського механізму - усебічний розвиток людини, його потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів.
Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму складається в розвитку як біологічного, так і соціального аспекту сутності людини. У першому випадку необхідно домагатися оптимального гармонічного співвідношення у взаємодії людини з природою, не припускати поглиблення екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, у якій би органічно сполучилися економічні умови життєдіяльності людини (умови його праці, утворення, придбання кваліфікації) із зберіганням навколишнього середовища, гармонічною взаємодією цивілізації і природи. В другому випадку задача господарського механізму складається в тому, щоб людина стала активним суб'єктом виробничих відношень, або відношень власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відношень, щоб у кожній із цих сфер могла реалізуватися його соціальна природа. Оскільки сучасна людина вступає у відношення з іншими людьми, завдання господарського механізму полягає в тому, щоб насамперед погоджувати економічні інтереси людей.

Крім відзначених найбільше важливих функцій, господарський механізм виконує і другорядні, наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів і ін.

У узагальненому виді основні функції господарського механізму зводяться до забезпечення ефективної взаємодії всіх елементів економічної системи у всіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.

При розгляді господарського механізму слід зазначити, що процес взаємодії всіх елементів економічної системи в XVIII-XX ст. здійснювався переважно через ринок, через механізм попиту і пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентну боротьбу. Такий ринковий механізм був ядром господарського механізму того часу: зв'язку між сотнями тисяч дрібних капіталістичних і дрібнотоварних підприємств здійснювалися переважно за допомогою ринку і виявлялися як відношення конкуренції. Так регулювалися обсяги виробництва, ціни, пропорції між галузями і т.д. Протилежне цьому механізму, свідоме, планомірне регулювання, відношення організованості існували лише в межах окремих підприємств.

За минулі сторіччя в результаті значного прогресу продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, еволюції відношень власності від індивідуальної до переважно колективних форм, посилення ролі держави в економіці і дії інших чинників замість ринку ядром господарського механізму, основу якого складають закони планомірного і пропорційного розвитку економіки, стає її державне регулювання. Вперше воно чітко проявилося в США, під час кризи 1929-1933 р. Саме рішучі дії уряду, очолюваного тоді президентом Ф. Рузвельтом, вивели країну з найглибшої економічної кризи. З цього часу почалося широкомасштабне втручання держави в економіку, а держава з так називаного «нічного сторожа», захисника приватної власності, верховного арбітра, що стежив за дотриманням правил вільної конкуренції, перетворилося в значного підприємця, фінансиста, споживача, інвестора, роботодавця і, головне, - у регулювальника макроекономічних процесів. Теоретично ці процеси вперше обгрунтував Дж.
Кейнс. Він вважав закони вільної конкуренції, вільного ціноутворення й інші закони ринку атрибутами економіки XIX ст., а розширення функцій уряду називав єдино можливим засобом запобігання повної руйнації існуючих економічних форм і умовою успішного функціонування особистої ініціативи.

Методами і важелями державного регулювання є податкове, бюджетне, фінансово-кредитні, грошове й інші види регулювання, проведення активного амортизаційної політики. Основні форми, у яких реалізуються закони планомірного і пропорційного розвитку, - це державне регулювання, планування, прогнозування і програмування економіки.

Інноваційний господарський механізм, шляхи і методи формування.

Керування інноваційною діяльністю є адресним засобом стимулювання економічного росту, особливо при антикризовому регулюванні, що випереджає, на макро- і мікрорівнях.

Відомі дві основні гіпотези, на яких базується практика:

- інноваційна активність обумовлена непередбаченими проривами в області наукових знань;

- зміни економічної кон'юнктури (у першу чергу циклічні) викликають відповідні зміни інноваційної активності.

Інноваційній політиці, таким чином, придается переважно пасивна роль - чекати поки пройде час після використання потенціалу загальних і спеціальних знань у практику, або випливати за вимогами попиту, що формується під впливом соціально-економічної ситуації. Тим часом постіндустріальні стадії розвитку головних країн характеризуються високими темпами змін в економіці, що обумовлюються циклічними і структурними зсувами. Першим, хто “кидає спис” у сформовані прийоми менеджменту, є практика. Вона показала, що нейтралізація виникаючих знакозмінних навантажень на економіку потребує збільшення витрат, незважаючи на прийняті як державами, так і окремими підприємствами антикризові міри, у тому числі й інноваційні.

Звідси виникає необхідність нових теоретичних і методологічних підходів до керування інноваційною активністю, більш адаптованих до потреб товариства. Аналогічної точки зору притримується ряд вітчизняних і закордонних дослідників.

На жаль, в опублікованих роботах, корисних із погляду аналізу проблеми, недостатньо уваги виділена синтезу нових економіко-управлінських рішеннь, що надають політики нововведення статус генератора попиту.

Нижче поданий один із підходів до такого синтезу, що сприяє формуванню на макрорівні господарського механізму інноваційної політики.

Страницы: 1, 2, 3