Взаємовідносини продуктивних сил і виробничих відносин

П Л А Н

Вступ.

1. Поняття продуктивних сил та виробничих відносин в економічній теорії.

2. Взаємовплив та взаємозалежність продуктивних сил і виробничих відносин.

3. Еволюція розвитку продуктивних сил в у різних суспільних формаціях.

Висновки.

Список літератури.

Вступ.

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на ушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях
Ксенофонта (430-355 рр. до н. е.), Платона (427-347 рр. .о н. є.),
Аристотеля (384-322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму,
Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) -так називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси.
Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система погл ядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці «Трактат політичної економії» (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі літикос»-суспільний, державний і
«ойкономія»-управління, домашнє господарство («ойкос» - дім, господарство,
«номос» - закон).

Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантелістів.
Воно зародилось у XVI-XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфери обігу .у виробництво стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантелізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям
Петті (1623-1687 рр., Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-
1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На сню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723-1790 рр.) і Давида Рікардо
(1772-1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрун-вати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат.
Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого.
Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і
Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості.
Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку.
Вони прогнозували його можливості , виходячі з відомих їм економічних реальностей,і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій,слід визнати, що певні їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними діючими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна.
Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал -
Ангія, Дж. Кларк-США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс - Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.

Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.

Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це - теорії «троякої революції», «нового індустріального суспільства» , в яких піднімається питання про утворення єдиного індустріального суспільства.
Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.

1. Поняття продуктивних сил та виробничих відносин в економічній теорії.

Початкову основу життя складає суспільне виробництво. Перед тим, як займатися наукою, мистецтвом, політикою і любов'ю, люди повинні мати мінімум засобів до життя: дах над головою, одяг, їжу. І тому, якщо ми хочемо доторкнутися до складного клубка суспільних відносин, розкрити господарські зв'язки, соціальні процеси і визначити спрямованість, тенденції в їхньому прямуванні, нам насамперед необхідно роздивитися суспільне виробництво, як джерело всякого добробуту.

Виробництво не єдиний чинник, що визначає багатство країн і народів. На економічний розвиток впливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьми знання і досвід, чис-ленность народонаселення й інші чинники. Проте визначений результат товариство може одержати лише в тому випадку, якщо використовує ефект, закладений у цих чинниках, у процесі виробництва.

Під виробництвом розуміється процес впливу людини на предмети і сили природи і пристосування їх до задоволення тих або інших своїх потреб. У ньому взаємодіють три компоненти: робоча сила людини, предмети праці і засоби праці.

Під робочою силою розуміється сукупність фізичних і духовних спроможностей, який володіє організм і який реалізуються в ході трудового процесу. В міру розвитку суспільного виробництва змінюються характер і утримання робочої сили. На ранніх етапах розвитки товариства головну роль грали фізичні спроможності людини до праці. В міру розвитку виробництва, особливо в умовах сучасної науково-технічної революції, усе більш високі вимоги подаються до розумових спроможностей людини, до його інтелектуального рівня, науково-технічному утворенню, кваліфікації й інших якостей.

Робоча сила виступає особистим чинником виробництва, а людина - як її носій, що трудиться - як головна продуктивна сила.

Предмет праці - це усе те, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу майбутнього продукту. Якщо на зорі цивілізації предметом праці винятково була речовина природи, то в міру розвитку виробництва, науки і техніки серед предметів праці усе більше місце займають продукти виробництва, що називаються сировиною.

Засоби праці - це речі або комплекси речей, за допомогою котрих людин опрацьовує предмети праці, впливає на них. До них ставляться різноманітні знаряддя праці, механізми, засоби зв'язку, шляху повідомлення, земля й ін.
В міру розвитку виробництва засобів праці розвиваються, удосконалюються, ускладнюються.

Предмети праці і засоби праці в сукупності виступають як речовинний чинник виробництва, як засоби виробництва.

Виробництво не можна подавати як механічне з'єднання його елементів. Це складна система взаємодії робочої сили з засобами виробництва, тобто з його матеріальною основою. Засоби з'єднання чинників виробництва визначають систему пануючих у товаристві виробничих відношень. Утримання виробничих відношень визначається рівнем розвитку продуктивних сил, а характер їхнього прояви - засобом з'єднання робітника з засобами виробництва, тобто відношеннями власності на засоби виробництва.

У товаристві завжди панують визначені типи, види власності: приватна, колективна, дрібна трудов, державн, змішана і т.д. При цьому вони змінюються, розвиваються під впливом змін у матеріальних умовах виробництва і знаходяться в різних сполученнях, у постійних зв'язках. Якщо відношення власності перестають змінюватися, те продуктивні сили сковуються у своєму розвитку, гальмується технічний і соціальний прогрес. Відношеннями власності визначається приналежність зробленого продукту, форма його розподіли, характер обміну і рівень споживання різних груп людей.

Часто поняття власності зводиться до володіння визначеним майном, капіталом
(заводом, фабрикою, будинком, рахунком у банку і т.д.). Це не зовсім вірно.

Обсяг власності мера міста визначається не його рахунком у банку й особистому майні, а тими можливостями, що фактично дає йому займана посада.

Виробничі можливості товариства завжди були обмежені. З збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи приросту використовуваних ресурсів залишалися щодо невеличкими.
Пояснювалося це, з одного боку, визначеною стабільністю в потребах населення, а з іншого боку, - обмеженістю росту чисельності самого населення. Дві тисячі років тому на Землі мешкало 230-250 млн.чел., у 1800 р. - не многим більш 900 млн., у 1900 - 1,5 млрд., 1960 - біля 3 млрд.,
1995 - 5,5 млрд.людина. Темпи приросту населення різко зросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII в. молодий англійський священик
Томас Роберт Мальтус вивів закон убутної прибутковості. Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенні один, два, три, а чисельність населення - один, два, чотири і т.д.

У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, за останні сорок- п'ятдесят років у господарський оборот було вовлечено стільки природних ресурсів, скільки їх було використано за всю історію розвитку цивілізації до цього часу. Обгрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало однієї з центральних проблем господарювання.

Результатом господарювання в будь-який економічній системі є зроблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги, зроблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.

Друга цінність суспільного продукту складається в тому, що він має вартість, втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показує ціною яких зусиль зроблене цей продукт.

У радянській статистика цей продукт одержав назву сукупного або валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги, створені в матеріальному виробництві, і нематеріальні блага і послуги, створені в нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охорона здоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається з вартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складає з благ і послуг особистого споживання, і прибавочного продукту, призначеного на розширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою:

C + Y + m = K (1)

где: С - стоимость израсходованных средств производства;

Y - заработная плата;

m - прибавочна вартість.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він утвориться шляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів праці, тобто шляхом усунення їхнього повторного рахунку.

Чистий національний продукт (НП) по американській статистика складає ринкову вартість усіх кінцевих благ, зроблених у країні протягом року. У ньому немає повторного рахунку (наприклад, із вартості хліба виключається вартість тест, із вартості машини - вартість металу і т.д.). НП можна виміряти трьома засобами: 1. Як суму доданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих благ кожним виробником протягом року.

2. Як суму прибутків, отриманих у формі заробітної плати, відсотка, ренти і прибули тими, хто протягом року використовував свої ресурси для виробництва.

3. Як суму витрат на кінцеві блага, що одержуються споживачами, фірмами й урядом, тобто суму кінцевих продажів.

По розмірі цього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому багато умовностей, і зіставлення НП різних країн скоріше характеризує рівень развиваемости націй, чим рівень життя населення. При порівнянні і зіставленні НП необхідно застосовувати незмінні ціни.

Якщо цілком виключити з валового суспільного продукту матеріальні витрати
(С), тобто витрати матеріалізованої праці минулого років, то одержимо чистий прибуток товариства. У економічній теорії і сучасній обліково- статистичної практика чистий продукт товариства одержав назву національного доходу.

Утворюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму прямуванні стадії розподілу, обміну і споживання. На всім шляху його прямування між людьми укладаються, постійно підтримуються і розвиваються визначені економічні відношення. Головними, що визначають є відношення, що мають місце в самому виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.

К. Маркс відзначав, що кожному засобові виробництва присущ свій засіб розподілу утворюваного продукту. Але розподільні відношення не пасивні. У одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати в якості його пришвидшувача.

Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різноманітних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві або відбувається розладженість в усім господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).

Страницы: 1, 2, 3, 4