Факторам виробництва властива певна взаємозамінюваність, що супроводжується їх різною комбінацією з боку підприємців для зниження витрат виробництва. Так, у разі надто високої ціни землі під забудову у великих містах або її обмеженості споруджують висотні будинки — хмарочоси.
Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена обмеженістю більшості ресурсів, неоднаковою ефективністю їх використання, різними споживчими властивостями продукту, конструктивними особливостями виробу.

Марксистська політична економія розмежовує фактори виробництва та джерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості визнається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, — речовими факторами, але лише виробництва споживчої вартості, а не вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживчої вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, робочу силу — суб'єктивним фактором (рис. 3).

Речові, або об'єктивні, фактори виробництва самі не є капіталом. Вони перетворюються на капітал лише тоді, коли стають засобом експлуатації найманої робочої сили, матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення. Так, засоби виробництва — матеріальний носій постійного капіталу і перетворюються на нього завдяки тому, що від них та від засобів існування відособлені наймані робітники, які для забезпечення власного існування та існування своїх сімей змушені найматися до власника засобів виробництва- капіталіста. Засоби виробництва в руках дрібного товаровиробника (фермера, ремісника тощо), який не має достатньої кількості робітників (достатньої, аби не працювати самому), не перетворюються на капітал. Засоби виробництва є речовим фактором виробництва, беруть участь у створенні споживчої вартості товарів, але вартості і, відповідно, додаткової вартості не створюють. Їхня вартість, як і вартість предметів праці, лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею найманого робітника, а отже, враховується як уречевлена праця. Наприклад, працею токаря на деталь, яку він виготовив, поступово і частково переноситься вартість токарного верстата. Внаслідок цього вартість є сукупністю суспільно необхідної живої та уречевленої праці. Фізичної продуктивності, тобто здатності самим створювати частину доходу, засоби виробництва не мають.

Важливо зазначити, що західна статистична наука з усієї сукупності засобів виробництва, що застосовуються у процесі виробництва, до річного валового національного продукту зараховує лише перенесену конкретною працею частину зношених засобів праці (а також вартість сировини, матеріалів та інших предметів праці), тобто амортизовану частинку. Це також є свідченням того, що засоби виробництва жодної вартості не створюють.

Чи можливе зближення вищеокреслених поглядів з цієї проблеми? Певною мірою можливе. З одного боку, внаслідок радикальнішого перегляду зорієнтованими на марксизм науковцями структури продуктивних сил та категорії "продуктивність праці", а з іншого — внаслідок певного переосмислення західними вченими їхніх теоретичних установок. Так, Ф.Махлуп не вважає землю як безкоштовний дар природи капіталом. Капіталом у цьому випадку є витрати на поліпшення якості землі. Ще точніше було б сказати, що відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил, на нашу думку, слід відносити форми й методи організації виробництва, науку, використовувані людьми нові сили природи та інформацію. Ці елементи є факторами, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створення матеріальних і духовних благ і зростання продуктивності праці. Якщо поєднати цей висновок з розширеним розумінням продуктивності праці, то не самі названі фактори є джерелом певної частини національного доходу або додаткової вартості зокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційного забезпечення, щодо вдосконалення форм і методів організації праці, використання нових сил природи (наприклад ядерної, термоядерної, сонячної енергії).

У цьому випадку не буде підстав для розбіжності у поглядах з приводу того, що джерелом національного доходу, зокрема прибутку, є діяльність з організації виробництва, поліпшення якості землі, збирання, зберігання та розповсюдження інформації, наукова діяльність, особливо прогрес знань про найефективніше використання факторів виробництва та ресурсів. Цілком прийнятна і теза Й.Шумпетера, що таким фактором є діяльність підприємця щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології тощо. Продуктивною є праця у сфері освіти, управління народним господарством та в інших сферах.
Водночас предметом дискусій залишаються такі фактори, як засоби виробництва, ризик, час. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили в процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що народжує так званий синергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії в межах складної органічної системи. Цю нову продуктивну силу на поверхні явищ окремі суб'єкти економічних відносин, як і багато науковців, можуть розглядати як фізичну продуктивність самих засобів виробництва або як плату за ризик. Більше того, у процесі ускладнення системи продуктивних сил, появи в ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивна закономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності й породжувати концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості й прибутку зокрема є лише праця в її різновидах.

3. Сутність потреб та особливості їх розвитку

Потреби — це об'єктивні умови існування людини. Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій,
Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираз природи людини, відносили потреби до ключових економічних категорій.

Потреби є вихідною категорією відтворення. В суспільному процесі відтворення вихідною передумовою є людина. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути. Отже, по-перше, потреби — це категорія, що відбиває відносини між людьми і умовами їх життєдіяльності. По-друге, потреби мають об'єктивно- суб'єктивний характер.

Розвиток суспільства йде в руслі необхідних потреб. Об'єктивна зумовленість кожного нового явища оцінюється мірою потреб суспільства, а зміна способів життєдіяльності е необхідним -наслідком їх задоволення.
Прогрес суспільства прямо залежить від того, наскільки своєчасно усвідомлюються і враховуються в цілях діяльності нові потреби. Якщо поставлені цілі відриваються від реального змісту потреб, то регульована цілями діяльність стає даремною витратою людських сил.

У структурі потреб суспільства відображається кілька типів об'єктивних відносин, що зв'язують людей з умовами життєдіяльності. Це відношення до природи, до існуючих засобів життя, до себе та інших людей, а також відношення до праці і вільної діяльності.

У механізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємозв'язані і рівнозначні: економічні потреби відбивають відношення до праці і проявляються як необхідність економії робочого часу; соціальні — стосуються проблем особистості (необхідність самореалізації, духовного та фізичного вдосконалення, творчої діяльності тощо). Рівнозначність соціальних та економічних потреб полягає в тому, що добробут, освіта, охорона здоров'я, виховання дітей, соціальне страхування, задоволення від роботи постійно реалізуються в економії праці. Остання досягається при використанні у виробництві матеріально забезпечених, здорових, освічених і задоволених роботою людей.

Суспільство повинне задовольняти як соціальні, так і економічні потреби, але результуючим показником є ступінь задоволення соціальних потреб. Останні — важливий стимул економії праці, яка ефективна, коли в неї включаються такі соціальні чинники, як освіта, наука, ініціатива, культура, винахідливість і тим більше мотивація праці. Прикладом зростаючого впливу соціальної сфери може бути економіка США, де з кінця XIX ст. частка засобів виробництва у ВНП не перевищувала 19%.

В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті.
Останні поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні. Потребами першого рівня є фізичні потреби, що передбачають реалізацію об'єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини, їх елементарність визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями організму людини. В той же час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх
(спосіб споживання) має соціальний характер, отже, відбивається на формуванні соціальних потреб.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби. Абсолютні потреби формуються відповідно до загального світового рівня розвитку виробництва і відбивають максимально досягнутий у світовій економіці рівень відтворення здібностей людини. Дійсні потреби — це ті, що можуть бути досягнуті (реалізовані) при певному рівні розвитку виробництва.
Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено, і лише те, що суспільство може оплатити. Отже, платоспроможні потреби визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного попиту може відповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим суперечність між потребами та виробництвом набуває форми незбалансованості попиту і пропозиції на товари та послуги.

Розробці моделей потреб надають великого значення в західній науці.
Результати цих розробок використовуються насамперед у галузі маркетингу, реклами.

Ієрархія потреб за ступенем значення буде така: фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби в повазі і потреби в самоутвердженні (за А. Маслоу).

Людина намагається задовольнити передусім найважливіші потреби. Як тільки їй вдається задовольнити якусь важливу потребу, остання перестає бути рушійною силою. Одночасно у людини з'являються наступні за важливістю потреби.

Кожний крок в розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене ресурсами праці, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.
Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні зумовлені розширенням споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат може бути представлений формулою

[pic] де Е — соціально-економічна ефективність; Uс, Uе — соціальний та економічний ефект; Т — суспільний робочий час.

Соціально-економічна ефективність виражена як відношення витрат і результатів, але результат є не продуктом, а досягнутим рівнем задоволення соціальних та економічних потреб. При цьому на задоволення цих потреб
(включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який і є, по суті, суспільним робочим часом.

Зростання ефективності проявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат виражається в досягненні кращих умов життя, а економічний ефект, досягнутий у даному циклі, створює передумови для майбутнього розвитку. Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку потреб, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності.

Соціальні та економічні потреби стимулюють розвиток відповідних видів діяльності, які забезпечують зростання як економічної, так і соціальної сфер. Їм відповідають два критерії, дві міри суспільного прогресу і два найбільш загальних закони розвитку — закон зростання потреб і закон економії праці. Ці два закони відбивають дві сторони загальноісторичного і політекономічного закону ефективності, який відображує всі сфери людської діяльності, визначає її історичну еволюцію. Це проявляється вже на індивідуальному рівні: кожна людина, зацікавлена в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю. Звідси — раціональне обмеження потреб, жорстка черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій. Ця ж двоїстість проявляється і на суспільному рівні: скорочення часу на задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти економічні потреби при затратах робочого часу, що постійно знижуються.

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб. До середини 50-х років (перший етап) домінували матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до «економіки споживання». Почали формуватись такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін.

На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують послуги. Уже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 % становили витрати на послуги, більше 12 % - на товари довгострокового споживання.
Частка витрат на харчування в структурі особистого споживання в США становить 15 % (у Західній Європі — 20, Японії — 27 %).

Дію закону зростання потреб протягом ста років підтверджує динаміка вартості робочої сили.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Ці потреби вже частково задовольняються. Інтенсивний розвиток творчих та духовних потреб припадає на вільний час. В економічно розвинутих країнах зростають потреби у вільному часі.

За даними опитування, три чверті американців готові відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42 % усіх робітників та службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних суспільних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб — до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання — до переважання в ній послуг, у тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

Вихідним пунктом розвитку виробництва є нові, ще не задоволені потреби, які постійно виникають у всіх сферах життя суспільства. Особлива роль при цьому належить споживанню як категорії процесу відтворення. Споживання створює, а тим самим відтворює потребу. Здатність до споживання можна розглядати як певну продуктивну силу, що взаємодіє з виробництвом.

Теоретичним обгрунтуванням первинності потреб і всебічного врахування їх у господарській діяльності є домінуючі в країнах з ринковою економікою концепції маркетингу, сформовані в 50-х роках. Об'єктом діяльності маркетингу є потреба як така. Виробництво в умовах економіки споживання орієнтується на пошук засобів ефективнішого задоволення потреб. З 70-х років розробляються концепції соціально-економічного маркетингу, спрямовані на підвищення рівня життя.

Потреби є стратегічною основою національної економічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Функцією політики в цих країнах є формування та розподіл ресурсів як на мікро- (фірми), так і на макроекономічному рівні.

Суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4 комерційних нововведень були впроваджені вже в 70-х роках у США за результатами вивчення потреб ринку і тільки 1/4 — породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби і орієнтуються на технічні й продуктивні зміни, що доступні і вигідні споживачу. В арсеналі фірм США є близько 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою Існує система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб.
Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію потреб.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5