Розрахунки чеками

смотреть на рефераты похожие на "Розрахунки чеками"

Розрахунки чеками

Чек — грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпоряджання коштами, що є на розрахунковому рахунку.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:

— чекодавець — юридична або фізична особа, власник рахунка, який здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

— чекодержатель — юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеком;

— банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.
У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритпх у банках, називаються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатптн чеко-держателю зазначену в чеку суму коштів.

Власник рахунку виписує чекії в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленість щодо овердрафта).

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов'язкові реквізити: 1) назва банку; 2) наказ про сплату грошової суми; 3) отримувач грошей;
4) дата і місце виписки чека; 5) підпис чекодавця. В Україні використовується строго фіксована уніфікована форма розрахункового чека.

Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки
(розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10,
20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовлені комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку.

Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Облік їх ведеться окремо від чекових книжок.

Залежно від того, на чию користь виписаний чек, розрізняють три Їх види:

— іменні — виписані лише певній особі;

— ордерні — виписані на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити чек;

— пред'явницькі — в чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред'явнику.

Строк дії чекової книжки — один рік. Строк дії розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, — три місяці. За погодженням з установою банку, строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 (десяти) календарних днів (день виписки чека не враховується).

Будь-які виправлення і помарки в чеку не допускаються. Забороняється передача чекової книжки її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання позаповнених бланків чеків та завірення їх відбитком печатки. Одночасно з виписуванням чека на його корінці зазначається назва отримувача коштів, номери документів, що оплачуються, сума і залишок ліміту. Ліміт чекової книжки — це загальна гранична сума, на яку чекодавець може виписати чек з цією книжкою.

Головні бухгалтери підприємств, які ведуть розрахунки чеками, зобов'язані періодично перевіряти: правильність використання чеків особою, яку уповноважено на їх підписання: правильність виведення залишків ліміту на корінцях чеків; звіряти суми на корінцях чеків із записами у виписках з рахунка в банку. На підприємстві чекові книжки повинні зберігатися під замком у безпечному від пожежі і крадіжки приміщенні.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву.
На основі поданої заяви банк-емітент виписує чекодавцю чекову книжку.
Операційний працівник банку перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці
(кожний чек має свій номер), заповнює внутрішній бік обкладинки книжки, вписує у кожний чек його основні реквізити. Банк веде облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказується номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків видається книжка.
Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку № 722 "Розрахункові чекові книжки та розрахункові чеки" в банку-емітенті (у сумі ліміту). Депонування коштів — це внесення певних грошових сум на зберігання до банку: у даному разі — для .іабезпечення банківської гарантії вчасності платежу. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення для перерахування коштів на рахунок N 722.

При розрахунках чеками чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючії чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Приймаючи чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє: відповідність чека встановленому зразку; правильність заповнення чека; відсутність виправлень; відповідність суми на корінці чека сумі, вказаній у самому чеку; строк дії чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця (у фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, дані його паспорта або документа, що його замінює).

Приймаючи чек із чекової книжки до оплати, чекодержатель відділяє його від корінця, проставляє на звороті розрахункового чека та на корінці календарний штемпель, підписує чек і робить відповідні відмітки у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки. Чекодержатель здає в банк чеки разом із трьома примірниками реєстру. Реєстр вміщує повну інформацію про чеки, що надходять до установи банку.

При оплаті чека кошти списуються з відповідного рахунка чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя. Оплата чеків — відповідальна банківська операція. Чеки можуть бути недійсними, мати різні дефекти і навіть бути підробленими. Ризик, пов'язаний з видачею і оплатою чеків, для банків є досить суттєвим.

Клієнт може поповнити ліміт чекової книжки у разі його вичерпання. Для поповнення ліміту чекодавець подає в банк доручення (фізична особа подає заяву або заповнює спеціальний ордер) разом з відповідною чековою книжкою.
У дорученні в рядку "Призначення платежу" вказується ''Поповнення ліміту за чековою книжкою".
Отже, розрахунки за допомогою чеків проводяться так:
1) покупець на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку, для чого банк-емітент депонує певні грошові кошти (ліміт чекової книжки); 2) покупець, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек; 3) постачальник здає чек в установу банку, яка його обслуговує; банк зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника. Одночасно ця сума списується з рахунка покупця, на якому вона була депонована (принципово суть справи не змінюється від того, обслуговуються чекодавець і чекодержатель в одній чи різних установах банків).
В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків.
Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків.

Порядок здійснення розрахунків векселями

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселе-держателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку.

В Україні використання векселів у господарському обороті почалося з 1992 р. Вексельний обіг у вітчизняному народному господарстві є знаряддям комерційного кредиту та поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності. Важливою є роль векселів для покриття взаємної заборгованості господарських суб'єктів. Однак обсяги вексельного обігу в
Україні майже не зростають, а якість самих векселів знижується.

Випускаються два види векселів: простий і переказний. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент — одержувач грошей, який володіє векселем, пред'являє його до оплати трасату і одержує гроші.

Основними суб'єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:

— векселедавець (трасант, перший набувач векселя);

— векселедержатель (ремітент);

— платник (трасат).
Основною відмінністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою. Трасат (платник) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставившії на ньому свій підпис. Лише після акцепту вексель стає повноцінним виконавчим документом. Вексель може виписати як платнир;, так і постачальник. Якщо вексель виписується постачальником, то платник повинен обов'язково акцептувати такий вексель. Отже, головним вексельним боржником за переказним векселем є акцептант (за простим векселем — векселедавець).
Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленістю між постачальником і покупцем. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку.
Вексельний обіг, таким чином, пов'язаний з виникненням боргу (боргових зобов'язань) у відносинах між постачальниками і покупцями (споживачами).
Схема взаємозв'язків у найпростішому вигляді тут така: підприємство, отримавши вексель від свого покупця, використовує цей вексель для розрахунків уже зі своїм постачальником.
Невиконання умов вексельного обігу, несплата векселя у визначений строк призводить до банкрутства боржника на основі реалізації принципу повної матеріальної відповідальності.
В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських зв'язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків.
Важливе значення сьогодні має формування надійного механізму регулювання вексельного обігу. Інституціональну основу такого механізму могла б скласти загальнодержавна вексельна палата, яка могла б організувати реєстровий контроль векселів за єдиними правилами, а також взяти на себе ведення зведеного реєстру вексельних випусків. Реєстрація векселів, відстежування шляхів їх руху дозволяє відраз'у ж розпізнати фальшиві векселі, підробки, виявити факти недобросовісного придбання векселів.
Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто у ньому не вказується матеріальна підстава боргу на відміну від інших розрахункових документів, у яких чітко засріксова-110, за які товарно-матеріальні цінності (посл-гіі, роботи! здійснюються розрахунки.
Вексель — це документ, складений у письмовій формі на папері, який містить строго визначену кількість обов'язкових реквізитів. У цьому зв'язку малоперспектнвшім є розвиток розрахункових операцііі з бездокументарними векселями, тобто використання електронної форми векселів. Бездокументар-ний обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис того, хто його видає, що позбавляє вексель законної сили. Відсутність підпису векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов'язання.
Будь-який переказний вексель може бути переданий за допомогою здійснення особливого передатного надпису на звороті векселя — індосаменту. Особа, яка при цьому поступається своїми правами, називається "індосант", а яка набуває їх — "індосат". Здійснюючи індосамент, індосант бере на себе абстрактні зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедер-жатель за видачі векселя.
Особа, у якої знаходиться переказшгй вексель, розглядається як законний векселедержатель, якщо вона засновує своє право на неперервному ряді індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними.
Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля — вексельного поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя і, таким чином, сприяє ширшому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той, за кого він дав аваль.
При настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений, векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб. Відмова у акцепті або у платежі має бути засвідчена актом, складеним у публічному порядку (протест у неакцепті або у неплатежі). У разі оголошення неспроможним платника або векселедавця для здійснення векселедержателем належних йому прав достатньо пред'явлення судового визначення щодо оголошення неспроможності.