• новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

• цінні папери (акції, облігації та ін.);

• цільові грошові внески;

• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом:

• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;

• створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;

• придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;

• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

• надання позик, кредитів, майна та майнових прав. Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

• інвестори (замовники);

• виконавці робіт (підрядники);

• користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

• юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

• громадяни України;

• іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:

1) сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності);

2) екологічна сфера;

3) інноваційна сфера;

4) сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);

5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу. Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування й розпорядження інвестиціями на період та на умовах, що визначаються договором між учасниками інвестиційного процесу. Користувачами об'єктів інвестиційної діяльності можуть виступати юридичні та фізичні особи, державні та муніципальні органи, іноземні держави та міжнародні організації, для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності.

Якщо користувач об'єкта інвестиційної діяльності не є інвестором
(орендар, лізингоотримувач), то взаємовідносини між ним та інвестором реалізуються шляхом угоди (контракту) про інвестування. Суб'єкти інвестиційної діяльності мають право поєднувати функції двох або кількох учасників. Усі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрямки, розміри та ефективність інвестицій.

Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою
(контрактом) свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.

Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення.

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації Інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства па окремих етапах їх розвитку[6].

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми), підприємства. Стратегія розвитку будь-якої компанії (фірми) та будь- якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі компанії (фірми), підприємства.

3. Забезпечення максимізації доходів (прибутку) від інвестиційної діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії

(фірми), підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії
(фірми), підприємства може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок добору високоприбуткових інвестиційних проектів, а з іншого - за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація доходів (прибутку) від інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, отже ці показники мають бути оптимізовані між собою.
Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми) у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Виходячи з цього, серед розглянутих завдань інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація доходу (прибутку) від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компаній
(фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.

4. Проблеми використання власних та залучених коштів підприємства для фінансування інвестицій

Фінансування інвестицій у перехідний до ринку період здійснюється за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішніх джерел належать власні кошти підприємств та заощадження населення, бюджетні асигнування (з державного та місцевих бюджетів), а також довгострокові кредити та позики
(державні та комерційні). Зовнішніми джерелами є приватні прямі та портфельні іноземні інвестиції, а також іноземні кредити та позики (у тому числі під гарантії уряду).

Традиційно в Україні фінансування капітальних вкладень здійснювалось в основному за рахунок внутрішніх джерел. Можна припустити, що й надалі вони будуть відігравати вирішальну роль, незважаючи на активізацію залучення іноземного капіталу.

Сьогодні із загальної суми коштів, використаних підприємствами та організаціями, на розвиток і вдосконалення виробництва йде 20%, на соціальний розвиток - 8%. Найбільшу частку в сумі використаних коштів становлять платежі до бюджету - 45% (у 1992р. - 35%). У той же час у загальному обсязі власних та залучених коштів підприємств, що надійшли у
1993 р., основним джерелом фінансових ресурсів, як і раніше, залишається прибуток - 56%, на частку амортизаційних відрахувань припадає 24%, асигнування з бюджету та позабюджетних фондів становлять близько 9%, кредити банків - понад 11%.

Розглядаючи перспективи використання власних та залучених коштів підприємств для фінансування інвестицій можна виділити такі проблеми.

4.1. Прибуток підприємств як джерело інвестицій.

Нестачу фінансових ресурсів підприємства намагаються поповнити за рахунок підвищення цін на свою продукцію. У 1993 р. усе збільшення прибутку в народному господарстві визначалось ціновим фактором. Так, у промисловості в 1993 р. оптові ціни зростали швидше, ніж прибуток (відповідно в 10 разів на рік). Проте, збільшуючи ціни, підприємства зіштовхуються з обмеженням попиту, що призводить до проблем з реалізацією продукції та, як наслідок, до спаду виробництва. Це може поставити на грань банкрутства багато підприємств. Наприклад, у Росії у складному становищі опинився Волзький автомобільний завод: щоб забезпечити необхідні кошти для інвестицій, він постійно піднімав ціни на автомобілі "Жигулі", у результаті чого вони стали дорожчими від багатьох більш якісних іноземних моделей. Тому збут продукції
ВАЗу стає проблематичним, а доля заводу - невизначеною. Тут необхідні урядові заходи, які могли б полегшити підприємству формування необхідних фінансових ресурсів для виробничого розвитку.

Різновиди і структура капітальних вкладень. За загальноприйнятим визначенням капітальні вкладення являють собою періодично здійснювані дострокові витрати капіталу на відтворення основних дій і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. З огляду на функціональну цілеспрямованість пізнають валові і чисті капітальні вкладення. Валові літальні вкладення[7] — це загальна сума одноразових ,»ат капіталу на просте і розширене відтворення очних основних фондів та об'єктів соціальної оструктурю, а чисті — витрати лише на розширене їх створення. Величину чистих капіталовкладень неважко "рахувати; для цього з загального обсягу капітальних вдень треба вилучити розмір амортизаційних відрахувань, і використовуються, як відомо, на просте відтворення певних фондів та іншого майна підприємства. За існуючими на підприємствах системами планування обліку до складу капітальних вкладень включають: 1) гість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів обичного устаткування, а також зараховуваних до повних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші італьні роботи і витрати. До останніх відносяться: тугість земельних ділянок; роботи по глибокому вдувальному бурінню на нафту, газ і термальну воду; ефектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються.

Рис. 7.5. Пересічна елементyо-технологічна і відтворювальна структура капітальних вкладень на підприємствах різних галузей промисловості

України.

4.2. Амортизаційні відрахування.

Зростаюча інфляція знецінила власні кошти підприємств, накопичені за рахунок амортизаційних відрахувань, та фактично девальвувала це джерело капіталовкладень.

Щоб підвищити стійкість власних нагромаджень підприємств[8], уряд
України з 1992 р. прийняв рішення про переоцінку основних фондів для приведення їх балансової вартості до відповідності з цінами та умовами відтворення. Зростання вартості основних фондів підприємств та їх амортизаційних відрахувань пропорційно темпам інфляції дозволяє збільшити джерела власних коштів для фінансування капіталовкладень. Тому одним з найважливіших заходів по підвищенню внутрішньої інвестиційної активності може бути інфляційний захист амортизаційного фонду шляхом регулярної індексації балансової вартості основних коштів.

Щоб запобігти використанню амортизаційних фондів на потреби споживання, уся сума амортизаційних відрахувань, так само як і призначена для фінансування капітальних вкладень частина прибутку, повинна акумулюватись на спеціальних рахунках, що відкриваються в банках за місцем розташування підприємства, з виплатою відповідного відсотка по вкладу та контролем банку за цільовим витрачанням накопичених коштів. Проте реалізація цих заходів вимагає значного розширення банківської інфраструктури, нерозвиненість якої особливо характерна для регіонів.

4.3. Бюджетне фінансування.

Різке збільшення дефіциту держбюджету не дозволяє у наш час розраховувати на вирішення інвестиційних проблем за рахунок централізованих джерел фінансування. При обмеженості бюджетних коштів держава буде змушена перейти від без зворотного бюджетного фінансування до кредитування. Зміцніє контроль за цільовим використанням пільгових кредитів. Для забезпечення гарантій повернення кредиту необхідно впровадити систему застави майна у формі нерухомості, зокрема землі. Законодавча база цього створена Законом про заставу.

Державні централізовані вкладення передбачається спрямовувати на реалізацію обмеженого числа регіональних програм, створення особливо ефективних структуроутворюючих об'єктів, підтримання державної інфраструктури, подолання наслідків стихійних лих та надзвичайних ситуацій, вирішення найбільш гострих соціальних та економічних проблем.

На етапі виходу із кризи пріоритетними напрямками, з точки зору бюджетного фінансування, будуть:

• виділення державних інвестицій для стимулювання розвитку опорних сировинних та аграрних районів, що забезпечують рішення продовольчої та паливно-енергетичної проблем; підтримка науково-виробничого потенціалу та раціональних економічних зв'язків індустріальне розвинених районів;

• виділення субсидій на соціальні цілі слабко розвинутим районам з надмірно низьким рівнем життя населення, що даватиме можливість зупинити його падіння власними силами.

З часом усе більше уваги в галузі регіональної інвестиційної політики буде приділятися залученню приватних та іноземних інвестицій. Для стимулювання приватних інвестицій в об'єкти, рекомендовані відповідно до прогнозів розміщення продуктивних сил та регіональних програм, будуть використовуватись такі економічні регулятори, як інвестиційна субсидія
(визначений відсоток з кошторисної вартості об'єкта), пільговий інвестиційний кредит, виплата інвестиційних премій за спорудження об'єктів у встановлені строки, відшкодування комерційним банкам різниці у відсотках за пільговий інвестиційний кредит та ін.

4.4. Банківський кредит.

Довгострокове кредитування, особливо в умовах підприємництва, що зароджується, могло б стати одним з важливих джерел інвестицій. Проте інфляція робить довгостроковий кредит невигідним для банків. Частка його в загальному обсязі кредитування продовжує скорочуватись і, на кінець 1996 року становила в Україні тільки 3, 1% проти 5, 2% на початку року[9].

4.5. Кошти населення.

Як джерело фінансування капітальних вкладень можна використовувати залучення коштів населення шляхом продажу акцій підприємств, що приватизуються, та інвестиційних фондів. Це також є й одним із шляхів захисту особистих заощаджень громадян від інфляції.

4.6. Запобігання відтоку капіталу.

За останні роки в Україні склався шар підприємств та підприємців, що накопичили великі капітали[10]. Проте нестійкість становища в країні робить для них невигідним та ризиковим реінвестування прибутку в економіку, у результаті чого зароблені кошти переводяться у конвертовану валюту та осідають у Західних банках. За кордон із країни щорічно переказується багато мільярдів доларів. Отже, найважливішим напрямком активізації інвестиційної діяльності повинно стати створення умов для запобігання відтоку та повернення вітчизняного капіталу. Йдеться про заходи щодо поліпшення загального інвестиційного клімату.

Висновок

Незважаючи на досить помітний розвиток економіки України, існує досить багато проблем які ще потребують вирішення. Одна з них - проблема інвестування економіки України за рахунок внутрішніх резервів, була розглянута в даній роботі.

Не можна зв'язувати економічні коливання винятково лише з зовнішніми факторами, такими, як війни, посуха й інші подібні аномалії. Навпаки, причини безробіття й інфляції криються значною мірою у відсутності повної синхронності в прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема рішень про заощадження й інвестиції. Крім того, ціни на продукцію і заробітну плату стійкі до зниження — значному зниженню цін і заробітної плати передують, таким чином, внутрішні фактори, що на додаток до зовнішнього вносять свій внесок у нестабільність економіки.

Література

Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.:Генеза,

1997.-384с.

Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс: Принципы, проблеми й политика. В 2 т.: Пер, с англ. 11-го изд. Т. І. — М.: Республика, 1992.

— 399 с.

Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс: Принципьі, проблемьі й политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. — М.: Республика, 1992.

. 400 с.
Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с.

Гальчинський А. Основи економічних знань. К.: Вища школа.1999 ( 632с

Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 587с

Основи економічної теорії. Посібникю.(за ред.Мочерного С.) К.:Академія 1998
( 486с
Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995-478с.

Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.
Смирновой,-Москва:БЕК,-1996-398с.

Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.

-----------------------

[1] Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності.
-К.:Генеза, 1997.-384с.
[2]Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.

[3] Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс: Принципы, проблеми й политика. В

2 т.: Пер, с англ. 11-го изд. Т. І. — М.: Республика, 1992. - 399 с.

[4] Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с.

[5] Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.:Генеза,

1997.-384с.

[6] Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.

[7]Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 587с

[8] Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс: Принципьі, проблемьі й политика.

В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. — М.: Республика, 1992.

[9] Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.:Генеза,

1997.-384с.

[10] Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 587с

-----------------------

Інвестиції підприємства

Внутрішні (вітчизняні)

Зовнішні (вітчизняні)

Фінансові (цінні папери)

Реальні (виробничі)

Валові

Чисті

Прямі

Портфельні

Державні

Приватні

Елементно-технологічна

Структура капітальних вкладень

Відтворювальна

- витрати на будівельно-монтажні роботи – 35...40%

- Витрати на придбання устаткування – 45...50%

- Інші капітальні роботи і витрати – 10...20 %

- Просте відтворення – 25...30 %

- Розширене відтворення–70...75 %

- Технічне переозброєння і реконструкція – 35...45 %

- Розширення підприємства – 10...15 %

- Нове будівництво – 15...25 %

Страницы: 1, 2