Проаналізуємо кількість діючих малих підприємств у розрахунку на 1000 чоловік. У середньому по Україні цей показник дорівнює 1,46. Стосовно зареєстрованих малих підприємств цей чинник вищий, майже в три рази - 4,6
(мал. 2.7). В регіональному аспекті цей показник має великі розбіжності.
Так, набагато вищий показник, ніж у середньому по країні, у
Дніпропетровській та Харківській областях (2,22 і 2,19 відповідно), в місті
Києві (2,6), Автономній Республіці Крим (2,0). Разом з тим у таких областях як Чернігівська, Вінницька, Житомирська він нижче від середнього більш як у два рази (0,61; 0,63; 0,72 відповідно). Значно нижче показники у
Тернопільській (0,80), Кіровоградській (0,81), Херсонській (0,82) а
Закарпатській (0,83) областях. [pic]

[pic]

Досить широкий діапазон коливання і показника продуктивності праці
(відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності робітників). Низькі показники продуктивності праці зокрема у Львівській,
Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Аналіз свідчить, що розвиток малого підприємництва залежить від багатьох фактів, серед яких найважливішу роль відіграють регіональні
(територіальні) умови. До них слід віднести: економічний потенціал, наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів, ставлення місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення даного регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись при розробці та впровадженні системи регіонального управління, здійсненні ефективної територіальної політики щодо розвитку малого підприємництва, що сприятиме формуванню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.

3. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики.
Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць.
Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

В структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого - особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

- жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

- фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями їх використання;

- формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

- безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.

У 1994 році вартість основних виробничих фондів малих підприємств становила 14826,9 млрд.крб., або 5,8% від загальної вартості виробничих основних засобів, в той час, коли у 1993 році цей показник досягав лише
2,2%. Вартість оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей у
1994 році становила 34547,5 млрд.крб., тобто 4,2% від загальної вартості оборотних коштів (табл. 2.6). У 1995 році вартість всіх основних фондів малих підприємств досягла 106016,6 млрд.крб., у тому числі виробничих основних фондів - 70640,5 млрд.крб. Оборотні кошти в запасах товарно- матеріальних цінностей на кінець 1995 року становили 144375,5 млрд.крб.

|Таблиця 3.1 |
|Вартість основних виробничих фондів та наявність оборотних коштів на |
|кінець звітного періоду (у 1993-1994 рр.) |
| |Галузі народного |Малі |Питома вага |
| |господарства, |підприємства, |малих |
| |млрд.крб. |млрд.крб. |підприємств, %|
|Оборотні кошти в запасах|134200,0|826752,|5233,|34547,5|3,9 |4,2 |
|товарно-матеріальних | |8 |8 | | | |
|цінностей | | | | | | |
|Розраховано за даними Міністерства статистки України |

Організація фінансових відносин суб’єктів малого бізнесу базується на формуванні й русі фінансових ресурсів цих суб’єктів, їх ефективному використанні. На жаль, вітчизняна економічна наука до цього часу ще не має загальноприйнятої точки зору щодо терміна “фінансові ресурси”. За визначенням М.Я.Коробова, “фінансові ресурси підприємств - це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту, національного доходу й використовуються у статутних цілях підприємств”.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур - це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи відносяться кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи слід віднести надходження коштів від фінансово- банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел відносяться: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів.

Фінансові ресурси малих підприємств у 1995 році досяглі 166500,2 млрд.крб., у т.ч. балансовий прибуток - 98664,0 млрд.крб., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, - 67836,2 млрд.крб. У кооперативах фінансові ресурси становили 8275,4 млрд.крб.: балансовий прибуток - 4440,4 млрд.крб., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, - 3835,0 млрд.крб. (табл. 3.2).
|Таблиця 3.2 |
|Основні показники діяльності малих підприємств та кооперативів у 1993-1995|
|рр. (млрд.крб.) |
| |1993 |1994 |1995 |
|Виручка (валовий доход)|16202,4|1946,3 |128899,|10545,0|492609,|29815,4 |
|від реалізації | | |5 | |1 | |
|продукції, робіт, | | | | | | |
|послуг | | | | | | |
|Податок на додану |3286,3 |320,7 |24956,7|1816,1 |67836,2|3835,0 |
|вартість, акцизний збір| | | | | | |
|та інші витрати, що | | | | | | |
|виключаються з виручки | | | | | | |
|від реалізації | | | | | | |
|Фінансовий результат |1158,5 |52,7 |6449,7 |235,3 |14917,2|380,0 |
|від позареалізаційних | | | | | | |
|операцій | | | | | | |
|Балансовий |4219,4 |392,5 |31723,0|2080,0 |98664,0|4440,4 |
|прибуток/збиток | | | | | | |
|Витрати на виробництво |9855,2 |1285,8 |78669,5|6884,5 |338648,|21874,2 |
|реалізованої продукції | | | | |9 | |
|Фінансові ресурси |7505,7 |713,2 |56679,7|3896,1 |166500,|8275,4 |
| | | | | |2 | |
|Розраховано за даними Міністерства статистки України |
|МСП - Малі |КООП - Кооперативи |
|підприємства; | |

Якщо розглянути роль фінансів малого бізнесу у народному господарстві, зокрема за балансовим прибутком, то видно, що питома вага балансового прибутку малих підприємств в 1994 році в торгівлі та громадському харчуванні досягає 38,5% , в постачанні та збуті - 20,6%, у побутовому обслуговуванні населення - 17,2%, в будівництві - 16,1%, на транспорті -
10,9%. В цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише 6,1% від загального балансового прибутку галузей народного господарства. У 1995 році балансовий прибуток малих підприємств дорівнював 98664,0 млрд.крб.
(5,8%), станом на 1 липня 1996 року - 62118,0 млрд.крб. (8,0%).

Розглянемо деякі показники фінансово-економічної діяльності суб’єктів малого бізнесу, зокрема малих підприємств. Для визначення фінансово- економічної ефективності діяльності малих підприємств визначемо два показники: продуктивність праці та рентабельність. Насамперед, розглянемо продуктивність праці, яка визначається за формулою:

[pic]

Тоді продуктивність праці на малих підприємствах у 1995 році становила
94,6 млн.крб. на одного чоловіка. У народному господарстві продуктивність праці становила відповідно 78,2 млн.крб./чол. Таким чином, продуктивність праці у суб’єктів малого підприємництва на 20% вище, ніж у народному господарстві.

Розглянемо інший показник фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств - рівень рентабельності, як співвідношення прибутку та собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 1993 році він становив 42,8%, у 1994р. - 40,3%, у 1995р. - 29,1%. Проте він майже у
1,5 раза вищий, ніж у середньому по народному господарству, який у 1993 році був 36,8%, у 1994р. - 25,6%, у 1995р. - 20,0%; значно менший цей показник у промисловості: 1993р. - 35,6%, 1994р. - 24,7%, 1995р. - 16,6%
(табл.2.8).
|Таблиця 2.8 |
|Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства |
| |1991 |1993 |1994 |1995 |
|Балансовий прибуток МП, млрд.крб. |1,7 |4219,4 |31723,4 |98664,0 |
|Витрати на виробництво реалізованої|7,5 |9855,2 |78669,5 |338649,0 |
|продукції МП, млрд.крб. | | | | |
|Рівень рентабельності МП, % |23,2 |42,8 |40,3 |29,1 |
|Рівень рентабельності галузей |- |36,8 |25,6 |20,0 |
|народного господарства (прибуток | | | | |
|від реалізації продукції до | | | | |
|собівартості реалізованої | | | | |
|продукції), % | | | | |
|Рівень рентабельності промислових |21,1 |35,6 |24,7 |16,6 |
|галузей, % | | | | |
|За даними Міністерства статистики України |

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку, суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також - у неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти підприємницької діяльності, які:

- здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

- сплачують відповідні податки;

- звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки слід відносити суб’єкти малого підприємництва, які:

- зареєстровані, але не сплачують податки і не звітують в органах державної статистки;

- не пройшли відповідну державну реєстрацію;

- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством економічну діяльність, або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів слід виділити такі категорії:

- індивідуально зайняті;

- працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

- офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;

- діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

- неврахована діяльність працівників формального сектора, яка здійснюється на робочому місці тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор
(тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і “напівформальний” сектор
(діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він існував і раніше і був представлений репетиторами, будівельниками-
“шабашниками”, кравцями, домопрацівниками, перекупниками (які іменувалися
“спекулянтами”) тощо, існувала і тіньова економіка. Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектора різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища - вулична торгівля, “човникарі”, розширилися масштаби “класичної тіньової економіки”.
Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки.
Крім того, значна частина людей поєднує роботу у формальному та неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є
“об’єктивною” реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного боку, очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та доходів населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі відсутні соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці. Відбувається відтік частки кваліфікованих та перспективних працівників з формального сектора, що негативно впливає на його ефективність. Зайнятість людини у неформальному секторі, насамперед у таких сферах малого бізнесу, як торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним обсягом балансового прибутку у липні 1996 року), побутове обслуговування населення (57,1%), постачання та збут (23,4%), призводить до втрати кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність характеру зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Все це є наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а насамперед, загальноекономічних труднощів кризового характеру.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5