Нормування праці на підприємсті

смотреть на рефераты похожие на "Нормування праці на підприємсті"

ЗМІСТ.
1. Вступ
2. Принципи організації праці.
|Робочий час і його основні елементи. |
|Діагностика робочого часу. |
|Нормування часу робітників. |
|Планування часу керівників і спеціалістів. |
|6.1. Способи підвищення ефективності використання |
|робочого часу керівників. |
|7. Методика встановлення інших норм праці. |
|Список використаної літератури. |

Вступ

Праця являє собою доцільну діяльність людей, ціллю якої є створення матеріальних і духовних благ. Затрати праці на створення цих цінностей повинні мати кількісну оцінку, тому, що в масштабі суспільства дістають визнання тільки ті з них, що відповідають суспільно необхідному часу, тобто часу, необхідному на виготовлення даного виробу при суспільно нормальних умовах виробництва при середньому рівні цілісності й інтенсивності праці.

Безпосередньо на рівні підприємств суспільно необхідний час виступає як необхідний час - робочий час що необхідний для виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно-технічних умовах даного підприємства робітниками відповідної кваліфікації при нормальній інтенсивності праці.

Ці умови на підприємствах різноманітні, тому різняться і необхідні затрати часу, рівень яких може бути вище або нижче суспільно необхідних затрат. Відповідно будуть різноманітними і фактичні витрати.

Нормування праці це визначення її необхідних затрат на виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно технічних умовах. Ціллю нормування праці є найбільш точне визначення необхідних затрат, а відповідно і результатів праці і їх відбиток у нормах праці.

Ціллю даної курсової роботи є висвітлити суть нормування праці на підприємстві, показати методи і прийоми що використовуються для досягнення даної мети, а також вказати шляхи підвищення продуктивності праці на підприємстві.

Принципи організації праці.

Організація праці - система мір спрямованих на більш повне й ефективне використання трудових і матеріальних ресурсів.

Головна ціль організації праці - створення умов для росту продуктивності праці. Тому правильна організація праці повинна враховувати такі завдання:

- техніко-економічне завдання - створення умов праці для ефективного використання робочого часу, трудових навиків і досвіду робітників, а також створення умов для найбільш ефективного використання устаткування й інших матеріальних засобів,

- соціальна - створення гігіїєнічних і безпечних умов праці. Охорона праці з метою зробити її привабливою і творчою.

Охорона праці здійснюється по таких основних напрямках:

- кооперація праці в професійно-кваліфікваному, технологічному і функціональному аспектах; нормування

- праці як основа її організації;

- матеріальне і моральне стимулювання робітників за поліпшення якісних і кількісних показників їхньої праці;

- добір, підготування і підвищення кваліфікації кадрів, включаючи вивчання сучасних прийомів і методів праці;

- організація робочих місць, включаючи поліпшення умов праці.

У нашій країні не приділяється належної уваги виборові, підготуванню і підвищенню кваліфікації робітників. Деякою мірою це пов'язано зі складність переходу до ринкових відносин. Постійні зміни попиту і пропозиції товарів і послуг і самої робочої сили потребують її великої рухливості, мобільності, у тому числі фахової і кваліфікаційної. Від якісного складу кадрів в організації багато в чому будуть залежати і результати їхньої роботи.
Аналізуючи організацію праці на підприємствах, можна виділити основні принципи організації праці:

- пропорційність

- ритмічність

- безперервність

- узгодженість.

Робочий час і його основні елементи.

Під робочим часом розуміється тривалість участі людини в організованому трудовому процесі, протягом якого вона повинна виконувати свої виробничі або службові обов'язки. Він вимірюється тривалістю робочого дня, робочого тижня, робочого місяця, робочого року і звичайно регулюється національним законодавством, що визначає його граничний розмір за календарний період, яким частіше усього є тиждень. Час, витрачений понад нормальний розмір, рахується понаднормовим і повинен оплачуватися по підвищених розцінках.

У залежності від віку й умов праці для окремих категорій робітників законодавчо встановлюється скорочений робочий час. У першу чергу це відноситься до осіб молодших 18 років, осіб, зайнятих на важкій і шкідливій роботі, і ін.

Якщо характер виробничих процесів дозволяє, робочий час може бути неповним, гнучким або ковзним і реалізуватися у відповідному підході до організації робочого дня або тижні.

Так, неповний день (тиждень) охоплює лише частину робочого дня (тижня) нормальної тривалості з відповідним зниженням їхньої оплати. Частину часу, що залишився, при цьому може бути зайнята іншою людиною. Гнучкий графік роботи замість точної фіксації моменту її початку і кінця передбачає визначені проміжки часу, протягом яких вона може починатися і закінчуватися, а також період, коли співробітники обов'язково повинні бути присутнім на робочому місці. Змінний графік припускає можливість зрушувати момент його початку і закінчення в порівнянні з прийнятими в організації стандартами, що звичайно має місце при повторазмінній роботі.

Неповний день, гнучкий і змінний графік роботи, поділ її серед декількох співробітників, частковийе виконання ними обов'язків вдома й ін., тобто гнучкий режим праці, стають можливими в умовах появи новітніх засобів зв'язку: пейджинговой, факсимільної, підключенню до комп'ютерних мереж.

Самий робочий час складається з часу роботи і часу перерв. У перше включається основний, допоміжний, підготовчо-заключний час і час обслуговування робочого місця. Друге складається з часу технологічних і часу організаційних перерв.

Протягом основного часу досягається безпосередня ціль даного трудового процесу. Допоміжний час охоплює виконання дій, пов'язаних із забезпеченням основної роботи, і разом з основним складає оперативний час.

Час обслуговування робочого місця витрачається на підтримку його в належному стані. Воно, у свою чергу, може ділитися, хоча далеко не завжди, на організаційне і технологічне. У його рамках здійснюється складання, наведення порядку, сортування матеріалів, підготування до роботи устаткування.

Нарешті, деякі види трудових операцій потребують витрати підготовчо- заключного часу. Наприклад, лікарю перед оглядом кожного хворого і після його завершення необхідно мити руки.

Перерви також неоднорідні. Насамперед, необхідно говорити про технологічні перерви, коли основний процес або тимчасово припиняється по причинах, пов'язаних із специфікою роботи устаткування, або продовжується без участі людини. Організаційні перерви обумовлені природними чинниками
(необхідність відпочинку, прийняття їжі), а також різноманітного роду збоями, неполадками, що відбуваються як із вини робітників, так і незалежно від них.

Як показують обстеження, тільки 8% працівників думають, що в них немає проблем з часом, хоча насправді таких людей набереться не більш 1%.

Але час не можна умножити, додати, нагромадити, купити, взяти в борг.
Його можна тільки раціонально використовувати, заощаджувати. Від спроможності це робити залежить успіх будь-якого робітника. Щоб справитися з таким завданням, необхідно точно знати, на що час витрачається, і робити усе якнайшвидше.

Діагностика робочого часу.

Першим кроком на шляху до успіху в справі економії і раціонального використання робочого часу є його "інвентаризація", здійснювана за допомогою хронометражу і фотографування.

Під хронометражем розуміється спостереження і вимір затрат робочого часу на здійснення окремих повторюваних елементів операції або її в цілому.
Безпосереднім його об'єктом є оперативний або підготовчо-заключний час на машинно-ручних роботах. В результаті можна зробити розрахунок середньої тривалості тієї або іншої операції по формулі:

Знання середньої тривалості операції і її окремих елементів допомагає удосконалювати їх зміст і структуру, раціоналізувати затрати часу на них і встановлювати оптимальні норми.

Фотографування робочого дня відбувається за допомогою спостереження і виміру усіх без винятку корисних затрат і втрат часу протягом усього дня або якоїсь його частини два-три рази в рік протягом двох-трьох тижнів як у формі саме фотографування, так і при участі спеціальних людей - нормувальників, майстрів і т.п.

У результаті проробленої роботи складаються дві таблиці, в однієї з який відбивається витрата часу в хвилинах на кожний вид робіт і терміни їхній проведення; у другий - утрати часу, їхні причини, конкретні винуватці, період, коли вони мали місце.

Зрозуміло, що фотографування потребує дотримання точності, інакше воно не приносить ніякої користі. Адже отримані дані повинні допомогти відповісти на питання: на що витрачається час; скільки його потрібно для виконання тих або інших конкретних операцій; що допомагає, а що перешкоджає його ефективному використанню.

У результаті аналізу даних фотографування можна одержати декілька корисних показників, зокрема:

[pic]

де:

КД - коефіцієнт використання робочого дня;

ТРД - тривалість робочого дня;

КВР - коефіцієнт втрат робочого часу по вині робітника;

КЗР - коефіцієнт втрат робочого часу по причинах не залежних від робітника

ПЗ - підготовчо-заключний час;

ОП - оперативний час;

ОМ - час обслуговування робочого місця;

ВОН - нормативний час на відпочинок і особисті потреби;

ПР - перерви, що залежать від робітника;
ВН - витрати робочого часу, що не залежать від робітників.

На основі знання даних показників визначається коефіцієнт можливого підвищення продуктивності (КМПП) праці за рахунок усунення втрат часу:
[pic]

Прийнявши перераховані показники за нормативи, можна здійснювати стимулювання робітників, спрямоване на підвищення їхньої продуктивності, більш раціональне використання робочого дня, скорочення або запобігання втрат часу.

Виявлення видів діяльності, на які час витрачається впусту (як показують дослідження таких буває до 25% ); який можуть (можливо, із великим успіхом) виконувати інші особи; який віднімає час в інших, називається діагностикою часу.

Для полегшення діагностики, час, що затрачається керівниками, можна розподілити по таких функціях:
. обмірковування проблем, виробітку рішень, підготування документів;
. керівництво людьми (розподіл завдань, інструктаж, консультування, оцінка діяльності, дозвіл конфліктів);
. прогнозування і планування діяльності на перспективу;
. підготування нарад, виступів, різноманітних заходів;
. контроль за діяльністю подлеглих;
. здійснення зовнішніх комунікацій (участь у переговорах, в обміні досвідом, конференціях).

Після угруповання робіт їм дається оцінка на предмет їхньої необхідності, доцільності, співвідношення що передбачалися і фактичних затрат часу.

У процесі аналізу визначається, які чинники обумовлюють найбільші втрати часу і є в цьому змісті самими "дорогими": візити, зустрічі, телефонні розмови, відвідувачі, підпорядковані і т.п. Їхнє виявлення дозволятити шукати засоби зміни структури затрат часу, яка б найбільшою мірою сприяла досягненню цілей організації, і приборкати найбільше злісних його "розкрадачів".

Досвід показує, що, якщо в однім випадку з десятьох робота керівника не була потрібна - виходить, він недостатньо довіряє підлеглим; якщо в однім випадку з десятьох момент початку роботи був визначений спонтанно або на її витрачено більше часу, чим передбачалося нормативами - в організації погано поставлене планування.
Дослідження свідчать, що 20 - 30% свого часу керівник витрачає на розбір кореспонденції, продивляючись у день до 100 документів, із котрих лише 30 по дійсному потрібні; йому припадає ставити в рік до 20 тис. підписів, затрачуючи на це біля трьох тижнів. Підраховано, що в діловому листуванні обсяг непотрібних відомостей доходить до 15-20%, а по всіх каналах із внутрішніх джерел відомостей надходить на 30%, а з зовнішніх - на 40% більше, ніж потрібно.

Основними причинами втрат часу є:
. нечітка постановка цілей і визначення пріоритетів, у результаті чого люди не можуть правильно зорієнтуватися в ситуації, а тому беруть на себе або занадто багато, або занадто мало роботи, тонуть у дрібницях;
. незадовільна організація планування, у результаті чого менеджер не справляється з розподілом часу на виконання тих або інших справ, а те і просто не знає, як до них подступиться;
. слабка організація і дисципліна працівників, що призводить до багатократного виконання одної і тої ж роботи;
. відсутність необхідної інформації для прийняття рішень, у результаті чого їх доводиться постійно відкладати;

. нерішучість керівника, невміння працювати з партнерами, підлеглими, відвідувачами, телефонними дзвониками, проводити збори і наради.

Нормування часу робітників.

Там, де режим роботи задається технологією, основою більш раціонального використання часу і подолання його втрат є нормування, тобто визначення норм і нормативів його витрат. Під нормою часу розуміється його регламентований розмір, необхідний для виробництва одиниці продукції, її партії, або виконання тієї або іншої роботи одним або групою виконавців відповідної кваліфікації у визначених організаційно-технічних і природно- кліматичних умовах.

Встановлюється норма в людино-хвилинах, людино-годинах або людино-днях і включає такі елементи: норму подготовчо заключного часу, норми основного і допоміжного часу, норми часу на організаційно-технічне обслуговування устаткування й інших виробничих об'єктів, перерви, обумовлені технологією й організацією виробництва, на відпочинок і особисті потреби.
Підсумовування норм часу по окремих операціях дає комплексну норму часу, що характеризує його сукупні затрати на виконання корисного обсягу робіт у передбачені терміни.
При нормуванні ручних і машинно-ручних робіт в основу норм кладуться нормативи часу, тобто його затрати що регламентуються на виконання окремих виробничих операцій, установлені для звичайних умов з урахуванням застосування передових прийомів і методів праці виконавцями відповідної кваліфікації, сучасного устаткування.

Крім норм і нормативів часу на виробництво, визначаються норми затрат часу на відпочинок, що знаходяться в залежності від ступеня стомлюваності робітника, при виконанні окремих видів робіт. Вони грунтуються на спеціальних наукових рекомендаціях і виражаються у відсотках до оперативного часу. Зокрема, доцільно використовувати для компенсації затрат унаслідок:
. зайвих фізичних зусиль - до 1-9% оперативного часу;
. підвищеної нервової напруги з урахуванням складності і небезпеки роботи - до 1-5%;
. зусиль, пов'язаних із підвищеним темпом роботи, що вимірюється кількістю рухів у хвилину, а також незручним робочим положенням - до 1-4%;
. підвищеної монотонності роботи, що викликається
. повторювальністю операцій - до 1-3%;
. понад нормальний рівень температури і вологості, забруднення, що характеризується підвищеним вмістом домішок у повітрі - до15%;
. підвищеного шуму, вібрації - до 1-4%;
. недостатньої освітленості -до 2% оперативного часу.

Затрати оперативного часу і часу на відпочинок лежать в основі розрахунку такого найважливішого соціального показника діяльності організації як коефіцієнт поліпшення умов праці КПУП:

[pic]

де:

Тфв - фактичний час на відпочинок відповідно до нормативів і реальних умов праці післього проведення заходів щодо їх поліпшення;

Тнв - нормативний час на відпочинок до проведення заходів щодо поліпшення умов праці;

Товф - фактичні витрати оперативного часу;

Тово - оперативні витрати оперативного часу.

Більшість нормативів часу встановлюється для робітників, діяльність яких обумовлена особливостями роботи устаткування і характером організації технологічних процесів (масовим, потоковим, крупносерійним, одиничним).
Вони можуть також відноситися і до службовців, чия робота не містить творчих функцій, виконання яких не піддається нормуванню. Раціоналізація праці тих, хто пов'язаний із творчістю, має в основі інші принципи.

Планування часу керівників і спеціалістів.

Планування праці, як і планування взагалі, є першим обов'язком будь- якого керівника, але, на жаль, як показують дослідження, вітчизняні менеджери приділяють цьому небагато часу - у 3,5 разу менше, чим їхні американського колеги, зато на оперативну роботу - по всіх мірках менш важливу - витрачають на третину більше.

Страницы: 1, 2