- зовнішньополітичні та економічні зв’язки з іншими державами ;

- регулююча роль держави ;

- експортно-імпортні відношення ;

- наявність конкурентів у даній галузі ;

- раціональне розміщення виробничих сил ;

- наявність джерел сировини ;

- загальний рівень техніки та технології ;

- розвиток спеціалізації та концентрації виробництва ;

- існуюча система управління промисловістю та ін.

До внутрішніх факторів відносяться ті , які залежать від підприємства , тобто воно є їх ініціатором. Вони включають :

- система і методи управління підприємством ;

- рівень техніки та технології на підприємстві ;

- система розробки нововведень на підприємстві ;

- рівень організації виробництва ;

- система планування і економічного стимулювання та ін.

Між зовнішніми та внутрішніми факторами існує взаємозв’язок – внутрішні
, як правило , випливають із зовнішніх. Ці фактори представлені у єдиній таблиці (додаток А).[5.]

Важливою умовою виживання підприємства у невизначеності ринкового оточення є правильна оцінка всіх умов ринку і можливостей підприємства у визначенні цін на реалізуємі продукції , послуги , а також набуті фактори
(засоби) виробництва. Ціни в умовах ринкової конкуренції задають приорітети в науково-техничній політиці. Підприємство здійснює розвиток технології , організації виробництва , створює умови для контролю якості продукції. Але ефективність продукції , яка випускається підприємством (тобто ступінь вигідності даної продукції для підприємства) , апробується ринком , ціною її реалізації.
В дійсності , як показує аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури та практика західних фірм , виявлення ціни в умовах невизначеності ринку є складним процесом , який потребує комплексного аналізу і врахування багатьох зовнішніх і внутрішніх факорів функціонування підприємства.При вивченні ринкового оточення підприємства розрізняють мікро- і макросередовище.
Аналіз мікросередовища для вирішення стратегії ціноутворення включає :

- детальне вивчення ринку збуту і цін реалізації продукції ;

- вивчення витрат виробництва і реалізації , включаючи податки та інші платежі , а також умови постачання і забезпечення підприємства факторами виробництва ;

- оцінку ефективності здійснюваних фінансово-господарських заходів і всієї діяльності підприємства.

Макроекономічне середовище характеризується загальними умовами функціонування підприємства. Це зовнішнє середовище підприємства , яке включає :

- зміни , які вносяться в законодавче забезпечення функціонування товаровиробників ;

- державне врегулювання цін ;

- податкова , фінансова , кредитно-грошова державна політика ;

- вплив інфляції та ін.

В умовах вільного ціноутворення і самостійності у визначенні цін у підприємства неодмінно виникає необхідність враховувати фактори, під впливом яких формуються ринкові ціни.

До основних факторів ціноутворення на мікрорівні відносяться фактори виробництва :

- земля. Це поняття включає в себе не тільки земельну ділянку , але і всі природні особливості , що використовуються у виробничому процесі

;

- праця. Вплив цього фактору виражається у формі виробничих витрат на заробітну платню ;

- капітал. Вплив – у витратах на використані у виробництві матеріали , вироби , конструкції , амортизацію і експлуатацію основних фондів , витратах по виплаті відсотків за кредит.

Також до факторів ціноутворення належать фактори співвідношення попиту і пропозиції , які визначаються формами попиту і пропозиції і представлені у таблиці (додаток Б).[6.]

Таким чином , ціноутворюючі фактори , що відносяться до макроекономічного рівня , не залежать від підприємства , тобто воно не може на них впливати. Адаптація підприємства до цих факторів здійснюється шляхом управління факторами мікрорівня.

3. Управління цінами та стратегії ціноутворення у процесі формування цінової політики підприємства.

Ціна грає центральну роль у системі ринкового механізму і є інструментом
, який функціонує тільки на основі економічних законів. В будь-якому суспільстві ціна відображає діючу модель управління економікою , являючись її похідною.

Ціноутворення – це процес формування цін на товари та послуги.
Характерні дві основні системи ціноутворення : ринкове і централізоване державне ціноутворення (формування цін державними органами).

В умовах ринку превалює децентралізоване ціноутворення , яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції. В цьому випадку повністю відсутнє директивне сквозне планування , а ціноутворення являє собою багатогранний процес , який підкоряється впливу багатьох факторів. Основним регулятором являється ринок , затвердження цін відсутнє , базою цін стають світові ціни. Формування цін здійснюється на рівні підприємства-виготовника , а узгодження їх з замовником (споживачем) здійснюється в момент заключення з ним прямого договору чи в момент акту купівлі-продажу. При вільних цінах надлишок доходів спочатку відображається на рівні цін , відбувається перерозподіл доходів , змінюється напрямок інвестицій і , таким чином , встановлюється рівновага в економіці.[7.]

Цінова політика представляє собою важливий елемент загальної стратегії підприємства , і безпосередньо входить у такий великий її розділ , як ринкова стратегія. Вона з’єднує в собі як стратегічні , так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню , підтримці і зміненню цін на продукцію , яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач. Тут необхідно відмітити роль маркетингу , який представляє собою організацію роботи підприємства з орієнтацією на ринковий попит.

Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін , які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства , і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми.

Тактичні аспекти цінової політики включають заходи короткострокового і разового характеру , які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі , яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів , помилок управлінського персоналу , і можуть іноді йти всупереч стратегічним цілям підприємства.[8.]

Вибираємі підприємством стратегічні форми цінової політики і варіанти її здійснення безпосередньо випливають із її ринкової стратегії. В залежності від застосованої комбінації варіантів ринкової стратегії вибирається форма здійснення цінової політики , а саме :

1. Домогтися такого рівня цін , верхня границя якого забезпечувала би підприємству максимальний прибуток.

2. Забезпечити підприємству “нормальний прибуток” (витрати виробництва плюс середня норма прибутку).

3. Вести політику “цінової” конкуренції.

4. Здійснювати політику “нецінової” конкуренції.

5. Встановлювати ціни на рівні “лідера” чи цін конкурентів.

6. Забезпечити “престижні” ціни , особливо підкреслюючи якість продукції.

7. Добиватися сталості цін і прибутку маневруванням факторами виробництва.

8. Встановлювати низькі ціни , включаючи демпенгові , для проникнення на ринок.[9.]

Процес встановлення ціни складається із шести етапів (додаток В)

:

1). Постановка цілей і задач ціноутворення.

2). Виявлення попиту.

3). Оцінка витрат та встановлення початкової ціни.

4). Аналіз цін і товарів конкурентів.

5). Вибір методу ціноутворення.

6). Встановлення кінцевої ціни.[4.]

Постановка задач ціноутворення – це спроба фірми відповісти на питання : чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію.
Відповіді на це питання можуть бути різними. Можливо , наприклад , що більш за все підприємство зацікавлене в збільшенні обсягів продажу , створенні репутації і захваті якомога більшої долі ринку. В цьому випадку може бути корисною політика цінового проникнення , яка передбачає встановлення знижених цін на продукцію – тобто звернення до моделі цінової конкуренції.
Але й може бути зовсім інша комерційна мета – наприклад , отримання найбільшого прибутку у короткий термін. Така потреба визивається необхідністю швидкого повернення взятих у кредит коштів чи виплатою підвищених дивідендів заради підвищення курсу своїх акцій.[10.]

Другий етап – це визначення попиту на продукцію. Спеціаліст з маркетингу сформулював би цю задачу так : “оцінка еластичності попиту на продукцію від цін , по яким хочемо її продати”. Мова йде не про те , щоб визначити емкість ринку взагалі , а про те , скільки товару можна буде продати при різних рівнях цін. Необхідно вміти визначити залежність можливого обсягу передбачаємого продажу від рівнів цін.

Крива (рис. 1.3.) показує , яку кількість товарів може бути продано на ринку при тому чи іншому рівні цін на них. Площа замальованих прямокутників
– виручка від реалізації при різних рівнях цін.

Ціна

А Б

Г

В

Є

Д

Ж З І К

Кількість товарів

Рис. 1.3. Крива еластичності попиту від цін.

Як видно з малюнку найбільший обсяг реалізації досягається зовсім не при самій високій ціні А (прямокутник АБЗЖ) , а прибільш низькій ціні В
(прямокутник ВГІЖ). Але не завжди кращій і максимальний обсяг реалізації , якщо він досягається при самій низькій ціні , яка не забезпечує достатньої долі прибутку , наприклад, при ціні Д , при якій виручка від реалізації дорівнює площі прямокутника ДЄКЖ.

Даний графік еластичності попиту від цін показує , наскільки зменшується кількість товарів при збільшенні цін на них. Для кожного товару крива еластичності попиту від цін має свій вигляд і змінюється з часом під впливом факторів , розглянутих вище.

На основі відомої інформації можна побудувати ще одну дуже корисну криву
(рис. 1.4.). Вона називається кривою сукупного доходу фірми , якщо під ним розуміти виручку від реалізації продукції. Ця крива показує , як при даному стані ринку буде змінюватися виручка по мірі зростання обсягів виробництва.

Сукупний доход

Кількість товарів

Рис. 1.4. Крива сукупного доходу від реалізації продукції.

Третій етап ринкового ціноутворення – оцінка витрат. Оцінка витрат та пошук шляхів їх зниження дуже важливий етап в процесі ціноутворення підприємства , який включає аналіз собівартості виготовленої продукції. Так
, від рівня собівартості , а також капіталоємності виробництва , залежить крива еластичності пропозиції для підприємства (рис. 1.5.). Ця крива показує як зростає виробництво продукції , якщо ціна на неї підвищується через незадоволеність попиту. Сенс у тому , що чим вище на ринку ціна продукції , тим у більших обсягах виробник готовий випускати цей товар.

Ціна

Кількість вироблених товарів

Рис. 1.5. Крива еластичності пропозиції від цін.

В ринковій економіці , де аксіомою являється орієнтація на запит покупця
, розмір ціни дає чіткий орієнтир виробникам і , чим вище ця ціна , тим більший прибуток вона містить. Але збільшення виробництва у наслідок високої ціни, що і показує графік , потребує додаткових витрат (інвестицій)
, а їх джерелом може бути тільки прибуток. Тому чим нижче собівартість , тим вище прибуток з кожної одиниці продукції , тим легше і швидше можна набрати необхідні для інвестування кошти.

Якщо з’єднати на одному полі дві розглянуті нами вище криві (рис.1.3. і рис.1.5.) , то можна отримати графік , що показує при якому рівні ціни може бути проданий весь обсяг продукції і , відповідно , балансуючу
(рівноважну) ціну попиту і пропозиції.

Ціна

Крива еластичності Крива еластичності попиту пропозиції

Рівноважна ціна

Кількість товарів проданих Кількість товарів по рівноважній ціні

Рис. 1.6. Формування ринкової рівноважної ціни.

Використовуючи подібний графік (рис. 1.6.) , можна моделювати різні варіанти комерційної стратегії фірми.

Наступний крок в аналізі собівартості – це розділення її на два види витрат і встановлення початкової ціни , який ми детально розглянули у главі
1.2. Методи формування початкової ціни на товар та основні фактори ціноутворення підприємства.

Аналіз цін і товарів конкурентів – одна із самих складних задач. В ринковій економіці інформація про ціни по конкретним угодам частіше за все є комерційною таємницею виробника , і отримати таку інформацію дуже складно. Вивчення товарів і цін конкурентів переслідує певну мету – вивчити так звану ціну байдужості , тобто ціну при якій покупцю буде все одно чий товар купувати. Виявив її можна планувати таку стратегію ціноутворення , при якій покупці віддадуть перевагу продукції вашого підприємства. Важливим кроком при цьому є аналіз пропозиція і цін конкурентів , якості їх продукції. Серед найбільш складних і важко передбачених елементів ринкової діяльності конкурентів є їх цінова політика , виявив цілі якої можна визначити і стратегії їх ціноутворення.

Наступний крок у процесі формування ціни – це вибір методу ціноутворення
, який базується на попередніх етапах. Методи розрахунку цін вельми різноманітні повинні відповідати основній стратегії цінової політики підприємства. Це такі методи , як :

1. Затратні методи , які включають :

- метод “витрати плюс” ;

- метод “мінімальних витрат” ;

- метод ціноутворення з підвищенням ціни за допомогою надбавки ;

- метод цільового ціноутворення ;

2. Метод визначення ціни з орієнтацією на попит.

3. Метод визначення ціни продажу на основі аналізу максимального пику збитків і прибутків.

4. Метод визначення ціни орієнтацією на конкуренцію.

5. Ціноутворення на основі прайсингів параметричних рядів товарів та багато інших методів.

Самий останній крок – це прийняття рішення про рівень ціни. Вибравши один із методів ціноутворення , необхідно прийняти саме цінове рішення , визначити конкретну ціну. Тут враховується цілий ряд аспектів , такий , наприклад , як психологічний , вплив різних елементів маркетингу , дотримання базових цілей цінової політики , аналіз можливої реакції на призначену ціну та інше. Навіть після встановлення кінцевої ціни , вона продовжує трансформуватися під впливом змін , які відбуваються на ринку.
Тому важливо передбачити ініціативні зміни цін. Підприємство може допустити наступні відхилення від політики ціноутворення :

- заплановані цінові знижки ;

- торгові знижки ;

- заплановані знижки цін як засоби стимулювання збуту ;

- незаплановане низьке зниження цін – “цінова війна”.[9.]

Таким чином , можна казати , що процес формування цінової політики підприємства є дуже складним і багатогранним і передбачає перед усім неодмінний контроль за виконянням цінової стратегії підприємства та врахування всіх факторів , які можуть впливати на здійснення цього процесу.

Розділ 2. Характеристика КДГМК “Криворіжсталь” та формування і управління його ціновою стратегією з метою підвищення конкурентоздатності.

2.1. Характеристика підприємства КДГМК “Криворіжсталь” як стратегічного об’єкту ціноутворення.

Метою даного розділу являється розкриття підприємства з точки зору об’єкту ціноутворення та виявлення його основних характеристик у формуванні цінової стратегії КДГМК “Криворіжсталь”.

Державний комбінат "Криворіжсталь" був створений восени
1996 р. шляхом приєднання до металургійного комбінату "Криворіжсталь"
Новокриворізького ГЗКа й орендного підприємства "Криворізький коксохімічний завод". Потужності НКГЗКа по видобутку сирої залізної руди - 30 млн. т., а по виробництву концентрату - 9 млн. т. Потужність КХЗ по випуску коксу - біля 5.7 млн.

Виробничі потужності "Криворіжсталі", завантажені в даний час на 2/3, дозволяють щорічно виробляти біля 14 млн.т. чавуна, 13 млн. т. сталі і 8 млн. т. 90% продукції поставляється в країни Південно-Східної Азії і
Америки. Запланований обсяг випуску в 1999 р. - 5,5 млн. т. сталі.

Підприємство "Криворіжсталь" є державною формою власності.
За станом на 1 січня 1999 р. загальна чисельність робітників комбінату в цілому по наявності на 684 чол. менше плану, у тому числі по промислово-виробничому персоналі на 1789 чол. План по продуктивності праці виконаний на 105,7% , це пояснюється передачею чисельності трудящому заводу "Криворіжсталь-прокат" і виробництвом прокату в умовах давальницької сировини. План по продуктивності праці виконаний всіма основними цехами комбінату за винятком ДЦ № 1 , 2 , у якому виконання склало відповідно 99,9 і 99,70. Середня заробітна плата 1 трудящого по комбінаті склала 257,3 грн. , що на 2,40 більше в порівнянні з 1998 р. Збільшення середньої заробітної плати обумовлено проведеною перетарифікацією у зв'язку з збільшенням мінімальної заробітної плати (45 -
55 грн.) , а також виплатою компенсації й індексації за невчасну виплату заробітної плати. Проте в 1 грн. товарної продукції заробітна плата складає
6,02 коп. і до відповідного періоду минулого року знижена на 0,24 коп.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6