Розробки В.Леонтьсва широко і успішно застосовувались в Японії,
Півд.Кореї, Кувейті, Сінгапурі та інших країнах для побудови збалансованої ринкової економіки. Моделі міжгалузевого балансу розробляються також іншими вченими, зокрема, російським економістом Л.Канторовичем (теж лауреатом
Нобелівської премії). Слід також відзначити, що дані моделі не визначають магістральних напрямів досягнення макроекономічної рівноваги, їx втілення у практику можливе лише за значного впливу держави на економіку.

Моделі міжгалузевого балансу визначають пропорції між окремими галузями, що дозволяє побудувати збалансовану економіку. Ці моделі враховують усі економічні зв'язки в комплексі. Проте їх втілення у практику можливе лише при значному державному регулюванні процесу відтворення.

Розглянемо тепер моделі ринків(національний ринок і ринки товарів, робочої сили, фінансовий зокрема).

Основними складовими частинами національного ринку є ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.

Ринок товарів та платних послуг являє собою систему економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу руху товарів та послуг, які задовольняють споживчий та інвестиційний попит макрокономічних суб'єктів.

Умови рівноваги товарного ринку у відкритій економіці з урахуванням діяльності держави:

[pic], де I –інвестиції; S –заощадження; [pic] -зовнішньоторгівельне сальдо; G
–державні витрати.

Грошовий ринок -це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року), на якому попит на гроші та їхня пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей).

Ринок грошей утворюється в результаті взаємоді Національного банку з комерційними, а також у результаті взаємодії комерційних банків.

Умови загальної рівноваги на ринку грошей та цінних паперів:

[pic], де [pic] -пропозиція грошей; [pic] -операційний попит; [pic]
-спекулятивний попит;

[pic] -лаг між отриманням і використанням грошей; [pic] -рівень цін;
[pic] -ліквідна пастка.

Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб'єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що скапаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

Суб'єктами ринку робочої сили є працедавці та наймані працівники.

Об'єктами ринку робочої сили є умови найму на роботу та якість трудових послуг.

Рівновага на ринку робочої сили встановлюється тоді, коли попит на робочу силу дорівнює пропозиції робочої сили (L° = LS) і рівень заробітної плати задовольняє як працедавців, так і найманих робітників.(Див. додатки)

Розглянемо тепер макроекономічні моделі з точки зору загальної класифікації. Спершу означимо моделі розвитку.

Моделі розвитку.

Ринкова економіка характеризується приватною власністю на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується ного особистими інтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу на основі індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес — це одночасно й носій суспільного інтересу. Кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм суспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільним здійснюється на ринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам
Сміт, який проголосив принцип «невидимої руки» ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи того, одночасно працює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима рука» ринку—його закони та категорії. Насамперед це закон вартості, закон попиту та пропозиції, а також ціна й прибуток. Останні є тими чинниками, що регулюють діяльність виробників товарів та дають відповіді, на наступні три запитання: що впробляти, скільки виробляти і з якими витратами?

Основним рушієм ринкової економіки є конкуренція. Конкурентна економіка—це економіка, в якій панує споживач.

Ринкова економіка — це економіка з вільним ціноутворенням. Ціна, що склалася на основі цільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагу між попитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими забезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових цін до рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність із суспільними потребами і розподіляє ресурси відповідно до цих потреб. Ці потреби не абсолютні, а ринкові, платоспроможні.

Отже, ринкова економіка має такі властивості, що забезпечують її здатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часто розглядають як найдосконалішу економічну систему, коли стає непотрібним державне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватися захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку.

Командно-адміністративна (або планова) економіка прямо протилежна ринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Таке планування має обов'язковий, тобто директивний, характер стосовно суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.

Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка — це економіка з жорстким державним регулюванням. Його основним інструментом виступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функцій не виконує, а сам є предметом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, прибуток, банківські проценти та інші ринкові інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.

Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регулюючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших—меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.

Класична і неокласична «моделі» економічного кругообігу

Марною сравою було б шукати у працях видатних представників класичної школи А.Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Дж.С.Мілля якоїсь закінченої моделі економічного кругообігу, але опис її, спираючись на економічні принципи, які вони сповідували, можна в загальних рисах зробити.
Ж.Б.Сей намагався деталізувати окремі елементи і механізм дії класичної
«моделі» економічного кругообігу. Він вважав пропозицію товарів тим фактором, що визначає рівень доходу і зайнятості населення. Тому слід всіляко збільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у
«моделі» Сея сама породжує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу продукту забезпечує доход, який необхідний для закупівлі всього продукту на ринкку, тобто пропорційність забезпечується автоматично. При цьому уcі заощадження населення дорівнюють інвестиціям: S-I.
Ж.Б.Сей, як і Сміт та Рікардо, вважав, що глибокі диспропорції відтворсння неможливі при нормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав лише числове перевиробництво окремих товарів.
Ідеї класичної школи економіки розвивались представниками неокласичного напряму. Навіть за умов, коли ринкову економіку час від часу вражали кризи, вони заперечували необхідність макроекономічного регулювання, вважаючи, що ринковий механізм попиту і пропозиції має достатньо можливостей для подолання диспропорцій, які виникали, і встановлення порушеної ринкової рівноваги.
Неокласичні теорії і моделі рівноваги складались по двох напрямах; часткової економічної рівноваги і загальної економічної рівноваги, Поява першого напряму пов'язана з працями французьких і англійських економістів рубежу 19-20 століть А.Курно, У.Джевонса, Ф.Еджуорта, А.Маршалла, а другого
— з працями швейцарців М.Е.Вальраса, В.Паретота інших.
Теорії часткової економічної рівноваги розглядали умови рівноваги конкретних ринків, риходячи із співвідношення попиту і пропозиції і формування цінц ринкової рівноваги. При цьому досліджувались такі явища, як еластичність попиту і пропозиції в залежності від цінні-ринкові періоди різної тривалості, в яких умови досягнення часткові економічної рівноваги різні. В цілому дані теорії розглядають рівновагу: з позицій мікроекономіки.
Мікроекономічний підхід характерний і для теорій загальної економічної рівноваги, хоча вони розглядають умови рівноваги всієї економічної системи. Саме в рамках даних теорій було сформовано уявлення про структуру економічної системи та її суб'єкти (підприємства і домашні господарства), економічний кругообіг як потоки продукту, ресурсів і доходів між ринковими суб'єктами, що опосередковуються ринками ресурсів і товарів та послуг. У відповідності з даними теоріями, умови загальної економічної рівноваги такі:
1) максимальнии прибуток для кожного підприємця;
2) максимальна корисність продукту для кожного споживача у межах його доходу;
3) рівність доходу кожного споживача і його попиту на предмети споживання;

4) рівність або пропорціиність доходу, що приносить одиниця кожного фактору виробництва, його граничної продуктивності;
5) рівність попиту і пропозиції.
Першою теорією загальної економічної рівноваги стала концепція
М.Е.Вальраса, який на основі своєї теорії розробив абстрактну модель ринкової рівноваги Ця математична модель відображає формування попиту і пропозиції по вин номенклатурі товарів; рівняння попиту і проозиції на кожний товар будуються як функції цін усіх товарів. В результаті взаємодії між кількістю товарів та їх цінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція вирівнюються.
У 20 ст. продовжувалось удосконалення неокласичних макроскономічних моделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс далі розвинув вихідну модель Вальраса. Модель Пкса утворює математичну систему, в якім загальна економічна рівновага визначається трьома групами рівнянь які описують:
1) досягнення максимуму корисності для кожного споживача при обмеженій величині ного доходу:
2) одержання максимуму прибутку для кожного підприємця при обмеженні характеру і обсягу продукції, яку вони випускають;
3) умови рівності попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів і утворення прибутку як різниці між цінами купівлі і продажу. Отже, система запільної рівноваги грунтується на досягненні узгодженості часткових оптимумів прибутку для усіх підприємсив з частковими оптимумами корисності для усіх споживачів.
Центральне місце в сучасних неокласичних моделях макроекономічноі ріповапі займають проблеми високих темпів економічного зростання, виходячи із наявних виробничих факторів та їх використання.
Найбільш чітко це відображено у так званих виробничих функціях.
В макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображають технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукт) і різними виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним прогресом тощо). У цьому полягає економічний зміст виробничих функцій.
Кожна виробнича функція описує певну макроскономічну модель.
Слід відзначити, що до 30-х років 20 ст. не існувало поняття
«макроекономіка», не існувало й особливої потреби в розробці макроекономічних моделей як моделей активного регулювання пропорцій суспільного виробництва і встановлення його рівноваги. Потреба у створенні такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену рівновагу, тобто у 20-30-х роках 20 ст.

Моделі макрозростання

Класична макромодель(Сміта і Мальтуса)
Що визначало ціноутворення і розподіл у первісному суспільстві, на світанку цивілізації? Ціни і обсяги виробництва залежали виключно від праці. Кожний товар обмінювався за цінами, пропорційними кількості праці, необхідної для його виробництва. Якщо аби вислідити і зловити бобра, потрібно удвічі більше часу, ніж оленя, то бобер удвічі дорожчий за оленя.
Економіка, в якій ціни визначаються кількістю праці, що затрачена на виробництво кожного товару, регулюється трудовою вартістю.
В такій економіці, що її описав Сміт, середні затрати праці визначають ціни, і не мас значення, скільки товарів виготовлено. Пропозиція і попит діють у цій золотій добі, і ситуація така проста, що для її пояснення не потрібна розвинена теорія. Довгострокова крива пропозиції для різних товарів с просто горизонтальною лінією за середніх затрат, а середні затрати праці, отже, визначають ціни.
Тепер розглянемо розвиток такої економіки. Населення могло швидко зростати, бо земля вільна й доступна і люди просто розширюють оброблювані площі. Національний обсяг виробництва точно подвоюється, населення зростає удвічі. Відношення ціни оленя до ціни бобра залишається сталим, таким як в попередньому періоді.
Заробітна плата включає повний національний доход, бо відсутні ще відрахування на земельну ренту або процент на капітал. Обсяг виробництва збільшується із темпом зростання населення, і земля не стримує збільшення обсягу виробництва, бо закон спадної віддачі ще не діє. Реальна заробітна плата трудівника залишається постійною.
Історія цього періоду не була б повною без такого положення. Нехай якийсь розумний мисливець винайшов кращий спосіб ловити оленів чи бобрів. Це нововведення збільшує національний продукт на душу населення. Однакове підвищення продуктивності праці в обох видах діяльності означає, що відношення ціни оленя до ціни бобра залишається без змін, розмір реального доходу зростає. У економіці трудової вартості винаходи можуть тільки підвищити доходи і прискорити темп економічного зростання.

Справді, коли чисельність населення зростає, вся придатна для використання земля стає зайнятою, і золота доба, в якій враховується тільки праця, наближається до кінця. Оскільки вільна земля відсутня, пропорційне зростання землі, праці і обсягу виробництва більше неможливе. Нові працівники обробляють уже зайняті ділянки землі. Тепер кількість землі обмежена, власники землі отримують ренту та застосовують її для інших цілей.
Чисельність населення продовжує збільшуватися, національний продукт також зростає. Проте обсяг виробництва зростає повільніше, ніж населення. Чому?
Нові працівники прикладають робочу силу до обмежених земельних ресурсів.
Кожен працівник тепер мас менше землі для обробітку. Починає діяти закон спадної віддачі. Зростання відношення праця — земля призводить до зменшення граничного продукту праці, а звідси — до падіння ставок реальної заробітної плати. Представники класичного підходу вважали, що виникає розходження в інтересах між класами. Зростання чисельності населення зумовлює збільшення відношення праця—земля, що спричиняє вищі рентні платежі за акр землі.
Землевласники заробляють за рахунок праці. Ця сумна картина призвела Т.
Карлайла до критики аналітичної економіки як "похмурої науки".

Наскільки поганими можуть бути справи? Непохитний преподобний
Т.Мальтус вважав, що тиск зростання кількості населення призведе економіку до такого стану, в якому робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Мальтус зробив висновок, що коли заробітна плата перевищує мінімум засобів споживання, то чисельність населення зростає. За зарплати, нижчої від мінімуму засобів існування, спостерігатиметься вища смертність і населення зменшується. Лише за заробітної плати, що забезпечує тільки фізично необхідний мінімум, матиме місце стабільна рівновага населення.
Мальтус вважав, що робітники приречені на життя, що с брутальним, важким і коротким.
Однак його передбачення було далеким від реальності, оскільки він не помітив майбутнього вкладу наукових відкриттів і розвитку техніки. Він не розумів, що технічні нововведення сприятимуть подоланню дії закону спаданої віддачі. Мальтус стояв на зламі двох епох і не передбачив, що два наступних століття продемонструють грандіозні наукові і економічні здобутки.

Економічне зростання за допомогою нагромадження капіталу: неокласична модель

Класики підкреслювали виключне значення обмеженості кількості землі у економічному зростанні. Проте історія свідчить, що підприємництво і капітал, а не землевласники і земля задаваній тон у економічному прогресі з початку XIX ст. Земля як фактор виробництва не стала дефіцитною. Замість цього Промислова революція сприяла створенню машин, що збільшили виробництво, фабрик, що скуп-чили робітників у гігантських фірмах, залізниць і пароплавів, які зв'язали віддалені кутки планети, заводів по виплавленню чавуну та сталі, що зробили потужнішими машини і швидшими локомотиви тощо. Коли країни з ринковою економікою вступили v xx ст., виникли нові важливі галузі — телефонна, автомобільна і електроенергетична.
Нагромадження капіталу і нові технології перетворились у вирішальну силу, що впливає на економічний розвиток.
Щоб зрозуміти, як нагромадження капіталу і технічні зміни впливають на економіку, розглянемо неокласичну модель економічного зростання. Цей підхід був започаткований Робертом Солоу, якому у 1987 р. було присуджено
Нобелівську премію за вклад у теорію економічного зростання. Неокласична модель с основним знаряддям дослідження процесу економічного зростання в передових країнах. Ця модель була застосована до емпіричних досліджень джерел економічного зростання.

Страницы: 1, 2, 3