Друга велика структурна перебудова банківської справи Західної
Європи почалась в 60-их роках, коли на роль першочергового джерела ресурсів всіх кредитних інститутів стали ощадні вкладення населення.
До цього крупні комерційні банки обслуговували тільки підприємства і приватних осіб з високим рівнем доходів. Широким масам населення були доступні лише ощадкаси. Положення різко змінилось в зв'язку з ростом доходів широких мас населення, що досягнули положення перспективних банківських клієнтів. Цьому сприяло і введення безготівкової виплати заробітної плати. В цій ситуації більше всіх виграли, звичайно ж, ощадкаси, що мали найкращі зв'язки з людьми.
Крім них, однак, цю долю доповнювальної клієнтури захотіли отримати і крупні банки, які почали відкривати рахунки населенню.

Після цього першого кроку стало важливим перетворити мільйони власників рахунків на справжніх клієнтів. Це було досягнуто завдяки наданої їм допомоги в освоєнні форм безготівкових розрахунків, але в першу чергу - за рахунок розширення асортименту споживацьких кредитів. В подальшому в цілях залучення і утримання приватних клієнтів були задіяні самі різноманітні ощадні плани. Крім того, комерційними банками і банківськими групами почали створюватись інвестиційні компанії, які давали можливість навіть при незначному о'ємі вкладень вкласти їх в цінні папери. Фактично банки почали вперше серйозно займатись маркетингом.

Розширення масових операцій всіх кредитних інститутів привело до стирання відмінностей між банківськими групами, універсалізацію банківської діяльності, а як наслідок - посилення банківської конкуренції.

В 60-их роках почався ще один процес, що значно вплинув на загострення конкурентної ситуації на європейських банківських ринках.
Мова йде про лібералізацію державного регулювання діяльності комерційних банків.

80-ті роки характеризуються подальшим загостренням конкуренції.
Чуттєвість що піднялась в клієнтів до ціни в розвинутих країнах привела джо зменшення маржі між процентними ставками по кредитам і по вкладам. Це, а також ріст витрат на оплату праці і матеріальне забезпечення банківської діяльності ще більш звузили можливості цінової конкуренції. Внутрішні ринки збуту банківських послуг, а особливо в Західній Європі, стали по сутті вичерпані, що було посиленно зниженням світових темпів економічного росту і підвищенням кредитних ризиків. В цих умовах західні банки почали появляти інтерес до нових ринків збуту, представлені насамперед країнами
Східної Європи.

Таким чином, в перспективі необхідно чекати посилення конкуренції на українських банківських ринках, як наслідок розвитку вітчизняної банківської справи, так і наслідок глобалізації банківської конкуренції.

2.2. Структура банківської конкуренції

Сферою банківської конкуренції є банківський ринок. Його специфіка заключається в тому, що це - дуже складне утворення, що має дуже стійкі границі і складаються з багатьох елементів. Хоча, було б правильніше говорити не про один, а про багато банківських ринків.

Сучасні комерційні банки функціонують в ролі продавців чи покупців практично у всіх ринкових секторах. Щоб це твердженння вирлядало більш обгрунтовано, розглянем ринкову систему з точки зору об’єктів купівлі-продажу. В неї входять слідуючі сектори:

1. Ринок засобів виробництва і виробничих послуг. На нього комерційні банки виходять в ролі продавців банківських для підприємств (розрахункове обслуговування, ведення рахунків, управління фінансами корпорацій), фінансування посередників (кредитування виробничих об’єктів), а також в ролі покупців виробничих ресурсів
(придбання офісного обладнання ) .

2. Ринок предметів споживання і споживчих послуг. Тут банки виступають як фінансові посередники (видача позик на споживацькі цілі), але деколи і як покупці (організація прийомів в рамках роботи з громадськістю).

3. Ринок праці. Він являється цільовою областю кадрової політики банків, яким неминуче приходиться час від часу поновлювати чи перекваліфіковувати свій персонал, виходячи на цей ринок в якості покупців.

4. Ринок інтелектуально-інформаційного продукту. На ньому банки можуть діяти і як продавці банківських послуг (фінансове консультування), і як покупці виробних ресурсів (програмне забезпечення для ЕВМ).

5. Ринок нерухомості. Тут банки виступають частіше всього як фінансові посередники (іпотечне кредитування) і лише, відносно різко, як покупці (придбання земельних ділянок і приміщень для офісу), чи продавці (реалізація залогу по неповерненному іпотечному кредиту).

6. Фінансові ринки. В цій сфері банки являються одними із головних діючих осіб. Можна назвати: ринок позичкових капіталів. З однієї сторони, банки купляють тимчасові права на грошові ресурси в своїх вкладників, з іншої - виступають як продавці при видачі позик; ринок цінних паперів. Виконуючи поручення клієнтів, а також, з власної ініціативи банки здійснюють купівлю-продаж цінних паперів і виконують поперемінно то роль продавців, то роль покупців; ринок валют і дорогосінних металів. Роль банків на цьому ринку аналогічна їх ролі на ринку цінних паперів.Таким чином, сфера банківської конкуренції дуже обширна, а конкурентне середовище багатообразне і різнорідне. В зв’язку з цим посідуюча увага буде зконцентрована на її основному секторі - фінансових ринках. Отже і тут конкурентне середовище неоднорідне,включає в себе ряд рівнів.

Банківська конкуренція поняття досить умовне, так як конкурують на банківському ринку не тількі банки. Навіть в фінансовому секторі цього ринку можна виділити три рівні конкурентної боротьби. Основний рівень - конкуренція між комерційними банками, які традиційно поділяються на універсальні і спеціалізовані.

Раніше між цими видами існувала чітка межа. По-перше, це було зв’язано з тим, що для більшості операцій встановлювались законодавчі обмеження. Наприкрад, такого роду обмеження були введені у Великобританії на початку 30-их років, як реакція на веліку кількість банківськіх крахів в період світової економічної кризи
1929-1933 рр. По-друге, прибутки банків від окремих спеціалізованих операцій деколи були настількі великі, що діяльність в інших сферах ставала необов’язковою.

В результаті в економіці завжди існували і універсальні, і спеціалізовані банки. При цьому в банківських системах одних країн переважали перші, а в других - другі. Так, універсальні банки традиційно господарювали в Швейцарії, ФРГ, Австрії. Домінуванна спеціалізованих банків було б характерно для Великобританії, Франції,
США, Італії і (з деякими застереженнями) Японії.

Однак в останній час в багатьох країнах в умовах посилення банківської конкуренції все більше проявляється тенденція до універсалізації банківської діяльності. Різниця універсальних і спеціалізованих банків стає все більше спірними і розпливчатими.
Універсальний банк дещо краще захищений від комерційного ризику, чим спеціалізований, він може гнучко реагувати на зміни кон’юктури, а відповідно, більш конкурентноздатний.

Нарівні з суперництвом між комерційними банками в сучасних умовах все більш серйозну конкуренцію вони зазнають з боку небанківських кредитно-фінансових інститутів (страхові компанії, фінансові брокери, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, копанії по випуску кредитних карток і інші), а також зі сторони нефінансових організацій (пошта, торгові будинки, підприємства автомобільної промисловості і інші). Напочатку 80-их років президент компанії
“Віза Інтернешнл” Д.Кок сказав, що в майбутньому банки перестануть бути в центрі грошового обігу, їх місце займуть інші підприємства1.

Наочним прикладом в цьому відношенні є американський концерн
“Сирз, Роубак енд Ко” ця найбільша торгова компанія світу вже на протязі багатьох років реалізує своїм клієнтам не тільки товари, але й фінансові послуги. На угоду по їх продажу в 1988 році припадає більш як половини її оборотів. Поряд з магазинами роздрібної торгівлі їй належить також страхова група “Олстейт іншуранс”, брокерський дім “Дін Віттер”, банк в Каліфорнії, велика позичково-ощадна асоціація. Компанією створена система електронних платежів, охоплююча 800 її філіалів по всій території Сполучених
Штатів. 30 млн. клієнтів, що мають карточки, можуть отримувати готівкові гроші чи скористуватися іншими послугами за допомогою 4 тис. автоматичних терміналів.

Опитування, проведене консалтинговою фірмою “Егон Зендер
Інтернешнл” серед 740 членів правління різних банків США, показало, що 43 % , банкірів вважають “Сірз” своїм основним конкурентом.

В Європі подібну політику провадить німецький торговий дім
“Квелле”. Не так давно в доповнення до вже існуючих в портфелі компаній “Норис - Банку” був придбаний споживацький банк, обладнаний самим сучасним автоматизованим обладнанням, орієнтованим на обслуговування населення. Більшість із 650 тис. клієнтів отримали можливість здійснювати стандартизавані розрахункові операції, а з
1986 року - і угоди з цінними паперами.

Підсумком цих процесів - універсалізації банківської справи і посилення конкуренції зі сторони небанків - став швидкий розвиток фінансових конгломератів. В США їх засновниками в кінці 70-х - на початку 80-их стали фірми “Мерріл Лінч” (інвестиційний бізнес),
“Амерікан Експрес” (кредитні картки), “Пруденшнл” (страхування), “Сіті корперейшн” (холдінгова компанія). На думку американського фінансиста
Г.Кауфмана, фінансовий супермаркет, до якого в найбільшій ступені наближується “Мерріл Лінч”, можливо, це є прототипом фінансового інституту майбутнього.

Крім цих трьох рівнів, можна виділити ще два підрівні:

- індивідуальна конкуренція, при якій конкурентами є окремі кредитні інститути;

- групова конкуренція, при якій в якості конкурентів можуть виступати групи споріднених кредитних інстинутів. Прикладами можуть бути об’єднання ощадних кас і кредитних товариств в Німеччині, що проводять узгоджену ринкову політику.

2.3. Види конкуренції

а) конкуренція продавців і конкуренція покупців

Як це видно вже з визначення конкуренції, в залежності від кількості учасників в ній ринкових суб’єктів можна відмітити конкуренцію продавців і конкуренцію покупців.

Конкуренція продавців - це їх суперництво за найбільш вигідні умови збуту товарів (в даному випадку - банківських послуг).
Конкуренція покупців - це змагання між ними за доступ до цих товарів.

Обидві ці форми можуть співіснувати поряд один з одним, знаходячись в певному сполученні. Їх співвідношення на кожному конкурентному ринку визначається ринковою сілою продавців і покупців. Так, на ринку продавця, де продавці володіють значними можливостями в перній ступені диктувати покупцям свої умови
(внаслідок ненасиченого ринку, його монополізації і т. п.), переважає конкуренція покупців. І, навпаки, на ринку покупця, де покупець володіє більшою ринковою силою, чим продавці (із-за перенасичення ринку товарами, а також дія деяких інших факторів), основною формою є конкуренція продавців.

Яка ситуація на банківському ринку ? Чи є він ринком продавця, чи ринком покупця ? Однозначно відповісти на це запитання неможливо, так, як з однієї сторони, якбуло відмічено вище, банківський ринок є чимось суцільним і невід’ємним, а складається з багатьох приватих ринків; з іншої сторони, який-небуть банк може виступати як в ролі продавця, так і в ролі покупця.

Розуміння цього - особливо важливе в зв’язку з ситуацією на
Українському банківському ринку. Нерідко зустрічається думка, що реальна банківська конкуренція в нас відсутня, так як банки виступають в ролі продавців кредитних засобів, попітна яких дуже великий. Реальна конкуренція існує не між банками, а між їх покупцями-позичальниками. Звідси випливає висновок, що у вітчизняних банках відсутня необхідність в розробці конкурентної політики, використання маркетингу і т. д . Однак таке уявлення - невірне.
Адже на тому ж ринку позичкових капіталів, безперечно, на сьогоднішній день, що є ринком продавця, банк може бути не тільки продавцем, але й покупцем. В цьому випадку диктатором є вже не банк, а потенційний вкладник. Банки ж змушені конкурувати за залуення вкладників.

Із сказаного можна зробити висновок, що вже на даний час, в крайньому разі, один сектор українського банківського ринку - ринок тимчасових прав на залучені кредитні ресурси - можна охарактеризувати як конкурентний, причому банківська конкуренція тут виступає у формі конкуренції покупців. Таким чином, розробка проблем банківської конкуренції і банківського маркетингу і для українських банкірів стає не тільки теоретичною, але й практичною.

б) внутрігалузева і міжгалузева конкуренція

В залежності від галузевої приналежності суб’єктів конкуренції прийнято розрізняти внутрігалузеву і міжгалузеву конкуренцію.

Внутрігалузева конкуренція - це конкуренція між фірмами однієї галузі, що випускають аналогічні товари, які задовільняють одну і ту потребу, але є різниця в ціні, в якості, асортименті. Міжгалузева конкуренція - це конкуренція між підприємствами різних галузей.

На перший погляд може здатися, що ця класифікація до банків не належить, але будь-яка банківська конкуренція носить внутрігалузевий характер. Хоча це -лише видимість. Банківська справа - це не окрема галузь, а сфера економіки, що включає в себе багато різноманітних галузей.

Галузева структура банківської справи. З точки зору окремого кредитного інституту банківські галузі виступають в якості ринків збуту. Основні з них: ринок кредитів (галузь кредитування); ринок депозитів (галузь ощадна справа, інвестиційне посередництво); ринок послуг (галузі розрахунково-касове обслуговування, трасові операції, інші послуги).

В свою чергу, переличені галузі можуть бути розділені на підгалузі, причому, більшість кредитно-фінансових інститутів діє не в одній, а декількох галузях чи підгалузях.

Внутрігалузева банківська конкуренція. На етапі розробки своєї конкурентної стратегії кожен кредитний інститут має вирішити, чи буде він спеціалізований, чи універсальний, зважити переваги і недоліки альтернативних стратегічних рішень. Ствердження про необхідність вибору може здатися дивною: адже в наші дні, здавалось би, склалась уява про те, що універсальні банки при інших рівних умовах володіють конкурентною перевагою, що полягає в можливості розсіюванні ризику на широкий асортимент товарів, що реалізується.
Отже, при наявності достатніх фінансових ресурсів, рішення повинно прийматись однозначно на користь універсалізації. В певній мірі, це правильно, однак, керівнику банку не треба забувати, що і універсальний банк може володіти стратегічними недоліками, зокрема, з точки зору інтенсивності внутрігалузевої конкуренції.

Універсальні банки демонструють найбільшу ступінь деверсифікації. Їх можна охарактеризувати навіть не як багатогалузеві, а як “всегалузеві” підприємства, конкуруючі з усіма учасниками банківського ринку. В результаті вони відчувають максимальний тиск внутрігалузевої конкуренції.

Спеціалізовані банки діють в меншій кількості галузей і конкурують, крім універсальних банків, тільки з банками і небанками, що мають аналогічну спеціалізацію. Те ж саме відноситься і до небанківських організацій, що поринають часто тільки в одну банківську галузь чи навіть в ринкову нішу. В залежності від параметрів спеціалізації інтенсивність внутрігалузевої конкуренції знижується чи підвищується, на відміну від універсальних банків.

Більш наочний склад конкурентів в середині окремих галузей і підгалузей можна відобразити в таблиці (див. табл. № 1 ).

Внутрігалузева конкуренція в економіці може існувати в двох основних формах: предметна і видова конкуренція.

Предметна конкуренція виникає між фірмами, що випускають ідентичні товари, які відрізняються по якості. Ця ситуація характерна для більшості галузей по випуску споживчих товарів.

Видова конкуренція здійснюється між підприємствами, що випускають товари одного виду (тобто призначені для однієї і тієї ж цілі), але розрізняються по якимось суттєво важливим параметрам.
Приклад: автомобілі одного класу із двигунами різної потужності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6