Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки

Зміст

Вступ

2

Закон грошового обігу та фактори, що його порушують 3

Інфляція, її суть, види

7

Соціально-економічні наслідки інфляції

15

Антиінфляційна політика держави

23

Висновки

31

Бібліографічний список

33

Вступ

У наш час, здається, не можна прожити і дня, не почувши цього підступного і інтригуючого слова. Про неї кажуть, з нею борются, її бояться. Що ж таке – інфляція?

У світі майже немає країн, де б у другій половині XX cт. не існувала інфляція. Вона ніби прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, яка стала явно слабшати, – циклічним кризам. Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії – з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843 – 1853 рр.); США – в період війни за незалежність 1775 – 1783 рр. і громадянської війни 1861 – 1865 рр. Англії – під час війни з Наполеоном на початку XIX в.. Франції – в період Французької революції 1789 – 1791 рр. Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон разів.

Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце і в минулому.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз – хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників. Отже, сучасна інфляція випробовує вплив багатьох чинників.

Саме тому, що тема ця так популярна в наші дні, я зупинилась на ній як на предметі свого дослідження. Я хотіла би взнати, що це за феномен; яке його коріння; чи так він небезпечний для економіки, як це кажуть, і якщо так, то чому; і як з ним бореться держава.

“Ленін говорив, що найкращий шлях знищити капіталістичну систему – це розладнати грошовий обіг. Тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати, таємно і непомітно, значну частину багатства своїх громадян”.

Д.М. Кейнс

1. Закон обігу грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноіменної грошової одиниці:

[pic]

де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році;

Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році;

О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду:

[pic]

де СЦ – сума товарних цін;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – сума платежів за борговими зобов`язаннями;

ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;

Шо – середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження не зовсім правильне. Справа у тому, що частина товарів продається у кредит і оплачується за межами даного періоду. Значить, на відповідну величину зменшиться потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значна частина боргових зобов`язань погашується шляхом не сплати готівкою, а їх взаємного зарахування. Слід також врахувати у даному періоді суму платежів за товари, що раніше продані у кредит.

Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежать від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінна зменшенню грошової маси. Так у США з 1946 по 1973 рік прискорення обігу грошей скоротило їх кількість в обігу на 360 млрд. дол. Водночас у країнах колишнього СРСР швидкість обігу карбованця зменшувалась. У 1960 р. карбованець обертався 12 разів на рік, а в 1990 – лише 4 рази.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, то частина грошей випадала з обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, то додаткова кількість грошей надходила в обіг із скарбу. Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу. Тому у ньому не могло бути надлишку грошей.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, з XVII ст. перебувають паперово-кредитні гроші, які підпорядковані закону обігу паперових грошей.
Суть цього специфічного закону полягає в тому, що їхня кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообігу. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку ж купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошової форми вартості лежало золото.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Звідси, у свою чергу, випливає висновок про те, що у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса.
Остання виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють: активні гроші, що застосовуються у готівковому и безготівковому обігу; пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах.

У статистиці розвинутих країн існує декілька понять грошової маси.
Найбільш поширений агрегат М включає готівку (банкноти та розмінну монету і залишки на поточних рахунках (“записані на рахунок гроші”), які є основою чекового обігу. Питома вага готівки в агрегаті М1 знижується особливо швидко при використанні ЕОМ у банківській справі. До грошової маси також належать засоби на строкових депозитах у комерційних банках, що разом з М1 входять до М2. У М3, крім того, входять ще засоби на строкових ощадних внесках у державній поштово-ощадній мережі, у кооперативних банках. Отже, основну частину грошової маси становлять різні види банківських депозитів
(кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, які мають таку ж купівельну спроможність, як і банківські рахунки. Грошова маса у розвинутих країнах формується у наш час на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загальної купівельної сили.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавлення кредитно- фінансової сфери і розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам було потрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то у наш час – лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Так депозитно-чекові операції обслуговують зараз приблизно 90 % усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить з рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей виступають розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту та ін.

“Завдання поєднання процвітання із ціновою стабільністю нині є головною нерозв`язаною проблемою функціонування всієї економіки. Ми повинні знайти компроміс, що забезпечував би такі темпи зростання і таку невисоку норму безробіття, якими можна пишатися, з одного боку, та такий рівень інфляції, з яким було б зручно, з іншого”.

Артур Оуен.

2. Інфляція, її суть, види

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються, і стала ознакою колишніх соціалістичних країн, які переходять до ринку, таких як Польща, або Югославія, а також країн колишнього Радянського Союзу.

Що таке інфляція?

Інфляція означає зростання загального рівня цін. Темп інфляції є темпом зміни загального рівня цін і розраховується так:

[pic].

(

Однак як можна виміряти рівень цін, що використовується у визначенні інфляції? Теоретично він вимірюється як середня зважена товарів і послуг в економіці. На практиці загальний рівень цін вимірюється складанням індексів цін, які є середніми величинами споживчих або виробничих цін.

Як приклад візьмемо 1990р., протягом якого індекс споживчих цін підвищився на 5,4 %. В 1995 р. ціни в усіх основних товарних групах зросли: продовольчих товарів, житла, одягу, транспорту, медичного обслуговування, алкогольних напоїв і т. ін. Це і є загальна підвищувальна тенденція цін, яку називаємо інфляцією.

Не всі ціни зростають однаковими темпами в інфляційні періоди. У
1990р., наприклад, ціни на енергоносії зросли більш як на 5,4 %, тоді як ціни на продовольчі товари зросли нижчими темпами, а середній рівень зростання цін становив 5,4 %.

Дефляція. Протилежним до інфляції є дефляція, яка має місце тоді, коли загальний рівень цін падає. Дефляція траплялася вкрай рідко в кінці XX ст. У США останній раз споживчі ціни дійсно зменшилися у 1955р.
Підтримувана дефляція, коли ціни постійно падають протягом декількох років, асоціюється з періодами глибокої депресії, такими, як 30-ті роки XX ст. чи
90-ті роки минулого століття. Застосування активної стабілізаційної політики, яка ліквідувала глибокі тривалі спади в ринковій економіці розвинених країн, також усунуло дефляцію з економічної арени.

Спорідненим поняттям є дезінфляція, яка означає зменшення темпів інфляції. Останнім часом періоди дезінфляції мали місце на початку 80-х років, коли високі темпи інфляції, яка вимірювалася двозначними числами, були зменшені застосуванням політики дорогих грошей.

Індекси цін

Коли газетні заголовки повідомляють, що інфляція зростає або
Федеральна Резервна Система зреагувала на посилення інфляційних тенденцій, насправді мова йде про динаміку певного індексу цін. Індекс цін є середня зважена цін ряду товарів і послуг. Складаючи індекси цін, економісти зважують індивідуальні ціни через економічну важливість кожного товару.
Найважливішими індексами цін є індекс споживчих цін, ВНП-дефлятор та індекс оптових цін виробника.

Індекс споживчих цін (ІСЦ). Найширше використовуваним вимірником інфляції є індекс споживчих цін. ІСЦ вимірює вартість ринкового кошика споживчих товарів і послуг, до складу якого входять ціни на продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання та інші товари, що купуються для повсякденного життя. Наприклад, у США ціни
354 окремих класів товарів збираються від більш як 21 000 установ у 91 районі країни.

Як ціни зважуються при складанні індексів цін? Було б надто просто підсумовувати різні ціни чи зважувати їх за масою чи об`ємом. Скоріше індекс цін визначається зважуванням кожної ціни відповідно до економічної важливості товару.

Розраховуючи ІСЦ, кожному товару встановлюють фіксовану вагу, що пропорційна його відносній важливості у споживчих видатках бюджету сім`ї.
Найсвіжішу вагу для кожного товару, що пропорційна сукупним видаткам споживачів на нього, встановлено дослідженням споживчих видатків у 1982-
1984 рр.

ВНП-дефлятор. ВНП-дефлятор є відношенням номінального валового національного продукту (ВНП) до реального і, отже, може тлумачитися як найширший індекс цін; інакше кажучи, це ціна усього ВНП (споживання, інвестицій, урядових закупок і чистого експорту), а не окремого сектора економіки. ВНП-дефлятор відрізняється від ІСЦ також тим, що це індекс зі змінними, а не зі сталими вагами. Крім того, також будуються дефлятори для компонентів ВНП – таких, як інвестиційні товари, особисте споживання тощо, і вони можуть інколи застосовуватись для доповнення ІСЦ.

Індекс оптових цін виробника. Він належить до найстаріших, що публікуються Департаментом праці, і його історія починається з 1890 р.
Даний індекс вимірює рівень цін на стадії оптової торгівлі чи на виробничій стадії. Він грунтується на цінах приблизно на 3400 товарів і містить у собі ціни на продовольство, промислові вироби і видобувні продукти. Для розрахунку цього індексу використовуються фіксовані ваги. Оскільки індекс оптових цін досить докладний, його широко використовують ділові кола.

Три види інфляції

Подібно до захворювання, інфляція має різні ступені тяжкості.
Визначимо три її категорії: помірна інфляція, галопуюча і гіперінфляція.

Помірна інфляція. Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін. Можна умовно кваліфікувати її так: щорічний темп інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують гроші, тому що через місяць чи рік гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і сьогодні. Люди охоче підписують довгострокові контракти у грошовому вираженні (номінальна ціна), оскільки вони впевнені, що рівень цін не підніметься надто високо від того, за якого вони зараз продають і купують. Люди не втрачають часу чи коштів, намагаючись розмістити своє багатство в “реальних” активах, а не в
“грошових“ чи “паперових”, тому що вірить, що їхні грошові активи збережуть свою реальну вартість.

Галопуюча інфляція. Інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами – 20, 100 чи 200 % за рік, називається галопуючою.
Галопуюча інфляція інколи спостерігається і в розвинених країнах, наприклад в Італії. Багато латиноамериканських країн, зокрема Аргентина і Бразилія, зазнавали темпів інфляції від 50 до 700 % на рік у 70-80-ті роки.

Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу, виникають економічні спотворення. Контракти здебільшого “прив`язуються” до певного цінового індексу або до іноземної валюти, наприклад, до долара США. За таких умов гроші втрачають свою вартість дуже швидко – реальний рівень процента може становити мінус 50 чи 100 % на рік. Тому люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденних операцій. Фінансові ринки звужуються і капітали розміщуються скоріше через фондування, як за командної системи, ніж через проценти і ставки. Населення нагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.

Дивовижним є факт, що економіка з щорічною інфляцією 200% ухитряється витримувати, навіть коли цінова система функціонує так погано. В такій економіці виникають глибокі економічні спотворення, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.

Гіперінфляція. Коли економіка, здається, витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції – гіперінфляція. Нічого хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якій ціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.

Ось як описується гіперінфляція у США під час Громадянської війни:

“Ми ходили у крамниці з грошима у кишенях і поверталися з продуктами у кошиках. Тепер ми ходимо з грішми у кошиках і повертаємось з продуктами у кишенях. Всього бракує, крім грошей! Ціни хаотичні, а виробництво дезорганізоване. Обід, що коштував стільки ж, як балет до опери, нині коштує у 20 разів більше. Всі прагнуть запасати речі і намагаються позбутись “поганих” паперових грошей, це вилучає “хороші” металічні гроші з обігу. Часткове повернення до бартеру з його труднощами є результатом цього процесу.”

Найповніше документований випадок гіперінфляції мав місце у
Веймарській республіці у 20-ті роки. Уряд, ввімкнувши друкарський верстат для випуску грошей, довів і масу грошей, і ціни до астрономічних рівнів. З січня 1922 р. по листопад 1923 р. індекс цін збільшився з 1 до 10 000 000
000. Якби певна особа володіла би цінними паперами на суму 300 млн. дол. На початку 1922 р., то через 2 роки за цю суму не можна було б купити і льодяника.

Аналіз виявляє декілька характерних рис гіперінфляції. По-перше, реальний попит на гроші, виміряний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко. Під кінець гіперінфляції в Німеччині реальний попит на гроші становив лише 1/30 від рівня дворічної давності. По-друге, відносні ціни стали дуже нестабільними. За нормальних умов реальна заробітна плата індивіда змінюється лише на процент, а то і менше із місяця у місяць. У1923 р. реальна зарплата в Німеччині змінювалася в середньому на третину (вгору чи вниз) щомісяця. Ці неймовірні коливання у відносних цінах і реальний заробітній платі – несправедливості и спотворення, що спричинені цими коливаннями,– іллюструють головну втрату від інфляції.

Страницы: 1, 2, 3