Інфляційні очікування спричиняють посилення інфляції. Тому доцільно спочатку визначити наслідки інфляції, а потім у зв’язку з ними відповідно і наслідки інфляційних очікувань.

Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцii є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж цiнами i обсягом виробництва немас. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицii, перемiщуючи вгору криву сукупноi пропозицii, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.

Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцii витрат, краiни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших країнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов’язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.

Інфляційні очікування мають великий вплив на стан інфляційних процесів. Інфляційні очікування можуть посилити інфляцію, чи навпаки (що трапляється значно рідше) послабити інфляційні процеси.

Також інфляційні очікування спричиняють вплив на всі сфери економіки.
Так, перспективи розвитку ринку довгострокових приватних облігацій в великій мірі визначаються характером фінансової стабалазації економіки та станом інфляційних очікувань. Справа в тому, що саме довгострокові облігації, діючи вапродовж великого терміну, підлягають великому впливу з боку інфляційних очікувань. В залежності від цього змінюється ставка прибутку на такі облігації, що може не кращим чином відобразитись на економічному стані. Інфляційні очікування спричиняють зміну процентних ставок. Довгострокові норми проценту можуть знижуватись тільки якщо відбувається зменшення інфляційних очікувань, що трапляється не часто.
Скоріше зараз можна спостерігати збільшення інфляційних очікувань. Так, в
1993 році, коли темпи інфляції були шалені, непередбачені перспективні інфляційні очікування наростали. Потім темпи інфляції пішли на спад. Як слід було чекати, інфляційні очікування ще тримались деякий час, потім знизились. В 1999 році слід чекати нового зростання інфляційних очікувань, вже адаптивних, але від цього не менш небезпечних для економіки. Тому що в результаті дії інфляційних очікувань інфляція набуває самопідтримки.

1.4 Механізм дії інфляційних очікувань

Механізм дії на економіку інфляційних очікувань наступний. Справа в тому, що люди, які стикаються з підвищенням цін на товари та послуги впродовж довгого періоду часу і втрачають надію на їх зниження, починають купувати товари зверх своїх поточних потреб. Одночасно вони вимагають підвищення номінальнї заробітної плати і тим самим підштовхують поточний споживацький попит до розширення. Виробники встановлюють більш високі ціни на свою продукцію, очікуючи, що скоро сировина, матеріали, комплектуючі вироби ще більш подорожчають. Починається втікання від грошей. Прикладом є те, що в 1992-93 роках в умовах високих темпів інфляції кожен виробник боявся, що його постачальник сильно підніме ціни на свою продукцію. Тому, бажаючи себе вбезпечити, він багатократно підвищував ціни на свою продукцію. В результаті ціни після їх лібералізації підскочили не тільки на рівень невдоволеного раніше платоспроможного попиту, а й на величину інфляційних очікувань.

Так, очевидно, що розширення внаслідок інфляційних очікувань поточного попиту стимулює подальше зростання цін. Одночасно скорочуються заощадження та зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання виробничих інвестицій та, що випливає з цього, пропозиція товарів та послуг. Економічна ситуація в цьому випадку характеризується повільним збільшенням сукупної пропозиції та швидким зростанням сукупного попиту. Результат – загальне підвищення цін.

Таким чином, інфляційні очікування підтримують інфляцію. Дефіцитне зростання ринкової ціни в сукупності з песимізмом раціональних очікувань населення та бізнесу, невизначеністю кон’юнктури провокує зростання попиту в кількісному вимірі (чим дорожчий товар, тим більше попит).

Нагнітання дефіцитного попиту робить неигідним стратегію постійного наростання обсягів виробництва. Підприємству вигідніше в очікування подальшого скачку цін завчасно готуватись до незначного та епізодичного збільшення випуску. Так, за 1991-1992 роки кількість реалізованої продукції навіть скоротилось, а ціна зросла. В наявності дефіцитна інфляція. Реальний варіант виживання для підприємства – багатоваріантність та скачкоподібність торгово-виробничих операцій. В цьому суть тактики інфляційного очікування підприємства [12].

Для аналізу процесу інфляції з точки зору інфляційних очікувань важливі не індивідуальні переваги, що отримують суб’єкти, які найбільш правильно оцінюють масову реакцію, а важлива сама масова реакція, що достатньо узагальнена внаслідок загальності економічного положення суб’єктів ринку. В динамічній економіці саме вона визначає реальну цінність грошей. Масова поведінка в основному спирається не стільки на врахування раціональних факторів, скільки на реальні економічні процеси, що відбуваються на ринку. В умовах інфляції найбільш важливу роль починає відігравати реальна вартість речей, що купуються, яка не залишається стабільною, а змінюється в часі. В результаті в ціну товару починають включатись транзакційні інфляційні витрати, що є альтернативою додатковим затратам та товар, що дорожчає в результаті затримки купівлі. Таким чином, майбутні інфляційні очікування через механізм транзакційних витрат викликають поточне підвищення цін, в зв’язку з чим збільшення грошової маси може бути зовсім не причиною, а наслідком інфляції.

Фактор інфляційних очікувань використовується при моделюванні інфляції. Теоретичні границі для моделювання високої інфляції представлені в моделі Кейгана, що базується на найпростішому рівнянні грошового попиту
[16]:

Mt – pt = - a (pet+1 - pt) (1)

Де Mt – логарифм грошової пропозиції в кінці періоду t, pt – логарифм загального рівня цін в період t, а – характеризує очікувані ціни в період t. Права частина рівняння (1) є попитом на грошові залишки як функцію від інфляційних очікувань. Інші версії моделі грошового попиту можуть включати інші альтернативні затрати. При цьому процес інфляції, що описується рівнянням (1), не може бути стійким при раціональних очікуваннях.

Інформація про інфляційні очікування може використовуватись при обчисленні зміни в часі процентних ставок. При інтерпретації часової залежності процентних ставок звичайно використовуються гіпотези теорії чистих (незміщених) очікувань, теорії переваги ліквідності або теорії сегментації ринку. Теорія незміщених очікувань (unbiased expectations theory) або теорія чистих очікувань (pure expectations theory) передбачає рівність форвардної ставки середнім очікуванням спот-ставки за період, що розглядається.

Найбільш цікавим є відображення очікувань в часовій структурі прибутку. Звичайно, якщо очікується зміна інфляції, то це відображується зміною співвідношення прибутковості випусків з різною терміновістю. У випадку, коли очікується зміна інфляції, то крива прибутковості, згідно теорії очікувань, повинна прийняти крутий позитивний нахил. Це випливає з ефекту Фішера, у відповідності з яким номінальні процентні ставки визначаються з бажаного доходу та очікуваної інфляції. Тоді, якщо очікується подальше збільшення темпів зростання цін, то випуски з великим строком до погашення компенсують більш високу очікувану інфляцію великим номінальним прибутком. Якщо ж, навпаки, очікується зниження темпів зростання цін, то крива прибутку навіть може набути негативного нахилу. У зв’язку з цим крива процентних ставок часто використовується для перевірки раціональності очікувань, так як з її допомогою легко перевірити, чи відповідає структура прочентних ставок подальшій динаміці цін.

При такому підході вважається, що крива прибутковості точно відображає лише поточні очікування. В дійсності ж можна знайти багато факторів, які можуть впливати на динаміку процентних ставок. А з розвитком ринку державних облігацій в Україні з’явилась можливість тестування гіпотез про передбачувальну здатність часової структури прибутковості, і, відповідно, раціональності очікувань застосовно до нашої економіки.

Для уряду є дуже важким завдання досягти одночасно мети цінової стабільності та повної зайнятості. Це графічно ілюструється кривою Філіпса
(додаток 1).

Крива Філіпса ілюструє зворотний зв’язок між інфляцією та безробіттям.
Але очевидно, що природний процент безробіття існує, то інфляція буде визначена інфляційними очікуваннями економіки. Інфляційні очікування збільшували криву Філіпс.

Додаток 2 ілюструє криву Філіпса з урахуванням інфляційних очікувань.
F1, F2, F3 – три коротких відрізки кривих Філіпса. Спроба уряду підвищити безробіття економічним стимулом викликає збільшення інфляції від 0% до 15%, безробіття може спадати, але підвищиться знову до природнього проценту 6%.
Подальший урядовий стимул економіки викликає інфляційні очікування до 10%.

1.5 Світовий досвід регулювання інфляційних очікувань

Для уряду є дуже важким завдання досягти одночасно мети цінової стабільності та повної зайнятості. Крива Філіпса ілюструє зворотний зв’язок між інфляцією та безробіттям. Але, в процесі дослідження стагфляції 1980-х років в Австралії вчені виявили, що ця крива не пояснює існуючого стану речей. Існувала і інфляція, і безробіття, що підвищувались одночасно. Ця проблема була вирішена Фрідманом та Фелпсом використанням в розрахунках інфляційних очікувань. Стагфляція існувала, тому що в короткий час було коливання між інфляцією та безробіттям, але очевидно, що природний процент безробіття існує, та інфляція буде визначена інфляційними очікуваннями економіки. Інфляційні очікування збільшували криву Філіпс. Спроба уряду підвищити безробіття економічним стимулом викликає збільшення інфляції від
0% до 15%, безробіття може спадати, але підвищиться знову до природнього проценту 6%. Подальший урядовий стимул економіки викликає інфляційні очікування до 10%.

На заході також розповсюджена практика прямого регулювання грошової маси. Так, США неодноразово в 60х – 70х роках стримували ціна на багато видів товарів. Після другої світової війни західним країнам потрібно було півтора десятиріччя для початку лібералізації цін. А Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 році. Ф. Рузвельт виводив США з глибокої кризи 30-х років шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибутки від торгового посередництва.

Таблиця 1. Середньорічні показники темпів зростання роздрібних цін в деяких країнах з розвинутою ринковою економікою.
| |1966-1974 |1975-1980 |1980-1987 |
|США |1.7% |5.1% |9.3% |
|Англія |3.1% |7.1% |15.8% |
|Італія |3.4% |6.0% |17.9% |
|Франція |5.0% |5.9% |10.9% |

В кінці 80-х років темпи зростання цін знизились до 4% на рік в середньому [2], що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна навести декілька причин – падіння світових цін на нафту, посилення конкуренції, перш за все в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів та профспілок по підтриманню рівнів заробітної плати, цін, і цим самим інфляційних очікувань на попередньому рівні.

Чи є шлях вимірювання інфляційних очікувань? Це досить критичне запитання, так як очікування майбутньої інфляції відіграють критичну роль на початку та впродовж будь-якого інфляційного періоду, та їх зміна є значним фактором, що впливає на інфляцію в цілому. Існують ненадійні дані оглядів ринку, але необхідний надійний спосіб вимірювання та оцінки інфляційних очікувань.

Виявляється, спосіб оцінки інфляційних очікувань існує. Американський уряд недавно випустив реальні облігації ставки прибутку. Перший випуск був проданий в січні 1997 року з строком платежу в січні 2007 року. Порівнюючи прибуток на регулярних облігаціях з реальною ставкою прибутку, економісти повинні бути здатні робити оцінку інфляційних очікувань. Наприклад, в березні 1997 року для індексованих облігацій до січня 2007 року запропонували щорічну реальну ставку прибутку 3,43% [15], в той час як до лютого 2007 року для неіндексованих облігацій був прибуток 6,69% [15].
Таким чином, чим ближче строк платежу, тим зрозуміліше, що ринок очікує, що інфляція буде 3,26% щорічно [15]. Але, так як ці облігації мають великі терміни до строку платежу, тоді, в крайньому випадку, поки вони не були на ринку впродовж декількох років, оцінки інфляційних очікувань також будуть на довгий період. Той факт, що ринок очікує, що інфляція буде 3,26% щорічно за наступні 10 років, має тільки обмежене використання для тих, хто бажає знати очікування ринку до річного зростання інфляції[1].

“Існує теорія, згідно з якою збільшення інфляційних очікувань необхідне, щоб повернути економіку на шлях зростання. Прихильники цієї теорії вважають, що з підвищенням цін люди будуть шалено купувати товари, і це призведе до збільшення сукупного попиту та зростання економіки. Така ситуація може призвести лише до зростання темпів інфляції“ – пише газета
“Indian Express”. Впродовж 1998 року інфляційні очікування в Індії підвищувались безперервно, і інфляція досягла з 0,55% на початку року до
7,41% в кінці червня.

Невеликі темпи інфляції є сприятливими для економіки. Та в Індії, яка зазнає зростання інфляційних очікувань та інфляції, інфляційні процеси досить схожі на подібні процеси в нашій країні, лише в меншому масштабі.
Так, інфляційні очікування підприємців призвели до того, що інфляція на ціни сировини підвищилась на 9,72% за 1 півріччя 1998 року, а ціни на кінцеву продукцію підвищились на 55% за той же період. Підприємці користуються рівнем інфляції, затримуючи заробітну плату, купуючи товари за однією ціною і продаючи за іншою. Такі інфляційні очікування зовсім не є сприятливими для економіки. Тому потрібно вживати заходів, які зменшуватимуть такі інфляційні очікування, наприклад, створення умов для підприємців, в яких їм буде невигідно сприяти зростанню інфляції[2].

Сполучені Штати вирішують питання інфляційних очікувань інакше. Так, економічні умови в 4 кварталі 1996 року були ідеальні для фінансових ринків, тому що інфляційні очікування мали тенденцію до зниження.
Федеральна політика відносно інфляції та інфляційних очікувань стабільна.
Ця політика полягає у вивченні, аналізі стану фінансового ринку та керуванні акціями підприємств федерального уряду. Таким чином федеральний уряд хоче зберегти фондовий ринок від різких інфляційних струсів. Але, незважаючи на ці заходи, все ж в 1996 році відмічались деякі тенденції зростання інфляційних очікувань. З продовженням таких тенденцій федеральна політика дещо змінилась, тим більше що фондовий ринок продовжує і зараз ігнорувати інфляційні очікування. В таких умовах є необхідним постійний контроль інфляційних очікувань на фондовому ринку.[3]

2 Аналіз реального стану інфляційних очікувань в економіці України

На мікрорівні інфляція виступає в ролі своєрідного неформального податку і доповнює основні державні фіскальні вилучення. Світовий досвід доводить, що граничні податкові ставки понад 40—50% [13] практично призупиняють зростання виробництва. В Україні ж, де 40-відсоткова інфляція була досягнена лише у 1996 р., а гранична податкова ставка часто-густо сягала 80% [8], сумарний інфляційно-податковий тиск на виробника легко переходив стовідсотковий бар'єр. Отже, неможливість для підприємств отримати кредит на довгий термін разом із знеціненням їхніх власних обігових коштів призводять до браку фінансових ресурсів для подальшого виробництва хоча б у попередніх обсягах.

Чимало економістів схиляється до думки, що в нашій країні первинною була інфляція попиту, яка пов'язана із надлишком грошей в обігу. Логіка цього висновку така: в умовах тотального дефіциту і фіксованих цін нагромадився величезний потенційний попит на товари та послуги, а в період лібералізації він був усунений через підвищення цін.

Cуттєвий вплив на зростання цін в Україні справляли фактори, які лежать поза сферою грошового обігу, тобто витрати та інфляційні очікування.
Незаперечним є той факт, що неефективна економіка завжди є потенційно інфляційною. Адже зростання виробничих витрат тягне за собою і підвищення цін. Стосовно України ця закономірність стала особливо очевидною. і
Внаслідок різних обставин продуктивність праці знижувалася. Водночас в умовах монополізованості нашої економіки відбувалося ослаблення інструментів, які б мали автоматично стримувати підвищення цін [9].

Страницы: 1, 2, 3