Таблиця 1[5]. Система показників ефективності виробництва.

|Узагальнюючі |Показники ефективності використання |
|показники | |
| |праці (персоналу)|виробничих |фінансових |
| | |фондів |коштів |
|Виробництво |Темпи зростання |Загальна |Оборотність |
|чистої продукції|про-дуктивності |фондовід-дача |оборот-них |
|на одиницю |праці |(за обсягом |коштів |
|витрат ресурсів | |продукції) | |
|Прибуток на |Частка приросту |Фондовіддача |Рентабельність |
|одини-цю |про-дукції за |акти-вної |обо-ротних |
|загальних витрат|рахунок |частини |коштів |
| |зро-стання |основ-них | |
| |продуктивнос-ті |фондів | |
| |праці | |Відносне |
|Рентабельність |Відносне |Рентабельність |вивільнення |
|виро-бництва |вивільнення |осно-вних |оборотних коштів|
|Затрати на |працівників |фондів | |
|одиницю товарної|Коефіцієнт |Фондомісткість |Питомі |
|продукції |використа-ння |оди-ниці |капітальні |
| |корисного фонду |продукції |вк-ладення (на |
| |робочого часу | |одиницю приросту|
|Частка приросту | | |потужності або |
|про-дукції за |Трудомісткість |Матеріаломісткі|продукції) |
|рахунок |одини-ці |сть одиниці |Рентабельність |
|ін-тенсифікації |продукції |продукції |капі-тальних |
|вироб-ництва | | |вкладень |
|Народногосподарс| | | |
|ький ефект |Зарплатомісткість|Коефіцієнт | |
|використання |одиниці продукції|викорис-тання |Строк окупності |
|одиниці | |найважливі-ших |капітальних |
|продукції | |видів сировини |вкладень |
| | |і матеріалів | |

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефек- тивності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерцій-ної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід вико-ристовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь вико-ристання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних ресурсів тощо.

ІІ. 2. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підпри-ємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси
(застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ре-сурси – це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність зас-тосовуваних ресурсів і ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства можна визначити, користуючись формулою

[pic] де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;

Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П - чисельність працюючих на підприємстві;

Фос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною вартістю;

Фоб - вартість оборотніх фондів підприємств;

Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного національного доходу; використовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість робітників).

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що ха-рактеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виго-товлення певних виробів).
Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі оплати праці (персоналу), амор-тизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності вироб-ництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумов-люється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соці-ально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу засто-сованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробниц-тва можна визначити за формулою

[pic] де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікаці-єю виробництва;

[pic]- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

[pic]- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.

Таблиця 2.

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва.
|Показники |Періоди |
| |базисний|розрахунковий |
|1. Обсяг виробництва продукції, тис. |32000 |50000 |
|одиниць. | | |
|2. Приріст обсягу продукції, %. [pic] |- |56,25 |
|3. Чисельність працюючих у сфері |15000 |- |
|матеріального ви-робництва, тис. чол. | | |
|4. Утворений національний доход, тис. од. |125000 |- |
|5. Коефіцієнт повних витрат праці |0,12 |- |
|(15000:125000) | | |
|6. Чисельність працюючих на підприємстві, |4000 |4800 |
|чол. | | |
|7. Основні фонди за відновною вартістю, тис.|28000 |34000 |
|од. | | |
|8. Оборотні фонди (запаси |8000 |9000 |
|товарно-матеріальних цін-ностей), тис. | | |
|одиниць. | | |
|9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. |36000 |43000 |
|одиниць. | | |
|10. Ресурси уречевленої праці у |4320 |5160 |
|перерахуванні на се-редньорічну кількість | | |
|працівників, тис. чол. (36000*0,12; | | |
|43000*0,12) | | |
|11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. |8320 |9960 |
| | | |
|(4000 + 4320; 4800+5160) | | |
|12. Приріст застосовуваних ресурсів у |- |19,8 |
|розрахунково-му періоді, %. [pic] | | |
|13. Частка приросту обсягу у продукції за |- |64,8 |
|рахунок інтенсифікації виробництва, %. | | |
|[100(1-19,8/56,25)] | | |

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорува-ти визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект використання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо- технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визнача-ється шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ре-сурсів і окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відпо-відності з наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і нап-рямками застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і пос-тійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефек-тивності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реаль-них механізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порів-няння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конку-рентноспроможності у сфері бізнесу.

ІІ. 3. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціаль-ної ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефектив-ність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень еконо-мічної результативності функціонування підприємств слугує матеріа-льною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефек-тивність. Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражу-ється на істотні труднощі, пов’язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зу-мовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інту-їтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність пови-на визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підпри-ємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь со-ціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і від-носного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінан-сових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприєм-ством у певній мірі
(залежно від наявних можливостей), зокрема відно-сяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпо-чинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоро-в’я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середо-вища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих нав-чальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства спеціаліс-тів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зару-біжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприєм-ств тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба вра-хувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім ка-тегоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари спожи-вання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціаль-них програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможли-вим.
Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здій-снюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства
(міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба до-повнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.

ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практич-ного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно кла-сифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє виз-начення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності вироб-ництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефектив-ності
(продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) ви-дами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис.
4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктив-ності праці
(економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використан-ня природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел під-вищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу за-ходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Виз-начальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-тех-нічного і організаційного прогресу
(створення нових і удосконалення іс-нуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровад-ження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; по-бутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народ- ногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані
“тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на
“тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви
“тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

Страницы: 1, 2, 3