Адвокат в уголовном процессе

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

Конституція – Конституція України

КК – Кримінальний кодекс України;

КПК – Кримінально – процесуальний кодекс України

Кримінальне судочинство є складною та багатобічною діяльністю багатьох органів та осіб, коло яких визначено законом. В ній беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції та наділені законом різними за характером та обсягом правами, різні й їх обов’язки. Однак загальним для них є те, що всі вони тим чи іншим чином беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідношення і тому є суб’єктами кримінального процесу
(суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності).

Разом з тим, не можна не враховувати характер діяльності того чи іншого суб’єкту процесу, значення яке вона має при провадженні по кримінальній справі. Діяльність одних суб’єктів створює значний вплив на ход та рішення руху справи; діяльність інших хоч й пов’язана з активною участю у процесі, такого рішучого впливу не має; а діяльність третіх – пов’язана з виконанням конкретних, часом епізодичних процесуальних функцій.
Вказані розбіжності у правовому статусі суб’єктів кримінального процесу дозволяють класифікувати їх наступні три групи:

1) органи, що ведуть кримінальний процес (чи основні суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності);

2) учасники кримінального процесу;

3) інші суб’єкти кримінального процесу (до неї відносяться особи, чия діяльність, епізодична за своїм характером, має допомагати органам, що ведуть кримінальний процес, у здійсненні завдань кримінального судочинства – свідки, експерти, спеціалісти, перекладники та ін.)

Особливе значення мають перші дві групи вказаної класифікації.
Основними суб’єктами кримінального процесу є суд, прокурор слідчий, начальник слідчого підрозділу, органи дізнання. Саме їх діяльність має першочергове, визначне значення для всього кримінального процесу, з нею пов’язана безпосередньо реалізація завдань кримінального процесу.

Учасники процесу – це громадяни, установи, організації, підприємства, що мають права для активної участі у справі з метою захисту своїх прав та законних інтересів чи прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють. До них відносяться підозрюваний, обвинувачений, захисник, постраждалий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники постраждалого, позивача, відповідача. У юридичній літературі існує думка, що до самостійної групи суб’єктів кримінального процесу слід віднести представників громадських організацій та трудових колективів. Однак якщо враховувати, що представники суспільних організацій та трудових колективів, що беруть участь в суді як суспільні захисники чи обвинувачі, по суті є суб’єктами, які за своїм правовим статусом займають таке саме положення, що й учасники процесу, то є достатні приводи для віднесення їх до числа останніх. Не можна разом з тим погодитись з поглядом, що поняттям “учасники процесу” охоплюються всі особи, що приймають ту чи іншу участь у справі – від судді та прокурора до обвинуваченого, захисника, свідка, понятого. По суті це відбирає у класифікації суб’єктів кримінального процесу будь-який зміст.

Розмежування понять “основні суб’єкти процесу” та “учасники процесу” має важливе теоретичне та практичне значення. Воно реально відображає те, що закріплено у діючому законі та практиці, що розвивається на його основі.
Відмежування цих понять дозволяє не тільки визначити в теоретичному плані те загальне та характерне, що притаманне кожній з вказаних груп суб’єктів процесуальної діяльності, але й конкретно вирішити практичні питання, що стосуються характеристики повноважень основних суб’єктів процесу, з одного боку, а також прав та обов’язків учасників процесу – з іншої. Це, в свою чергу, створює необхідні умови для біль чіткої фіксації в законі правового статусу кожного з суб’єктів, які входять в ту чи іншу групу, а відповідно, й для більш ефективної реалізації завдань судочинства.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу
- це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

- адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59
Конституції України);

- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

- об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод
(частина перша статті 36 Конституції України).

Положення частини першої статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє. У
Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій статті 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника.

Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна "захисник". За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном "адвокат", за іншим - терміну
"захисник" надається більш широке значення.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві.

Таким чином, положення частини першої статті 44
Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи не відповідає положенням частини першої статті 59 Конституції
України.

Тому Конституційний Суд України вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними):

- положення частини першої статті 44
Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Захисником є особа, на яку покладено обов’язок використовувати усі зазначені у законі засоби для встановлення обставин, що виправдовують обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного чи пом’якшуючих чи виключаючи їх відповідальність, а також надавати їм необхідну юридичну допомогу (ст.48
КПК).

Участь захисника у кримінальному процесі є одним з найважливіших проявів реального забезпечення права обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного на захист, гарантованого Конституцією України.

На практиці адвокатами є переважно особи, що мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. В стадії судового розгляду, за згодою підсудного, до виступу у ролі захисника можуть бути допущені його близькі родичі, піклувальники, опікуни (ч.1 ст.44 КПК). Як роз’яснив Пленум
Верховного Суду України у постанові №10 від 07.07.1995 р. “Про застосування законодавства, що забезпечує обвинувачуваному, підозрюваному, підсудному право на захист”, повноваження захисника можуть бути підтверджені:

- адвокатів, що займаються адвокатською діяльністю індивідуально або в об’єднаннях – відповідним свідоцтвом, а також ордером на наявність згоди чи згодою на участь у справі;

- близьких родичів, опікунів, піклувальників - заявою підсудного на здійснення цими особами його захисту, а також поручительством і відповідними документами, що є підставою для участі їх у справі.

Оскільки законом не обмежено кількість захисників, на запрошення обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного, його родичів, законних представників чи інших осіб до участі у справі можуть бути допущені декілька захисників.

Закон особливо обумовлює момент допущення захисника до участі в справі. За загальним правилом, захисник допускається до участі у справі по всім питанням з моменту пред’явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваного у вчиненні злочину, чи застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту – з моменту оголошення йому протоколу о затриманні чи постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання (ч.2 ст.44 КПК).

По справам про суспільно небезпечні дії, що вчинені особами у стані неосудності, а також по злочинам осіб, що захворіли а душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи. (ч.3 ст.44 КПК).

У разі, коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду. (ч.4 ст.44 КПК)

Відомо, що КПК (ч.4 ст.6) надає можливість порушення кримінальної справи у зв’язку з вчиненням суспільно небезпечного діяння особою, що досягла 11 років, але до досягнення нею віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність; розслідування та вирішення таких справ виконується в порядку передбаченому ст.73 КПК. По справах цієї категорії закон встановлює, що захисник допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків чи замінюючих них осіб з постановою про закриття справи та з матеріалами справи, а у випадку поміщення неповнолітнього до прийомника-розподільника – не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту поміщення до цього закладу (ч.5 ст.44 КПК).

Допуск захисника до участі у справі вже на початкових етапах попереднього розслідування суттєво посилює процесуальні гарантії прав підозрюваного та обвинувачуваного, утворює додаткові умови для повного та правильного розслідування справи, забезпечення режиму законності на цій стадії процесу.

Принципово важливою є вимога ст.45 КПК про обов’язкову участь захисника при провадженні дізнання, попереднього розслідування та розгляді кримінальної справи у суді першої інстанції, крім випадків відмови підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного від захисника у порядку, передбаченому ч.2 ст.46 КПК.

Виходячи з конституційного положення про свободу кожного у обранні захисника своїх прав, останній може бути запрошений підозрюваним, обвинувачуваним та підсудним, так само як і його законними представниками, родичами чи іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного (ч.1 ст.47 КПК). У зв’язку з цим, особа, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов’язані забезпечити право вільного обрання захисника. Якщо, однак, з’явлення для участі у справі захисника, обраного підозрюваним, неможлива на протязі двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - на протязі сімдесяти двох годин, особа, що провадить дізнання, слідчий суд чи суддя відповідно повинні роз’яснити вказаним особам їх право запросити іншого захисника и реально забезпечити їм таку можливість. Якщо підозрюваний, обвинувачуваний та підсудний не оберуть собі іншого захисника, орган, у провадженні якого знаходиться справа, зобов’язаний призначити йому захисника, про що виносить відповідне рішення; зобов’язання забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об’єднання за містом розслідування справи чи її розгляду у суді (ч.3 ст.47 КПК). Аналогічно вирішується питання про призначення захисника і в тих випадках, коли підозрюваний, обвинувачуваний чи підсудний взагалі не обрали захисника.
Оплата праці захисника як у випадку його участі у справі по призначенню, так і у випадку, коли підозрюваному, обвинувачуваному чи підсудному через малозабезпеченість юридична допомога надається безкоштовно, проводиться за рахунок держави.[1]

Закон допускає заміну одного захисника іншим, але тільки після клопотання чи за згодою підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного (ч.3 ст.47 КПК).

Підозрюваний, обвинувачений та підсудний можуть у будь який момент провадження по справі відмовитися від захисника. така відмова має бути тільки добровільною. Вона можлива тільки за умови, ініціатива відмови йде від вказаних часників процесу і що є реальна можливість участі захисника у справі (ч.1 ст.46 КПК). Неможливо, щоб особа що провадить дізнання чи слідчий рекомендували підозрюваному чи обвинуваченому, а суд – підсудному відмовитися від захисника. про відмову від захисника особа, що проводить дізнання, чи слідчий складають протокол, а суд виносить ухвалу, суддя – постанову. Відмова від захисника не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора чи громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачуваних чи підсудних (ч.1 ст.46 КПК).

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що при розгляді заяви підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного про відмову від участі у справі захисника особа, що проводить дізнання, слідчий чи суд зобов’язані з’ясувати відмовляється він від захисника та буде самостійно виконувати свій захист чи бажає замінити цього захисника іншим. У останньому випадку слід надати йому можливість замінити захисника. [2]

Надаючи можливість підозрюваному, обвинувачуваному та підсудному відмовитися від участі захисника у справі, закон разом з тим, встановлює ряд випадків, коли відмова цих осіб від захисника не може бути прийнята, а саме:

1) по справах осіб у віці до 18 років, підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину;

2) по справах про злочини осіб, що внаслідок фізичних чи психічних недоліків (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

3) по справах осіб, що не володіють мовою на якій ведеться судочинство;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин передбачає смертну кару;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру(ч.3 ст.46 КПК).

Відповідно не може бути прийнято відмову від захисника з боку неповнолітнього (у віці від 11 до 14 років) при розслідуванні та розгляді про нього справи у порядку, передбаченому ст.ст.73 та 447 КПК.

Після передачі справи до суду захисник отримує можливість надати клопотання про визнання немаючими юридичної сили доказів, що отримані з порушенням закону та, залежно від значення, що їм надавалось на стадії попереднього слідства клопотати про зупинення справи, перекваліфікації звинувачення на менш тяжке, виключенні з обвинувачення деяких пунктів звинувачення, про відміну запобіжного заходу.

На стадії попереднього розслідування кваліфікованої допомоги захисника потребує не тільки підозрюваний але й свідок. Звичайно свідок допитується слідчим віч-на-віч. І тільки на очній ставці гласність допиту розширюється.
Деякі слідчі допитують свідків у присутності оперативних робітників, інших слідчих, що напевне навряд чи можливо та створює перешкоди у роботі. Інколи присутні переривають допит з метою донести яку-небудь інформацію на користь обвинувачення. При допиті свідків без сторонніх осіб відомі випадки психічного давлення, різкий тон, поспіх та ін. У присутності адвоката таке навряд чи можливе.

У суді нерідко можливо почути від свідків мотиви зміни ними показаній: слідчий сам написав частину показаній, користуючись матеріалами справи; свідок підписав протокол, не читаючи його через неможливість розібрати почерк слідчого; підписав протокол допиту не входячи до суті написаного, довіряючи слідчому та ін. Вперше з’явившись у кримінальному процесі свідок можливо ще не до кінця розуміє значення своїх показань і тому може підписати що завгодно. Такий свідок не знає, що його показання оцінюється як найправдиві, близькі до моменту вчинення злочину, а тому достовірні. Необхідність участі адвоката при допиті свідка обумовлена не тільки посиленням кримінальної відповідальності. Є багато інших ситуацій коли допомога захисника свідку просто необхідна. Склалася погана практика допиту як свідка майбутніх підозрюваних та обвинувачених. Спочатку підозрюваний (обвинувачений) неодноразово допитується як свідок, а коли від нього всі необхідні дані отримано, тоді його допитують як підозрюваного. Як свідок, громадянин зобов’язан під страхом кримінальної відповідальності розповісти всю відому інформацію. Потім допитуваний має право давати показання. Але він вже їх дав і відмовитися від них неможливо. Первісні показання свідка, навіть якщо вони хибні, будуть завжди серйозно викривати цю особу. Ця перепона законом не передбачена, на протести адвокатів можна почути: що не заборонено, то дозволено. Про такий поза процесуальний стан відомо усім, але все ж таки “для користі справи” закон можна порушувати та обходити звідси випливає, що майбутній підозрюваний має бути допрошений саме як підозрюваний , а коли він має адвоката – за його участю. Такий порядок важливо передбачити і стосовно обвинуваченого.

Страницы: 1, 2