Гравюра стародруків

Луганський коледж культури та мистецтв

(відділення культури)

Практична робота

на тему: "Гравюра стародруків"

студентки ІІІ курсу гр. № 15

спец. "народна хореографія"

Ольхової Катерини

з предмету "Історія

образотворчого мистецтва"

викладач: Охмуш Г.К.

Луганськ 1999

Українська графіка бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної

книги в Київській Русі в XI—XII ст. дала плідний грунт для розвитку

книжкової графіки. Художники оздоблювали книгу орнаментальними заставками,

вигадливими заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстраціями

(мініатюрами), а також численними дрібними малюнками на берегах сторінок.

Найдавнішими витворами книжкової графіки, що збереглися до нашого часу,

є книги XI—XII ст.: “Остромирове Євангеліє” (1056—1057), “Ізборник

Святослава” (1073), “Трірський псалтир” (або “Кодекс Гертруди”; 1078—1087),

“Юр'ївське Євангеліє” ( 1120—1128) та “Добрилове Євангеліє” ( 1164).

“Остромирове Євангеліє” було виконане київським дяком Григорієм на

замовлення новгородського посадника Остромира — родича князя Ізяслава

Ярославича. Написане воно на пергаменті вишуканим урочистим письмом, так

званим “уставом”. Оздоблене видання орнаментальними заставками, великими

ініціалами і трьома сторінковими ілюстраціями із зображенням євангелістів,

орнаментальне обрамлення яких близьке технікою до творів київської

перегородчастої емалі.“Остромирове Євангеліє” і на сьогодні залишається

унікальним, неперевершеним твором книжкового мистецтва.

“Ізборник Святослава” містить статті повчального характеру різних

церковних і світських авторів. Виконав його у Києві дяк Іван. Рукопис

ілюстровано чотирма мініатюрами, серед яких є цікавий груповий портрет

родини князя Святослава Ярославича. На берегах сторінок вміщено також

цікаві малюнки, які нагадують знаки зодіаку.

“Кодекс Гертруди” (“Трірський псалтир”) написано на замовлення

трірського архієпископа Ерберга. Належала книга дружині князя Ізяелава —

Гертруді. Нині вона знаходиться в Чівідале, в північній Італії. Серед

латинського тексту цього псалтиря вміщено мініатюри з портретами князя

Ярополка Ізяславича, його матері та дружини Ірини.

У мініатюрах “Трірського псалтиря” помітне поєднання русько-

візантійських і романських форм. Є здогади, що над мініатюрами працювало

кілька художників. Графіка рукописної книги XII ст. позначена тяжінням

авторів до більшої самобутності. Видатними пам'ятками цього періоду є дві

книги—“Юр'ївське Євангеліє” (1120—1128), виконане Федором Угринцем для

Новгородського Юр ївського монастиря, та “Добрилове Євангеліє” (1164),

написане, очевидно, на Волині, дяком Костянтином (в миру Добрилом). Своїм

оздобленням “Юр'ївське Євангеліє” вирізняється серед інших рукописів. Усі

заголовні літери в ньому виконані контуром одною лише фарбою — кіновар ю.

Зберігаючи єдність стилю в оздобленні книги, художник з великою

винахідливістю знаходить все нові й нові форми в композиції кожної

заголовної літери (а їх у книзі 65), вплітає в орнаментику заставок та

ініціалів зображення тварин, птахів та кумедних постатей людей. У малюнках

обдарованого ілюстратора “Добрилового Євангелія” однакова схема композицій.

Постаті євангелістів уміщені в квадрати з орнаментованих рам у вигляді

колон, завершених великими банями.

У способі виконання композицій поєднуються декоративні і суто графічні

елементи. Скупий, сміливий рисунок виявляє лише основне, без зайвих

подробиць. Зображення мають лінійно-площинний орнаментальний характер, в

якому відчутний вплив народного ужиткового мистецтва.

У книжковій графіці пам'яток XI—XII ст. знайшли вияв самобутні риси

творчості майстрів Київської Русі, стильові ознаки давньоруського мистецтва

— величність у вирішенні композиції й умовно-площинне зображення. Звичайно,

у названих пам ятках помітні й індивідуальні особливості творчості кожного

з авторів. Але разом вони дають нам уявлення про характер і стиль мистецтва

Київської Русі, оскільки книжкова мініатюра й орнаментика наслідують

прийоми тогочасного іконопису, фрески, мозаїки, декоративно-ужиткового

мистецтва.

В ілюстраціях “Оршанського Євангелія” другої половини XIII ст.

намічається більша увага до образу людини. Художник зосередився на

виявленні психологічних рис євангеліста і меншої ролі надав орнаментальним

мотивам.

Блискучому розвиткові книжкового мистецтва Київської Русі було нанесено

тяжкого удару монголо-татарською навалою в середині XIII ст., коли було

знищено багато рукописних книг. З другого боку, українські землі були

загарбані в XIV ст. сусідніми феодальними державами. В тяжких умовах

боротьби проти загарбників українському народові доводилось відстоювати,

зберігати і хоч повільно, та все ж розвивати свою культуру. Мистецтво

прагнуло виховувати у людей велич духу, патріотизм і мужність. У книжкових

мініатюрах спостерігається близькість до композиційних прийомів фрескового

малярства, в якому посилювалася увага до людської особи.

Свідками високохудожнього, професійного книжкового мистецтва тих часів є

“Бесіди Григорія Богослова” (XIII ст.), “Хроніка Георгія Амартола” (поч.

XIV ст.), “Галицьке Євангеліє” (XIII—XIV ст.) та “Київський псалтир”

(1397).

Невеликого формату “Галицьке Євангеліє” ілюстроване чотирма традиційними

за схемою сторінковими мініатюрами, виконаними в монументальному стилі, з

розкішно орнаментованим архітектурним обрамленням. Увага художника

зосереджена на пластичному виконанні, відтворенні психологічної

характеристики персонажів, матеріальності предметів. Приваблює краса

малюнків, надто ж їх колористики, побудованої на делікатних сполученнях

коричнево-фіолетових, світло-зелених відтінків, оживлених плямами кіноварі

й золота.

“Київський псалтир”, переписаний київським протодияконом Спиридоном на

замовлення єпископа Михаїла, виконаний красивим уставним письмом і

оздоблений численними сторінковими (близько 300) малюнками на берегах.

Серед них поряд з канонічними зображеннями з іконописними сюжетами є й

побутові композиції, зображення свійських тварин, птахів, пейзажні та

алегоричні композиції. Весь цикл малюнків, тісно пов'язаний з мистецькими

традиціями Києва, з графікою “Остромирового Євангелія” та “Ізборника

Святослава”, а також з мистецтвом перегородчастої емалі. Досить помітно й

те, що автор малюнків був добре ознайомлений з візантійськими творами, тому

у нього трапляється багато алегоричних композицій. Втім, можливо, взірцем

йому служив візантійський оригінал. Обдарований колорист, він вдається до

соковитих, яскравих барв, прорисовує зображення витонченими штрихами

золота, що характерно для київського іконопису. Зберігаючи традиції XI—XIII

ст., художник водночас вносить у канонічні релігійні сюжети світські

елементи.

Незважаючи на тяжкі часи боротьби українського народу з іноземними

загарбниками у XIV—XV ст., мистецтво рукописної книги все-таки не припиняло

розвитку. Особливо багатою і різноманітною стає орнаментика заставок та

ініціалів. Вони компонуються на основі рослинних, тератологічних (звіриних)

та вигадливо сплетених геометричних елементів — плетінки.

Наприкінці XV — у першій половині XVI ст., у добу великих соціальних і

національних визвольних рухів українського народу, зростання національної

свідомості, розвитку культури, тяжіння до освіти, збільшується й попит на

книгу.

Для виготовлення великої кількості рукописів, крім коштовного пергаменту,

тепер застосовується папір як значно дешевший матеріал. В художньому

оздобленні поряд з темперою використовують акварель, що добре сприймається

папером. Внаслідок прискорення процесу писання книг письмо набуває

невеликого нахилу, стає менш урочистим, ніж “устав”, але по-своєму також

красивим. Так з явилося “півуставне” письмо.

У заголовках тексту широко вживається декоративна в’язь. Композиція

заставок та ініціалів збагачується мотивами контурної плетінки, яка

рисунком нагадує плетені або ткані побутові вироби. Широко вживається

плетінчаста циркулярна орнаментика. Вигадливі сплетення між собою контурних

кілець у вигляді вісімок утворюють різноманітні геометричні фігури:

ромбики, квадрати, трикутники, півкільця, хрестики й інші форми, які потім

ілюмінуються соковитими фарбами.

Крім того, плетінка заставок часто поєднується з елементами рослинної

орнаментики, яка все частіше проникає в книжкове оздоблення. Починаючи від

заставки або ініціалу, рослинний орнамент розвивається вниз по березі

сторінки й обрамлює весь рукописний текст або мініатюру. Це надає сторінці

ошатного вигляду й робить її оригінальним витвором книжкової графіки.

Чудовими взірцями книжкового мистецтва XVI ст. є “Служебник” та

Євангелія, оздоблені обдарованим художником першої половини XVI ст.

Андрійчиним. Та особливо вславилося “Пересопницьке Євангеліє” (1556—1561),

виконане Михайлом Васильовичем з села Пересопниця на Волині.

У цих книгах, крім заставок та ініціалів, вирішених у формі традиційного

орнаменту, є й сторінкові ілюстрації із зображенням євангелістів. Кожна

ілюстрація обрамлена пишним рослинним орнаментом, у формах якого присутні

елементи ренесансного мистецтва. А в зображеннях євангелістів художники

прагнуть до вираження матеріальності, зберігаючи прийоми традиційної

іконографії. Високий пафос визвольної боротьби українського народу

1648—1654 рр. проти польсько-шляхетської агресії спричинив піднесення

національної культури й мистецтва. Графіка рукописної книги XVI — XVII ст.

досягає найвищого розвитку. Книга набуває більшої декоративності,

мальовничості. У композиції релігійного змісту все частіше вводяться сюжети

світського характеру — місцевий пейзаж, архітектура, портрет, побутові

сцени.

Вражає велике розмаїття в орнаментальному оздобленні книги. Заставки й

ініціали з комбінацій геометричного плетіння щедро доповнюються рослинним

кольоровим орнаментом, який обрамляє всю сторінку довкола тексту. Розкішний

рослинний орнамент домінує тепер в оздобленні рукописної книги протягом

всього часу її існування. Незважаючи на те, що в середині XVI ст. в Україні

виникло книгодрукування, рукописна книга не припинила свого існування. Вона

продовжувала свій розвиток паралельно з друкованою книгою протягом всього

XVII ст. і навіть у наступному столітті.

В оздобленні рукописів художники часто використовують копії з гравюр

стародруків і виконують їх у техніці рисунка пером з розкольоровкою

аквареллю. Колись, ще на печатках книгодрукування, було навпаки: гравери,

наслідуючи орнаментику рукописів, переводили її форми в гравюру на дереві.

В середині XVI ст. в Україні почало відновлюватися занепале

книгодрукування. Вважають, що його начебто активізував московський

першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 року “Апостола”,

“Граматику” та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була

“Біблія” 1580 р. На основі багатої народної орнаментики російського і

українського народів та кращих зразків тогочасного західноєвропейського

книжкового мистецтва Федоров витворив свій стиль графіки, на який

взорувався ряд тогочасних майстрів. Під опікою церкви та князів

книгодрукування швидко розвивалося по всій Україні. Друкарні почали

працювати у багатьох містах та при монастирях: друкарня львівського

братства, дві друкарні — Федорова та Гедеона Балабана у Крилосі й Стрятині,

друкарні в Острозі, Дермані, Уневі, Почаєві, Чернігові, Новгороді-

Сіверському і особливо друкарня Києво-Печерської лаври, що розгорнула

широку видавничу справу. Такому активному розвитку книгодрукування сприяла

активізація визвольного і просвітительського руху проти посилення

реакційних ідей з боку польської шляхти, яка намагалася ополячити й

покатоличити український народ, придушити його культуру. Умови віковічної

соціальної і національно-визвольної боротьби українського народу вимагали

посилення полемічних виступів проти католицизму та унії, що їх силоміць

насаджували на Україні католицьке духівництво та польська шляхта. Полемічна

боротьба вимагала і своєрідної зброї — освіти. Це й було однією з причин

інтенсивного розвитку книгодрукування, а разом з тим і гравюри. Над

оздобленням та ілюструванням книг на Україні працює багато граверів.

Високим художнім рівнем відзначаються видання стрятинської та крилоської

друкарень, видавничою діяльністю яких керував один з найвидатніших діячів

української культури XVII ст. Памво Беринда. Він був ученим-лексикографом,

поетом, друкарем і гравером. Художня цінність орнаментального оздоблення та

ілюстрацій стрятинських і крилоських видань настільки велика, що їх, як і

графіку федоровських першодруків, широко наслідували всі українські

друкарні. А в друкарні Києво-Печерської лаври, що почала свою видавничу

діяльність на основі стрятинської друкарні, гравюри останньої друкувалися

протягом цілих століть.

З самого початку діяльності києво-печерської друкарні тут працює чималий

колектив граверів, які помічають свої твори лише ініціалами: “Т. П.”, “Т.

Т.”, “М. Т.”, “Л. М.”, “В. Р.”, “К..”, “Г.”, “Л. Т.”. Майстром складних

розповідних композицій був монограміст “Т. П.” (може, Тимофій Петрович?).

Цей майстер у своїх гравюрах уже відходить від Іконописних традицій

площинної будови, компонує за ренесансними принципами, в просторі

відповідно до перспективних планів. Пейзаж, архітектуру зображує так, ніби

малює з натури. Малюнок гравера “Т. Т.” більш примітивний, але привертає до

себе увагу правдивістю, своєрідним світосприйманням, прагненням до

найповнішої розповідності.

Для творчості київських граверів першої половини XVII ст. характерно те,

що вони не обмежуються лише релігійними сюжетами. Навіть біблійні

ілюстрації вони насичують світськими сценами, взятими з місцевого народного

побуту.

Гравер “Л. Т.” — майстер складних композицій, професійно володіє різцем.

У своїх композиціях декоративного характеру широко використовує елементи

ренесансного орнаменту; він уже знайомий зі стилем бароко, окремі сцени в

своїх заставках та кінцівках замикає в барочні картуші.

У 20-х рр. XVII ст., незважаючи на вузьке призначення книжкової гравюри

як ілюстрації церковних книг, у них все ж трапляються мотиви часу, що

передував визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. У 1622 р.

києво-печерською друкарнею була видана книга Касіяна Саковича “Вірші на

Страницы: 1, 2